Діяльність майстрів грамоти

Відомо, що початкову освіту на той час здобували також за допомогою майстрів грамоти. Це були дяки чи прості люди, для яких навчання дітей ставало додатковою або навіть основною професією. Вони приватно навчали дітей читати, писати, рахувати подібно тому, як учили майстри своїх учнів ремеслу. Майстри грамоти займалися з дітьми всіх станів. Зазвичай кожен з них навчав 8-10 дітей за рукописними книжками. Вони використовували особливі дощечки, на яких була вирізана азбука. Спочатку діти вивчали азбуку, навчалися писати та промовляти літери, далі складали, а вже потім навчалися читати. Читали молитви за Псалтирем. Для письма використовували берест.

Освіта дітей простого люду

Діти простого люду переважно виховувалися в сім'ях, оскільки плата за навчання для них була непосильна. Виховання дітей мало систематичний і послідовний характер. Воно передбачало систему певних прийомів і засобів впливу на формування особистості. В основу виховання було покладено засвоєння молоддю народно-правових і моральних норм людської діяльності.

Характерною рисою виховання дітей у цей період було безпосереднє залучення їх до різноманітних видів праці, до всього того, чим займалися дорослі (землеробства, скотарства, рибальства, збирання ягід, плодів, випасання худоби, хатньої роботи, мистецтва, військової справи тощо).

Необхідно було виховати сильного та вмілого чоловіка – доброго землероба, спритного мисливця, мужнього воїна, а жінку – умілу господиню, яка б знала прядіння та ткацтво, добре доглядала худобу.

На виховання молоді дуже впливала народно-педагогічна мудрість, відбита у фольклорі. Легенди, перекази, прислів'я, бувальщини, казки, пісні передавалися дітям. Народно-педагогічні уявлення українців княжої доби свідчать про прагнення до такого виховання дітей, щоб вони могли жити в повній природовідповідності, злагоді та дружбі, але за потреби могли постояти за себе, свою родину й рідну землю, щоб зростали добрими сім'янинами, розумними господарями, хоробрими воїнами й непере- вершеними майстрами своєї справи.

У зв'язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували з півдня кочівники, надзвичайну вагу мало патріотичне виховання. Воно здійснювалося на матеріалі билин, казок, легенд, оповідей учасників воєнних походів, пісень та іншими засобами народної педагогіки.

Значення перших шкіл на Русі

Отже, упродовж X – першої половини XIII ст. писемність була розповсюджена по всій території Київської Русі, просякла в усі прошарки її населення. Незважаючи на те, що перші школи на Русі були створені насамперед в інтересах держави, князів, духовенства та інших заможних верств населення, а діти трудового народу переважно виховувалися вдома, а в кращому випадку навчалися ремесел у майстрів або ж здобували елементарні знання у майстрів грамоти, відкриття шкіл дало все ж таки позитивні результати. За рівнем освіти школи були елементарні та підвищеного типу. З перших кроків становлення українське шкільництво турбувалося про навчання не лише хлопчиків, а й дівчаток. Київська Русь не поступалася за рівнем освіченості

Центральній і Західній Європі. Розвиток освіти, у свою чергу, сприяв пожвавленню в інших сферах державного життя. Є всі підстави стверджувати, що вже в княжі часи відбулося становлення школи, яка забезпечувала високий за тими мірками рівень грамотності населення, давала необхідні для життя та спілкування з іншими народами знання й практичні навички, сприяла розвиткові культури народу. Освітня діяльність, яка мала місце на теренах сучасної України в період київського етапу княжої доби (860-1240), відіграла велику роль у становленні й розвитку давньоруської писемності, духовності народу, була поштовхом до подальшого розвитку українського шкільництва.