Суспільно-політичний устрій США на початку XX ст. Становлення двопартійної системи

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з неї було остаточно поховане (1868 р.). Отримали остаточне оформлення дві основні партії, що виникли ще до 1860 р., – республіканська і демократична.

Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне зближення з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувся розкол республіканської партії. В результаті виникла демократична партія, яка об'єднала частину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. Того ж року на президентських виборах переміг їхній кандидат Е. Джексон.

У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення федеральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласництва. Ґї кандидати двічі перемагали на президентських виборах – у 1840 та 1848 pp.

Скасування Міссурійського компромісу та громадянська війна у Канзасі викликала значні політичні пертурбації. Партія вігів розпалася. Від демократичної партії відкололося її "північне" крило. Тим самим рештки демократичної партії автоматично стали партією Півдня.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни.

Після завершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 р. – Народна (популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

На посаду президента претендують реально лише представники демократичної та республіканської партій, їм же належить абсолютна більшість місць у Конгресі. Самі вибори перетворюються у складний політичний марафон, де дилетанти не можуть скласти скільки-небудь гідної конкуренщі професіоналам від політики.

Та попри все, нові правила політичної гри привели до далекосяжних наслідків. Жорстка Конституція США була доповнена демократичними поправками і тлумаченнями.

Виникли неписані, але тверді угоди, яких дотримуються не лише уряди, а й партії. Наприклад, обрані у першому турі голосування члени

колегії виборців представляють партії і голосують за кандидатів у президенти від своєї партії; Сенат, як правило, не відмовляє президентові при затвердженні рекомендованих ним міністерських кандидатур тощо.

Виникла і знайшла свій розвиток т. зв. комітетська система у Конгресі. Оскільки конгрес змушений розглядати до 1000 і більше законопроектів на рік, підготовка їхнього розгляду здійснюється у спеціальних комітетах Конгресу, кожний з яких спеціалізується на певному колі питань. Процедура прийняття законів прискорилася.

На початку XX ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у сенаті – 29. Стало звичним, що в останні 10 днів сесії Конгресу законопроекти голосуються без дебатування. Це призвело до заміни гласної процедури законотворення таємною, породило практику секретних угод та "консультацій" із заінтересованими особами.

Влада стала більш залежною від фінансових магнатів. З'явилася ніби третя палата Конгресу – "лобі", що складалося з численних "консультантів-спеціалістів", кожний з яких фактично представляв інтереси тієї чи іншої фінансової групи.

Відбулися зміни в системі голосування на виборах. У 1872 р. введене таємне голосування. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси штатів, а виборці – по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців.

Зберігалися різноманітні цензи для виборців – майновий, осілості, віковий, натуралізації тощо. Особливо це було характерним для Півдня. З допомогою цих цензів усувалися від виборів представники етнічних та расових груп – афро-американці, азіатські емігранти з Японії та Китаю тощо.

Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неоднорідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії – до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займали 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками.

Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами), кліматичні умови, інші чинники. Однак головним двигуном поступального розвитку стали політичні та політико-економічні переваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приватної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарського освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.

Двічі протягом короткого історичного відтинку США переживали великомасштабні війни (війна за незалежність та громадянська війна) і, відповідно, післявоєнні економічні кризи. Однак, у кінцевому підсумку, ці кровопролиття знімали численні перепони на шляху розвитку

американської держави і права та відігравали виключно позитивну роль у справі забезпечення всебічного еволюціонування.

Проте низка питань не змогла знайти свого вирішення у XIX ст. Зокрема, не відбулося реального зрівняння в правах білого та чорношкірого населення, були позбавлені виборчих прав жінки, повністю безправним залишалося корінне індіанське населення.