< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Форми адміністрування наркоконтролю

Форми адміністрування наркоконтролю – це зовнішньо виражена дія органів контролю або їх посадових осіб, здійснена у межах їхньої компетенції з метою досягнення поставлених перед ними мети та завдань щодо забезпечення законних правил контролю за обігом наркотиків.

Розмаїття суб'єктів адміністрування наркоконтролю форм їх діяльності створює певні передумови для їх класифікаційного розподілу із використанням різних критеріїв. Так, за загальним правилом в залежності від їх наслідків, форми адміністрування наркоконтролю поділяються на: правові – які безпосередньо викликають правові наслідки, пов'язані із встановленням або застосуванням норми права. До таких традиційно відносять: адміністративну нормотворчість; прийняття адміністративних (індивідуальних) актів (індивідуальних актів в сфері адміністрування наркоконтролю); укладання адміністративних договорів; здійснення (вчинення) реєстраційних та інших юридично значимих дій в цій сфері.

До неправових форм адміністрування наркоконтролю – це форми діяльності безпосередньо непов'язаних із правовими наслідками, в результаті яких не виникають адміністративно-правові відносини, варто віднести: організаційні дії (проведення нарад, зборів тощо); матеріально-технічні операції (діловодство, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо). Крім того, до правових форм належать: правовстановлююча, правозастосовна, правоохоронна форми діяльності, до неправових форм відносить виховні й організаційні заходи.

Нормотворча діяльність суб'єктів адміністрування наркоконтролю – це діяльність будь якого органу державної влади чи його структурних підрозділів і посадових осіб щодо встановлення, зміни, доповнення або скасування норм антинаркотичного права, видання і введення в дію нормативно правових актів, що регламентують порядок здійснення контролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Правозастосовна форма адміністрування наркоконтролю полягає у виданні правозастосовних актів, які деталізують матеріальні та процесуальні норми антинаркотичного законодавства. Правоохоронна форма адміністрування наркоконтролю передбачає у межах своїх повноважень застосування заходів щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю за обігом наркотичних засобів.

Організаційна форма адміністрування наркоконтролю характеризується створенням умов для виконання правових форм і конкретизується у повноваженнях органів адміністрування наркоконтролю. Виховна форма в досліджуваній сфері полягає у створенні відповідних умов для підвищення рівня правосвідомості всіх осіб щодо дотримання законнодавства у сфері адміністрування наркоконтролю створення умов для їх самовиховання.

Правові та неправові форми адміністрування наркоконтролю взаємодоповнюють одна одну в процесі реалізації функцій суб'єктів адміністрування наркоконтролю.

В юридичній науці прийнято виділяти структурні та процесуальні форми (а краще процедурні). Структурна форма передбачає здійснення дій, спрямованих на створення, вдосконалення організаційної структури суб'єктів адміністрування наркоконтролю. Наступною формою адміністрування наркоконтролю слід вважати процесуальну (процедурну). Наявність зазначеної форми адміністрування наркоконтролю обумовлюється тим, що в адмініструванні важливе місце займає відповідний процес, який складається з певних стадій, що має циклічний характер, та кінцевим результатом якого є прийняття управлінського рішення. Процедурна форма відноситися до форм адміністрування наркоконтролю, оскільки процес супроводжує діяльність кожного органу, підрозділу, служби щодо контролю за обігом наркотиків (класифікація адаптована за Т. О. Коломоєць).

Пропонується розподіл форм адміністрування наркоконтролю на: за цілеспрямованістю: внутрішні (забезпечують відносини в межах системи адміністрування наркоконтролю); зовнішні (забезпечують відносини органів адміністрування наркоконтролю з іншими приватними особами); за способом вираження: письмові; усні; конклюдентні; за способом прийняття: акти (приймає в односторонньому порядку орган адміністрування наркоконтролю); договори (приймаються внаслідок двостороннього або багатостороннього узгодження волі органу адміністрування наркоконтролю); допоміжні (організаційні дії та матеріально-технічні операції) (класифікація адаптована за А. М. Школиком).

У Законі України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" від 15 лютого 1995 р. №60/95-ВР визначено такі основні форми адміністрування наркоконтролю: обстеження (ст. 5); інвентаризація (ст. 33); заслуховування звітів тощо. В Законі України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р. №62/95 – ВР, можна поділити форми: як конфіскація (ст. 6), запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів (ст. 7), огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян (ст. 8), медичний огляд та медичне обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами (ст. 13), відшкодування витрат на медичний огляд, медичне обстеження або лікування (ст. 15), розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії (ст. 17), дострокове звільнення від примусового лікування від наркоманії (ст. 18), продовження строку примусового лікування від наркоманії (ст. 19), збереження жилого приміщення за особами, хворими на наркоманію (ст. 20) тощо.

Крім того, повноваженнями ДСКН України, які затверджено Указом Президента України "Питання Державної служби України з контролю за наркотиками" визначено такі основні форми адміністрування наркоконтролю: а) аналіз та одержування інформації та інші відомості про наркотичні засоби, які перебувають в обігу (пп. 2 п. 6); отримує, аналізує та узагальнює в межах своїх повноважень інформацію про стан справ у сфері обігу наркотичних засобів, та протидії їх незаконному обігу (пп. 8 п. 4); забезпечує збирання та узагальнення інформації про джерела і шляхи надходження в незаконний обіг наркотичних засобів (пп. 7 п. 4); б) розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю ДСКН України, її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління (пп. 5 п. 5) тощо.

Надамо характеристику окремих форм адмістрування наркоконтролю.

  • 1) обстеження здійснюється складських, торговельних та інших приміщень, що знаходяться у користуванні юридичної особи та які використовуються у сфері обігу наркотичних засобів;
  • 2) інвентаризація – суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з обігу наркотичних засобів, зобов'язані за формою та в установленому порядку, проводити щоквартальну інвентаризацію наркотичних засобів, які є в їх розпорядженні, та складати відповідний баланс товарно-матеріальних цінностей. Відомості про розбіжності в балансі або невідповідність показників балансу результатам проведеної інвентаризації наркотичних засобів протягом трьох календарних днів після їх виявлення в подаються: щодо операцій, проведених з наркотичними засобами, в межах території України, – МВС України; щодо експортно-імпортних операцій, проведених з наркотичними засобами – МВС України та СБ України;
  • 3) заслуховування звітів – суб'єкти господарювання, які здійснюють відповідну діяльність з обігу наркотичних засобів та зобов'язані подавати: а) щоквартальні звіти про кількість наркотичних засобів, що відповідно виробляються, виготовляються, ввозяться на територію України чи вивозяться з території України; б) щорічні звіти про наркотичні засоби, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів що виробляються, виготовляються, ввозяться на територію України, вивозяться з території України, реалізовуються чи використовуються, а також про кількість запасів наркотичних засобів, станом на 31 грудня звітного року тощо.
  • 3) конфіскація. Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, що знаходяться в незаконному обігу, а також обладнання, яке використовується для їх незаконного виготовлення, підлягають конфіскації у встановленому законом порядку. Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, використання яких в законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення підлягають знищенню в порядку, встановленому законодавством[1].
  • 4) запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів. На письмову вимогу державних органів (підрозділів), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, банки, ДФС України, а також кредитні, фінансові та інші установи, підприємства, організації (незалежно від форм власності) зобов'язані протягом трьох діб надіслати інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди юридичних осіб та громадян, відносно яких с оперативні та інші матеріали, що свідчать про їх причетність до незаконного обігу наркотиків. Зазначені установи, підприємства і організації протягом двадцяти діб зобов'язані повідомити відповідні правоохоронні органи про громадян, одноразові грошові вклади і перекази яких перевищують тисячу мінімальних розмірів заробітної плати.
  • 5) огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів може бути здійснено посадовими особами органів МВС України і СБ України на підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів. У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що належать до наркотичних, психотропних або прекурсорів і потребують подальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп'яніння транспорт і зазначені особи можуть бути доставлені в органи внутрішніх справ для з'ясування необхідних обставин.
  • 6) медичний огляд та медичне обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами. Медичний огляд проводиться за направленням працівників органів МВС України, а медичне обстеження – за направленням лікаря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медичного огляду чи медичного обстеження, підлягає приводу до наркологічного закладу органом внутрішніх справ[2]. За наявності підстав для направлення на медичний огляд осіб, залежних від наркотичних засобів, працівники органів внутрішніх справ видають таким особам направлення на медичний огляд. Медичним оглядом вважається огляд в наркологічному закладі особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння. Медичним обстеженням особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, вважається її обстеження в стаціонарних умовах за направленням лікаря- нарколога після проведеного медичного огляду з метою підтвердження (або не підтвердження) встановленого лікарем-наркологом діагнозу "наркоманія" чи "токсикоманія".

Термін медичного обстеження не повинен перевищувати 10 діб. Діагноз "наркоманія" чи "токсикоманія" встановлюється лікарсько- консультативною комісією наркологічного закладу, де проводиться медичне обстеження. Якщо в результаті медичного обстеження встановлено діагноз "наркоманія" чи "токсикоманія" і особа потребує лікування в стаціонарних чи амбулаторних умовах, то лікарсько-консультативна комісія наркологічного закладу зобов'язана запропонувати їй пройти курс добровільного лікування та соціально-психологічної реабілітації.

Особи, які ухиляються від добровільного медичного огляду чи обстеження, у разі повідомлення наркологічного закладу про їх нез'явлення на медичний огляд, на підставі постанови органу внутрішніх справ про привід з метою примусового огляду чи обстеження підлягають доставці до наркологічного закладу працівниками органу внутрішніх справ. Ухилення осіб від медичного огляду або медичного обстеження тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

  • 7) відшкодування витрат на медичний огляд, медичне обстеження або лікування. Витрати на медичний огляд, медичне обстеження чи лікування в державних установах осіб, які зловживають наркотичними засобами, та хворих на наркоманію, проводяться за рахунок держави, а в разі потреби в додаткових медичних послугах – за рахунок особи, щодо якої проводиться медичне обстеження, медичний огляд або лікування[3].
  • 8) примусове лікування осіб, хворих на наркоманію. Особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів внутрішніх справ або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, – до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах, інваліди І та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному МОЗ. Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріалів до суду здійснюються органами внутрішніх справ. Особи, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду підлягають приводу органом внутрішніх справ.

9) розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії. Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання особи або за місцем розташування органу, який подав такі матеріали. Матеріали про направлення на примусове лікування від наркоманії підлягають розгляду суддею одноособово не пізніш як у двадцятиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому судовому засіданні у присутності особи, щодо якої порушено таке клопотання, її законного представника, а за їх бажанням – і захисника. Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'явлення якого не перешкоджає розгляду матеріалів.

В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікування від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростовують потребу застосування до особи такого лікування. В необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени (член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність направлення його на примусове лікування, а також особи, що порушили таке клопотання. Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі) суддя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про направлення особи на примусове лікування від наркоманії чи про відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано апеляцію до апеляційного суду. Постанова суду про направлення на примусове лікування від наркоманії виконується органами внутрішніх справ.

  • 11) дострокове звільнення від примусового лікування від наркоманії. За постановою районного (міського) суду за місцем розташування спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, на підставі подання спеціалізованого лікувального закладу і медичного висновку може бути достроково звільнена від нього або виписана з такого лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні від наркоманії.
  • 12) продовження строку примусового лікування від наркоманії. У разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали позитивних результатів, за поданням адміністрації лікувального закладу, погодженим з прокурором, і на підставі медичного висновку районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу може продовжити цій особі строк перебування у ньому. При цьому загальний термін примусового лікування не може перевищувати дванадцяти місяців.

Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у десятиденний строк з моменту його надходження до суду в присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження строку перебування у закладі, і, за її бажанням, – захисника. На постанову суду про продовження або про відмову в продовженні строку примусового лікування в спеціалізованому лікувальному закладі може бути подано апеляцію до апеляційного суду. Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а так само по дорозі до такого закладу, притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

13) збереження жилого приміщення за особами, хворими на наркоманію. За особами, які перебувають у спеціалізованих лікувальних закладах, зберігається право на жиле приміщення за місцем їх постійного проживання протягом усього часу перебування в них.

  • [1] Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
  • [2] Офіц. вісн. України. – 1998. – №30. – С. 485.
  • [3] Відом. Верхов. Роди України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >