< Попер   ЗМІСТ   Наст >

РАБОВЛАСНИЦЬКА ДЕРЖАВА І ПРАВО. ДАВНІЙ РИМ

Феномен Римської імперії не може не вражати. Західна Римська імперія проіснувала від 753 р. до н. е. (рік заснування Риму) по 476 р. н. е. Східна Римська імперія – Візантія, чий розвиток здійснювався на базі римського права та римських традицій державного будівництва, проіснувала ще тисячу літ – до 1453 р. Під владою Риму опинилися обширні території – від Альбіону (сучасної Великобританії) до Іудеї, від Вірменії – до Карфагену (Туніс). Мова йде про десятки народів з різним рівнем культурного розвитку (не лише нижчим, але й, як у випадку з Грецією, вищим), власними релігіями, звичаями, традиціями. Ці народи до завоювання мали свою славну історію, власну державну еліту, численні збройні сили тощо. Мало було один раз їх завоювати, вимагалося протягом століть утримувати цю владу. Можна висловити припущення, що державна організація Риму була набагато досконалішою, ніж у інших держав тогочасного світу, а римське право забезпечувало остаточну перевагу над підкореними народами. Римська панівна еліта, аби зберегти провідну роль Риму у тогочасному світі, мусила постійно вдаватися до назрілих реформ державного устрою та звичного римського права.

Виникнення Риму. Реформа Сервія Туллія

Заснування Риму, за підрахунками давньоримських істориків, відбулося 21 квітня 753 р. до н. е. Звичайно, ця дата умовна. Перший період римської історії, т. зв. царський, тривав по 510 р. до н. е. і був перехідним від первіснообщинного ладу до рабовласницького. Крім Ромула, засновника Риму, відомо ще шість царів, причому останні три походили з етруського роду Тарквініїв. За них Рим перетворився на досить велике місто, що підкорило собі усю область Лаціуму (територія Середньої Італії).

Повноправні громадяни називалися патриціями і об'єднувалися у племені по 100 родів у кожному. Поділ землі для 30 курій (курія обіймала 10 племен) провів нібито ще Ромул. Управління здійснювалося загальними народними зборами (куріальними коміціями), які приймали чи відкидали пропоновані законопроекти, обирали посадових осіб, виступали вищою апеляційною інстанцією при вирішенні питання про смертну кару. Старійшини 300 патриціанських родів складали Сенат. У віданні останнього були поточні справи управління, вироблення законопроектів, укладення миру. Сенатори традиційно обиралися від однієї і тієї ж сім'ї кожного роду. В руках виборного царя – рекса перебувало військове керівництво, функції вищого жерця та деякі судові справи.

Земельний фонд зосереджувався в руках патриціїв, вони ж розподіляли між собою і нові завойовані землі. Однак, крім патриціїв, у Римі проживали ще й так звані плебеї, які стояли поза родовою організацією. Плебеї були особисто вільними, вони несли військову службу і платили податки, але не брали участі в управлінні і розподілі землі. В їхніх руках накопичувався торговий та промисловий капітал. Нерівноправність патриціїв і плебеїв була джерелом напруженості у суспільстві і за слушних умов могла перерости у громадянську війну. Тому шостий реке Сервій Туллій (578-533 pp. до н. е.) здійснив реформу, подібну до реформи Солона. Усе населення і територія Риму були розбиті на 4 округи або триби. Крім того, населення поділялося на 5 майнових класів за рівнем доходів – незалежно від того, були це патриції чи плебеї. До першого класу входили ті, чиє майно оцінювалося в 100 тис. ассів, разом вони становили 80 центурій (сотень). У другому класі опинилися ті, чиї статки складали 75 тис. ассів (22 центурії). У третьому – відповідно 50 тис. ассів (20 центурій), четвертому – 25 тис. ассів (22 центурії), п'ятому – 11 тис. ассів (30 центурій). Поза цими п'ятьма класами стояли "вершники" (18 центурій), які мали бути багатшими від громадян першого класу, та "пролетарі" (від латинського слова, що означало "потомство"). Пролетарі, чиє майно не дотягало до п'ятого класу, становили усього одну центурію.

Оскільки в Римі кожний громадянин набував зброю за власний рахунок, то природно, що придбати повне важке озброєння (меч, щит, спис, лати), чи, тим більше, утримувати бойового коня, могли лише вищі майнові класи. Вони ж виставляли найбільше число центурій (сотень) в народному ополченні (пролетарів до ополчення взагалі не брали). Зате і всі політичні переваги належали представникам цих класів. Народні збори почали відбуватися по центуріях. Усього було 193 центурії. Вершники і громадяни першого класу разом давали 98 (18 + 80) голосів, тобто більш як половину від загальної кількості. Якщо вони виступали спільно, то будь-яке рішення приймалося навіть всупереч голосам решти чотирьох класів та пролетарів, разом узятих.

Римський асс – це фунт (327 г) бронзи. Бик вартував 100 ассів, вівця – 10 ассів. Нормальний земельний наділ площею приблизно в 5 га, що приносив близько 5 т зерна на рік, якраз і вартував 100 тис. ассів. Таким чином, під час проведення реформи майже усі патриції потрапили до вищих майнових класів, однак їм довелося потіснитися перед верхівкою плебсу. Оскільки, після реформи Сервія Туллія, плебеїв допустили до поділу суспільного поля, можна було очікувати, що їхнє матеріальне становище поліпшиться, а політичний вплив зростатиме. Реформа дещо зменшила роль родової знаті в суспільстві. Політична роль куріальних зборів також помітно зменшилася, колишні збори за племінними трибами більше не скликалися.

Раз на п'ять років проходив перепис населення з метою визначення майнового цензу. Було введено постійний податок на утримання війська. До активної військової служби притягалися громадяни у віці від 16 до 45 років, чоловіки старшого віку несли гарнізонну службу.

Наприкінці VI ст. до н. е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка.

Як уже зазначалося, територія Риму була розбита на 4 округи- триби, пізніше до них приєдналися ще 17 сільських триб. 3 471 р. до н. е. збори плебеїв починають приймати в трибах рішення, обов'язкові лише для цієї верстви населення. З 449 р. до н. е. рішення трибутних зборів стають обов'язковими для усіх мешканців територіального округу – триби. Плебеї постійно боролися за розширення своїх прав. Найяскравішим прикладом цієї боротьби стала так звана сецесія плебеїв, коли під час ворожої осади міста вони при повному озброєнні покинули Рим і стали табором на Священній горі (494 р. до н. е.). Втеча різко ослабила військові сили Риму, і тому патриції пішли на поступки. Була створена важлива посада народного трибуна – захисника інтересів і прав плебеїв. Народні трибуни обиралися в народних зборах по трибах і мали право опротестування розпоряджень усіх інших посадових осіб (право вето).

Із 445 р. до н. е. дозволялися раніше заборонені шлюби між патриціями і плебеями. Це відкрило плебеям шлях до вищої магістратури і в Сенат. У 367 р. до н. е. їхні представники Ліциній і Секстій, після десятирічної боротьби, відкрили плебеям доступ на будь-які посади; один з консулів мав обов'язково бути плебеєм. Цими ж законами заборонялося зосереджувати в руках окремих фамілій земельні наділи площею понад 500 югерів – 125 га (земля формально була державною власністю у володінні громадян). За законом Петелія (326 р. до н. е.) скасовувалася боргова кабала, боржник відповідав перед кредитором лише своїм майном, а не свободою.

Після другої сецесії плебеїв (289 р. до н. е.) був прийнятий закон Гортензія, який фактично урівнював повноваження трибутних зборів з центуріатними. Вважається, що цим закінчується 200-річна боротьба за урівняння в правах плебеїв з патриціями. На початку III століття дон. е. з 35 найбільш знатних римських фамілій залишилося 15. Відбувається фактичне злиття патриціїв та плебейської верхівки. Виникає нова патриціансько-плебейська аристократія, яка отримала в Римі назву нобілітету. Нобілітет захоплює в свої руки усю політичну владу, сенат стає його слухняним знаряддям. Рядове ж плебейство нічого не виграло і навіть матеріально ослабло у ході цієї боротьби.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >