Революція 1919 р. в Угорщині, її наслідки

Династія Габсбургів в Австро-Угорщині була повалена 31 жовтня 1918 року. 16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Уряд очолив граф М. Каролі, правлячу коаліцію склав блок незалежної та радикальної партій. Почалися демократичні перетворення: запроваджене загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, узаконена свобода зібрань, союзів та інших політичних організацій.

Поразка у війні супроводжувалася загостренням зовнішньополітичної обстановки. Посилився національно-визвольний рух неугорського населення (слов'ян, румунів та ін.) в Словаччині, Закарпатській Україні, Трансільванії та інших національних регіонах. Сусідні країни висували територіальні претензії. Далася взнаки і повоєнна розруха в переможеній державі – зростало безробіття, закривалися заводи і фабрики, галопувала інфляція.

У березні 1919 р. країни-переможці висунули ультиматум з вимогами до уряду Угорщини погодитися на окупацію частини території військами Румунії, Чехо-Словаччини та Королівства сербів, хорватів і словенців (КСХС). 19 березня лідери країн Антанти запропонували М. Каролі негайно дати згоду на введення окупаційних сил. Гостра

політична криза, що супроводжувала цю вимогу, викликала відставку уряду. Соціал-демократичні лідери не почувалися достатньо сильними для того, щоб одноосібно узяти в руки партії політичну владу в країні, а разом з нею – і політичну відповідальність. Вони звернулися з пропозицією про сформування коаліційного уряду до комуністичної партії, чиї вожді на той час перебували у в'язниці.

Комуністична партія Угорщини була сформована ще в листопаді 1918 р. з частини лівих соціал-демократів та революційних соціалістів. Очолював її Бела Кун, який з групою колишніх військовополонених повернувся з Росії, де мав неодноразові зустрічі з Леніним. У березні 1919 р. соціал-демократична та комуністична партії об'єдналися в рамках Об'єднаної соціалістичної партії Угорщини.

21 березня країна була проголошена Радянською республікою. Був створений уряд – Революційна урядова рада, яку фактично очолив Бела Кун (формально – народний комісар іноземних справ). Новий уряд проголосив диктатуру пролетаріату формою державної влади.

Революція в Угорщині в березні 1919 р. перемогла мирним шляхом, без збройного повстання.

Уряд Угорської радянської республіки націоналізував промисловість, банки, транспорт, увів 8-годинний робочий день, підвищив на 25 відсотків заробітну плату найманих працівників. Були скасовані чини і звання, церкву відокремлено від держави, вводилося соціальне страхування від нещасних випадків та на випадок захворювання. У поміщиків та церкви були конфісковані земельні володіння. Проводилися примусові реквізиції майна заможних верств.

Для вирішення житлової проблеми за російським зразком представників "експлуататорських класів" виселяли з власних помешкань, поселяючи туди сім'ї робітників. За тим же зразком конфісковану у поміщиків та церкви землю намагалися перетворити на "соціалістичну власність", передаючи її у користування державним господарствам та сільськогосподарським кооперативам. Для захисту "революційних завоювань трудящих" була створена інтернаціональна Червона Армія, до якої увійшли комуністи некорінних національностей (чехи, австрійці, поляки, росіяни та ін.).

За підтримки провідних держав Антанти проти новоявленої Радянської республіки розгорнулася збройна інтервенція. 16 квітня 1919 р. розпочали наступ румунські, а трохи згодом – і чехословацькі війська. Опір їм чинила 300-тисячна Червона армія. Боротьба вимагала величезного напруження сил. Не справдилися розрахунки на оборонно- наступальний союз з Радянською Росією. Після відомої радіограми Бела Куна до Леніна про укладення такого союзу VIII з'їзд РКП(б) проголосив: "Робітничий клас Росії поспішає вам на допомогу". Фактично ж російська Червона Армія була вимушена відступати під ударами Денікіна, а згодом – і частин УНР.

Проходила розбудова державного апарату, а також "поглиблення соціалістичних завоювань". Для боротьби з контрреволюцією були створені революційні трибунали. Цікаво, що до підрозділів червоної міліції охоче приймалися колишні поліцейські і жандарми. їх було зачислено до "пролетарів" за формальною ознакою об'єднання у профспілку.

Для керівництва економікою були створені відповідні народні комісаріати, а згодом і Вища Рада народного господарства. Сліпе копіювання російського зразка далося взнаки ще й у тому, що після націоналізації великих промислових і транспортних підприємств (з числом працюючих 20 і більше) уряд перейшов до націоналізації дрібних та кустарних підприємств і майстерень.

У "Чергових завданнях Радянської влади" (березень 1918 р.) Ленін проголошував дрібнобуржуазну стихію головним потенційним ворогом пролетарської держави. В Угорщині малоземельні селяни (а вони становили 4/5 усіх селянських господарств) були розчаровані урядовими перетвореннями в аграрному секторі. Конфіскована у поміщиків та церкви земля передавалася на кооперативних засадах "сільськогосподарському пролетаріату", тобто колишнім безземельним наймитам. Селяни від такої реформи мало що виграли. Схоже, передчасним кроком уряду стало і введення безплатного медичного обслуговування – в тих історичних умовах воно означало фактичний розвал медицини.

До 2 травня румунські та чехословацькі інтервенти захопили майже половину території країни, їхні передові загони перебували за 140 км від Будапешта. У цей час була проведена реорганізація Червоної Армії, у військових частинах введені посади політкомісарів. 19 травня Червона Армія перейшла у контрнаступ, досягнула колишніх імперських кордонів Угорщини, а далі увійшла на територію Словаччини.

16 червня 1919 р. народні збори у Прешові проголосили створення Словацької Радянської Республіки.

Тоді ж у червні 1919 р. в Будапешті проходив Всеугорський з'їзд Рад, почесним головою котрого був обраний В. Ленін. З'їзд прийняв нову конституцію Угорщини, за якою країна проголошувалася соціалістичною федеративною республікою. Це дублювання російського зразка було не випадковим – фактично тим самим було продемонстроване прагнення зберегти Велику Угорщину в кордонах 1914 р. у формі "соціалістичної федерації". Словаччині, Закарпатській Україні, Трансільванії, південним слов'янським землям відводилася роль, подібна до тієї, що її Ленін і Сталін нав'язували Україні, Білорусії, Закавказькій федерації та іншим національним окраїнам колишньої імперії.

Подібний сценарій не влаштовував ні держави Антанти, ні буржуазних сусідів соціалістичної Угорщини. Ще 13 червня Клемансо від імені Паризької мирної конференції поставив вимогу виведення угорської Червоної армії з Словаччини, обіцяючи евакуацію румунських

військ з етнічної угорської території. Народний комісар закордонних справ Бела Кун поспішив наполягти на тому, що цей мир нагадує російську "мирну передишку", отриману Леніним навесні 1918 р. на переговорах з центральними державами в Бресті. Угорська Червона Армія розпочала організований відступ і уже 4 липня відійшла на лінію, встановлену Антантою. 7 липня Радянська республіка в Словаччині впала, не протримавшись і трьох повних тижнів.

У липні антирадянські повстання в Будапешті, Капуварі, Калочі та інших містах Угорщини ще були придушені Червоною армією та революційними трибуналами. Та уряд уже практично не контролював ситуацію в країні, що опинилася в лещатах міжнародної блокади. 20 липня захлинувся наступ Червоної армії на східному фронті бойових дій проти Румунії. Праві соціал-демократи почали наполягати, що мир з Антантою можливий лише за умови відставки з уряду комуністів.

1 серпня 1919 р. під приводом загрози Будапешту з боку наступаючих румунських частин вони добилися відставки Радянського уряду. Так була повалена Угорська Радянська республіка. 4 серпня до столиці увійшли румунські війська.

Шукаючи відповіді на питання про причини поразки угорської революції, яка за 133 дні свого існування зуміла не лише розпочати "соціалістичні перетворення, але й створити могутню 300-тисячну Червону Армію (для порівняння, червоні армії, які в 1917-1918, а потім в 1918-1919 pp. встановлювали радянську владу в Україні, не перевищували 25-30 тис.), комуністичні вожді наполягали на тому, що дався взнаки фатальний збіг багатьох факторів.

По-перше, світовий імперіалізм зумів надати підтримку угорській контрреволюції силами румунських та чехословацьких інтервентів, одночасно ізолювавши революцію від Радянської Росії.

По-друге, на думку комуністів, підвела "підступна, зрадницька роль правих соціал-демократичних вождів" в об'єднаній СПУ. Комуністи нібито не могли протистояти їх впливу в керівництві, а рядова соціал-демократична маса слабо вірила в можливість перемоги диктатури пролетаріату в Угорщині.

По-третє, крізь зуби визнавалися допущені помилки: відмова від перерозподілу поміщицької землі між малоземельними те середніми селянами (до речі, ще уряд М. Каролі обіцяв аграрну реформу саме в інтересах цієї верстви селянської маси), поспішна націоналізація дрібної та кустарної промисловості, недостатнє очищення державного апарату та правоохоронних органів від непевних працівників тощо.

Зрозуміло, що в цих оцінках бракувало визнання ще одного, можливо, найголовнішого фактора. Угорські комуністи копіювали російський комуністичний зразок, іноді – до дрібниць. Вузькість соціальної бази вони намагалися компенсувати червоним терором (соціал-демократи обгрунтовано дорікали комуністам, що антиреволюційні зако

лоти в Задунайському краї були спровоковані комуністичними репресіями). Те, що вдалося Леніну в "середньо-слаборозвинутій" (за його ж визначенням) напів-азіатській Росії, виявилося малоефективним в країнах Центральної Європи.

Після відставки Радянського уряду Угорщини 1 серпня до влади прийшов профспілковий уряд. До його складу увійшли Ш. Гарбаї (номінальний глава попереднього Радянського уряду) та три інших правих соціал-демократи з числа колишніх міністрів. Проголошувалося, що "соціалістичні завоювання" будуть збережені. Однак відразу ж були скасовані революційні трибунали, відновлена діяльність старого суду і поліції.

• 7 серпня за підтримки румунських окупантів угорські контрреволюціонери цей уряд скинули. 14 листопада окупаційні війська були виведені з Будапешта, до міста увійшли частини угорської армії під командуванням адмірала Міклоша Хорті. До нового коаліційного уряду ще були включені і окремі соціал-демократи. В січні 1920 р. відбулися вибори до національних зборів. Соціал-демократи участі у цих виборах не взяли. До влади прийшла Партія дрібних сільських господарів та Християнсько-національна партія.
• 1 березня 1920 р. національні збори прийняли рішення про відновлення в Угорщині монархії. Однак престол залишався вакантним, а М. Хорті був проголошений регентом. Тріанонський мирний договір, підписаний в червні 1920 р., встановив розпад колишньої Австро-Угорщини і зафіксував нові кордони Угорського королівства. До складу цієї держави увійшло 33% колишньої території з 41% населення. За межами опинилися населені угорцями регіони в Чехо-Словаччині та Румунії.

Режим Хорті поєднував авторитарну, майже необмежену владу регента зі збереженням парламенту та певних елементів парламентської демократії – загального виборчого права, опозиційних партій (включаючи соціал-демократичну) тощо.

Вже в грудні 1921 р. уряд графа Й. Бетлона призупинив політику білого терору і уклав таємну угоду з керівництвом соціал-демократичної партії (право вести свою діяльність під наглядом поліції за умови утримання від страйків та підтримки урядового зовнішньополітичного курсу).