Римське право ранньої Республіки. Закони XII таблиць

Класична завершеність римського права пояснюється, по-перше, високим рівнем товарних відносин; по-друге,- всесвітнім характером самої Імперії, що викликало необхідність примирення на певному рівні різноманітних правових систем (грецька демократія, східна деспотія тощо); по-третє, можливістю використання правового досвіду найбільш культурних національних окраїн Імперії (наприклад, Афін), а також діяльністю римських юристів, які користувалися могутньою підтримкою держави і авторитетом у населення.

Першою правовою пам'яткою Риму вважаються Закони XII таблиць (V ст. до н. е.), прийняття яких стало результатом вагомої перемоги, здобутої плебеями у боротьбі з патриціями. Подібно до Законів Драконта у Афінах, здійснення кодифікації дозволило покласти край зловживанням верхівки.

Характерною ознакою давнього квірітського права був формалізм. Недотримання обряду набуття т. зв. res mancipi (5-7 свідків, накладання руки на покупку, покладення суми на вагу), навіть якщо йшлося про несуттєві дрібниці, вело до визнання угоди недійсною, незалежно від факту сплати суми. До res mancipi належали земельні наділи, раби, робоча худоба, будівлі і сільські сервітути. Усі інші товари складали т. зв. res nec mancipi, їхнє набуття не вимагало специфічного обряду "накладання руки" в присутності свідків.

Земля була колективною власністю – ager publicus. У приватну власність сім'ям було роздано, за легендою, ще Ромулом, лише по 2 югери (0,5 га), у користування отримували поле 20 югерів (5 га). Після завоювань земля підлягала зрівняльному перерозподілу. Герої отримували додаткові наділи. Держава стежила, щоб не допускався небажаний перерозподіл землі, наприклад, від громадян до перегрінів (ці останні не могли набувати землю де-юре).

Існувало боргове рабство (до 326 р. до н. е.), однак у разі подальшої виплати боргу такий раб повертав собі волю. Боргове рабство у Римі було скасовано відносно пізно, аж через 268 років після реформи Солона в Афінах.

Майно вважалося колективною власністю сім'ї, але розпоряджатися ним мав право лише pater familias (батько сім'ї), після його смерті майно ділилося між агнатами – кровними чи прийомними членами родини. Дочка переходила у сім'ю чоловіка без прав на спадок, це ж стосувалося її нащадків, онуків pater familias. Залежності від живого батька син міг позбутися лише після трикратного символічного продажу у рабство, без збереження права на успадкування майна.

Шлюб укладався у різних формах: купівлі "накладанням руки" або sine manu (при ньому майно перебувало у роздільній власності подружжя. Такай шлюб щороку мав поновлюватися шляхом 3-денного відлучення дружини – інакше за терміном давності (1 рік 1 день) вона ставала "власністю" свого чоловіка).

Закони XII таблиць найважчими злочинами, що каралися смертною карою, вважали зраду держави, потраву чужого врожаю, підпал будинку чи поля, злісні наклепи та злісне кривосвідчення. За нічну крадіжку злодія можна було вбити на місці, за денну – він потрапляв у рабство до потерпілого.

Вищі магістрати самі вирішували, що є злочином або таким не виступає. Тілесні покарання (крім смертної кари) не застосовувалися. Громадянин за злочин міг відкупитися, наприклад, крадіжка вважалася цивільним правопорушенням і в залежності від обставин каралася штрафом у 2-, 3-, 4-кратному розмірі. Крім того, для страти громадянина вимагалося рішення центуріатних коміцій. За засудженими вільними зберігалося право апеляції до народних зборів. Питання про відповідальність раба вирішував його пан. Він міг власним коштом компенсувати шкоду, завдану вчинком свого раба, або ж видати раба- злочинця скривдженому чи його сім'ї.

Основною формою захисту порушених прав за Законами XII таблиць була безпосередня розправа потерпілого з порушником. Спійманого на місці злочину потерпілий міг скалічити чи убити на місці. Пізніше каральні функції перебрала на себе держава.

Оригінали ХП таблиць не збереглися (знищені у 387 р. до н. е. під час нападу галлів). Уявлення про них маємо з фрагментарних уривків із творів більш пізніх авторів. Закони ХП таблиць були виставлені на головній площі міста. Отримання громадянських прав у 18-річному віці супроводжувалося перевіркою знання молодим римлянином цих законів.