Колегія Павла Галагана

У 1853 р. у сім'ї багатого поміщика Григорія Павловича Галагана (1819-1888) народився син Павло. Нянькою в хлопчика була проста українська жінка, тому Павлусь із дитинства розмовляв українською мовою. Разом з тим він захоплювався російською класичною літературою, оволодів кількома іноземними мовами. У квітні 1869 р. несподівано захворів і через кілька днів у 16-річному віці помер. Існують припущення, що то був тиф, яким він заразився в одному з батьківських маєтків через недогляд студента-медика (майбутнього професора), який супроводжував його в цій поїздці. Втрата була дуже тяжкою для Григорія Павловича та Катерини Василівни, які на старість залишилися самі.

Придбавши земельну ділянку по теперішній вул. Б. Хмельницького, 11, між Пушкінською та Терещенківською, батько юнака заснував там привілейований закритий приватний середній чоловічий навчальний заклад у пам'ять про свого рано померлого сина Павла – колегію. Колегія мала на меті дати певній кількості молодих людей підготовчу освіту до університету, сприяти розвитку педагогічної справи.

Талановитий зодчий Олександр Шилє перебудував старе приміщення на кутку Хмельницької та Терещенківської, і стало воно прикрасою вулиці. З боку головного будинку виросла прибудова – квартира для директора. Подружжя Галаганів жило у старенькому одноповерховому будинку на кутку вул. Пушкінської.

1(13) жовтня 1871 р. колегія була відкрита. Над карнизом був розміщений щит з ініціалами "ПГ", а нижче зазначалося: "Колегія Павла Галагана". Напередодні відкриття закладу була освячена домова церква Св. Павла (церква колегії).

Колегія мала лише старші класи, їх було чотири. Вони прирівнювалися до чотирьох вищих класів гімназії Міністерства народної освіти. Приймалися юнаки-християни (однолітки Павла), які закінчили прогімназію або перші чотири класи гімназії, витримали конкурсні іспити (російська, латинська, німецька та французька мови, математика) і пройшли за конкурсом. Навчалося близько 80 чоловік. Тридцять учнів отримували повне забезпечення за рахунок засновника закладу. Загальний навчальний ухил – гуманітарний. У колегії були створені природничо- науковий кабінет, фізична лабораторія, клас музики з фортепіано та органом, фундаментальна бібліотека з нумізматичною колекцією, власна церква (у ній вінчався І. Франко), лікарня, їдальня, спортивний зал. У закладі була добре поставлена навчальна робота, проводилися досліди з фізики, хімії, практикувалося написання рефератів, організовувалися літературно-музичні вечори, екскурсії. Викладалися столярна й токарна справи. Тут вивчали російську мову та літературу, Закон Божий, загальну історію, грецьку, латинську, французьку, німецьку мови, малювання, креслення, географію, космографію, фізику, алгебру, геометрію, тригонометрію. При цьому від учнів вимагали напруженої аналітичної праці, застосовуючи методи, які ми зараз називаємо інтенсивними. Інформаційно насичені лекції доповнювалися самостійними письмовими роботами. У той час це був чи не єдиний навчальний заклад, у якому лунала українська мова. Класних журналів тут ніколи не було, хоча колегіантам виставляли оцінки за чверть і за рік. У класах навчалося по 10-12 учнів, і викладач прекрасно знав можливості кожного. Багато уваги приділялося загальному розвитку вихованців. Між учителями та учнями встановлювалося довірливе, дружнє спілкування. У 1879-1890 pp. учні випускали журнал "Слово", утворили історико-літературне товариство, на засіданнях якого читали й обговорювали реферати різноманітного змісту. Колегія видавала свій "Ежегодник" і періодичний збірник "Педагогічна думка". Випускники колегії здобували міцні знання та вступали до Київського університету Св. Володимира або ж до Санкт-Петербурзького чи Московського університетів.

Опікувався колегією Київський університет Св. Володимира. Керувала ж закладом рада, яка складалася з 10 членів. До неї входили Григорій Павлович Галаган (засновник), чотири професори університету, кожен з яких представляв один з діючих факультетів, кращі викладачі колегії (два представники), два представники громадськості. Організацією навчально-виховного процесу займалося правління колегії. До складу правління входили всі викладачі та вихователі на чолі з директором. Директор обирався радою й затверджувався Міністерством народної освіти. На посади вчителів і вихователів затверджував попечитель навчального округу.

Заклад продовжував працювати й після смерті подружжя та припинив свою діяльність із початком революційних подій. Тоді в цьому приміщенні Центральна Рада розмістила військове товариство на чолі з Петлюрою. Пізніше впродовж тривалого часу тут функціонувала школа імені Івана Франка. У 30-ті pp. усі три будинки випадково збереглися (старі будівлі були приречені під знесення). При будівництві станції метро "Ленінська" (тепер "Театральна") жилий будинок на кутку Пушкінської був знесений (жили Григорій Павлович і Катерина Василівна Галагани). У директорському приміщенні зараз розмістився Інститут краси, а в головному корпусі – Музей літератури.

Викладали в колегії член-кореспондент Петербурзької академії наук український філолог П. Житецький, історик В. Сиповський, живописці М. Мурашко (засновник відомої київської рисувальної школи), М. Пимоненко, поет І. Анненський, художник В. Рябчевський (родич поета В. Хлебникова), філолог і регент учнівського хору Г. Янчевецький (батько відомого письменника В. Яна).

Колегія виховала велику кількість славетних діячів культури та науки, серед яких: філолог А. Кримський; юрист-міжнародник В. Грабар; психолог Г. Костюк; професор І. Покровський; композитор Б. Янівський; прозаїк Б. Лазаревський; лікар П. Нечай; історик літератури, почесний академік, приват-доцент Санкт-Петербурзького університету Нестор Котляревський; викладач російської мови в Санкт-Петербурзькому учительському інституті, а потім у Миколаївському кадетському корпусі Ігнатій Житецький; майбутній директор колегії та приват-доцент Київського університету Св. Володимира Андроник-Степович.