< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ранньофеодальна держава в Англії

Близько 449 р. германські племена, сакси, юти та тюринги, подолавши Ла-Манш, утворили на Британських островах сім варварських королівств. Набагато пізніше, ніж у континентальній Європі, тут відбувся процес їх об'єднання в одне королівство – Англію. Це сталося лише в IX ст. (829 р.), коли король Уессекса Екберт об'єднав три королівства в одне.

Після германського завоювання Британських островів підкорені місцеві кельти були перетворені у напіввільних летів. Англосаксонська знать (ерли) отримала невеликі земельні наділи – гальди. Середня площа такого гальда становила близько 40 га орної землі. У VI-VII ст. розпочався процес укрупнення феодальної власності. Одночасно відбувався наступ ерлів на сільські общини і закріпачення селян. Користуючись усобною боротьбою королівських династій та війнами між королівствами, ерли домоглися надання їм імунітетних грамот. Місце колишніх старійшин в управлінні місцевими общинами також посіли королівські чиновники з числа ерлів.

Найдавніший англосаксонський кодекс "Правда Етельберга" був створений у VII ст. Уже в цьому документі спостерігаємо класове розшарування суспільства. Так, за убивство вільного – ерла – винний карався штрафом у 100 шилінгів. За убивство лета, залежно від категорії, до якої належав убитий, штраф становив, відповідно, 80, 60 і 40 шилінгів. Життя безземельного наймита оцінене у 6 шилінгів. Показово, що життя усіх вільних членів суспільства було захищене правом однаково – у 100 шилінгів, незалежно від службового чи майнового становища убитого. В законнику короля Альфреда (890 р.) убивство вільного – ерла – оцінюється уже неоднаково: від 200 до 1200 шилінгів. У вищу суму оцінене життя найбільш знатних ерлів.

Якщо в державі франків селяни почали шукати собі "покровителів" уже в VII–VIII ст., а імператор Карл Великий (IX ст.) ще пробував осуджувати практику тиску на селян позачерговими призовами на військову службу, судовим переслідуванням, допоки селянин, "збіднівши, волею-неволею, власність свою не віддасть", то на Британських островах ці процеси проходили із запізненням у часі, але набрали більш жорстких і категоричних форм.

Так, у законах Етельстана (близько 940 р.) містилася категорична вказівка: нехай родичі знайдуть сеньйора тому, хто його ще не має. Така людина, поки не знайде собі покровителя, стоїть поза законом. Її можна навіть безкарно убити, як злодія! Над кожними 9 селянами мав бути поставлений десятник, який призначений стежити, "щоб дев'ять виконували уклад".

Загалом в Англії відбувалися ті ж процеси державного будівництва, що і у франків. Від народних зборів функції управління перейшли до рук короля і його ради – вітенгемота ("збори мудрих"). На місце родоплемінних старійшин були призначені королівські чиновники – елдормени. Однак феодалізація англійського суспільства розпочалася у IX ст. і підійшла до свого завершення у середині XI ст., коли престол англосаксонських королів був захоплений герцогом Нормандії Вільгельмом І Завойовником (1066 р.).

Останній з метою виявлення тих засобів, якими може послуговуватися держава, провів статистичне дослідження своїх володінь. Воно здійснювалося з допомогою місцевого населення, яке змушували свідчити під присягою, "як на страшному суді". Звідси назва рукопису, який зберігся до наших днів,- "Книга страшного суду". Більша частина селян на цей час уже перебувала в кріпосній залежності і дістала назву вілланів. Важко розповісти щось конкретне про суть і об'єми їх обов'язків. Однак, поза сумнівом, навіть у XII ст. в Англії ще зберігалися значні прошарки особисто вільних селян.

Англійський феодалізм відрізнявся від континентального не лише відставанням у часі. Тут, на Британських островах, перша (VI ст.) і друга (XI ст.) хвилі завойовників натрапляли на відчайдушний опір підкореного кельтського, а згодом англосаксонського етносів. Королівська влада була змушена примушувати усіх членів пануючого класу, від аристократії аж до простого рицарства, вірно служити короні. І, навпаки, експлуататори-іноземці об'єдналися навколо короля-завойовника для збереження свого панівного становища.

Англія, таким чином, не знала того тривалого і складного шляху, яким йшли до об'єднання континентальні держави – через постійні усобні війни феодалів, що супроводжувалися значною загибеллю людей і матеріальних цінностей. Англійське суспільство страждало не від відсутності сильної королівської влади, а навпаки – від сильної центральної влади, яка дозволяла собі численні зловживання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >