Діяльність недільних шкіл

У середині XIX ст. найпоширенішою формою розповсюдження грамотності стали недільні школи (безкоштовні навчальні заклади для неписемних або малописемних дорослих і сімей, які не мали змоги відвідувати звичайну школу через брак коштів). Ідею створення недільних шкіл подав О. І. Герцен молодому професорові історії Київського університету П. В. Павлову, коли той приїздив до нього в Лондон. Павлов зацікавив думкою про недільну школу своїх учнів – керівників Харківсько-Київського товариства на чолі з Я. М. Бекманом, М. Д. Муравським та іншими, які тоді навчалися в Київському університеті. Прогресивна інтелігенція бачила в цих школах не лише засіб поширення освіти, а й можливість зближення з народом. Офіційний дозвіл на відкриття такого закладу та практичну допомогу для його створення забезпечив Μ. І. Пирогов, який тоді був попечителем Київського навчального округу.

11 жовтня 1859 р. відкрилася перша в Києві (і в Російській імперії) Подільська чоловіча недільна школа в будинку, спорудженому в 1820 р. за проектом архітектора П. А. Дубровського в стилі класицизму (призначався він для Києво-Подільського повітового училища). Школа нараховувала 110 учнів віком від 8 до ЗО років, мала два класи: нижчий (перше й друге відділення) і вищий. Учні навчалися грамоти й основ арифметики, заняття відбувалися щонеділі та у святкові дні з 10 до 14 год.

Недільні школи набували великої популярності та з'являлися в різних куточках України (Харкові, Полтаві, Чернігові тощо). Загалом недільних шкіл в Україні (1859-1860) було відкрито 68, для киян (1859-1862) – 9. Трохи пізніше були засновані жіночі недільні школи. Серед жіночих недільних шкіл найвідомішою була Харківська, яка проіснувала близько 60 років і стала організаційно-методичним центром громадських (безкоштовних) недільних шкіл України. З 1870 р. її керівником стала X. Д. Алчевська.

Уряд не надавав матеріальної допомоги недільним школам, а офіційна педагогіка їх не визнавала. Однак про них і не забували. Так, у 1860 р. попечителям навчальних округів було розіслано "Циркуляр Министерства народного просвещения от 4 мая 1860 года об ограничении прав воскресных школ". У цьому документі, який зберігається в Центральному державному історичному архіві України, зокрема зазначалося, що навчання в недільних школах має обмежуватися Законом Божим, читанням і письмом російською мовою, елементарними відомостями з арифметики, малюванням, лінійним кресленням. Поступово недільні школи перетворилися на осередки революційних ідей, тому вони були закриті в 1862 р., а відновили діяльність лише в 1864 р. (мовою навчання стала винятково російська).

Значна роль у створенні недільних шкіл належить Т. Г. Шевченку. Спеціально для них він написав і видав "Букварь южно- русский" (1861).

Статути гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти

Статут 1864 р. Згідно зі статутом гімназії були чоловічі й жіночі, поділялися на класичні та реальні. Термін навчання в семи класах становив сім років. Там, де не було гімназій, могли засновуватися прогімназії (чотири нижчі класи гімназії).

Вони теж могли бути чоловічими й жіночими і також поділялися на класичні та реальні. І в класичних, і в реальних гімназіях в однаковому обсязі вивчали Закон Божий, російську мову з церковнослов'янською та словесність, історію, географію, чистописання, за бажанням – співи та гімнастику. У реальних гімназіях у більшому обсязі вивчалися математика, природознавство з хімією, фізика, космографія, німецька, французька, малювання, креслення. Проте взагалі не вивчалися класичні мови (латинська та грецька). Випускники класичних гімназій мали право вступати до університетів і всіх інших вищих навчальних закладів, випускники реальних – до вищих навчальних закладів, окрім університетів.

Згідно зі статутом гімназії проголошувалися безстановими навчальними закладами. На практиці ж було дещо інакше. У цих навчальних закладах могли навчатися переважно діти заможних батьків. Розширювалися права педагогічних рад гімназій з навчальних і господарських справ, заборонялося фізичне покарання учнів (у реальному житті ця заборона часто порушувалася), була введена форма одягу, створювалися бібліотеки, кабінети фізики, хімічні лабораторії (лише при реальних гімназіях). Гімназії забезпечувалися необхідними посібниками з природознавства, географії, малювання, креслення, музики, гімнастичним знаряддям, музичними нотами.

Прогімназії мали все те, що й гімназії, за винятком кабінетів фізики та хімії.

Статут 1871 р. Згідно зі статутом усі чоловічі гімназії були перетворені на класичні (сім класів, термін навчання вісім років: річний курс у кожному з перших шести класів і дворічний у сьомому). Учні вивчали: Закон Божий, російську мову з церковнослов'янською та словесність, основи логіки, латину та грецьку, математику, математичну географію та фізику з коротким природознавством, історію, географію, німецьку та французьку мови, чистописання, за бажанням – креслення, малювання, музику, танці. На вивчення латинської та грецької мов відводилося 40 % усього навчального часу, хімію не вивчали, математику й фізику вивчали без зв'язку з життям і технікою. Курс літератури був обмежений творами до 30-40-х pp. XIX ст.

Життя гімназистів суворо регламентувалося "Правилами для учнів гімназій" і "Правилами про стягнення" (1874). З 1887 р. був виданий циркуляр (тодішнім міністром освіти І. Д. Дєляновим), який отримав назву "Циркуляр про кухарчиних дітей". Згідно з цим документом заборонялося приймати до гімназії дітей простого народу. Статут 1871 р. з деякими незначними змінами проіснував до 1917 р.