Німецький націонал-соціалізм

НСДАП – націонал-соціалістська німецька робітнича партія була створена 1919 р. Вперше німецькі фашисти зробили спробу захопити владу, організувавши антиурядовий путч в Мюнхені у листопаді 1923 р.

Гітлер опинився у в'язниці, де і було створено "Майн кампф" – майже безсистемний виклад поглядів фашистського фюрера на такі далекі питання, як політика і освіта, культура і сім'я, війна і мир тощо. У своїй пропагандистській діяльності НСДАП обіцяла робітникам роботу і високу платню, селянам – землю, дрібним торгівцям – закриття універмагів тощо. Одночасно створювалися штурмові загони (коричнево-сорочечників) для розгону комуністичних і соціал-демократичних виступів і демонстрацій, погрому лівих клубів і редакцій газет.

Коли в 1929-1933 pp. капіталістичний світ охопила Велика депресія, випуск промислової продукції в Німеччині упав майже наполовину, безробітними стали 9 млн чоловік. Відбулася радикалізація німецького суспільства. Послабився вплив центру і, навпаки, зміцнили свої позиції комуністи і нацисти. Так, КПН отримала на виборах 1928 р. 3,2 млн голосів, у 1930 р.- 4,5 млн (77 місць у парламенті), а в листопаді 1932 р. – уже 6 млн.

Ще більше вражаючими були успіхи нацистів. У 1930 р. вони зібрали увосьмеро (!) більше голосів, ніж у 1928 р. У липні 1932 р. НСДАП отримала 13 млн голосів, однак уже на листопадових виборах того ж року – лише 11 млн.

Дався взнаки брак коштів. Партійна пропаганда надто захопилася соціальною демагогією, і банкіри та капіталісти відмовилися фінансувати партію. Гітлер був змушений рішучими заходами вгамувати ліве крило своєї партії, радикальні пропагандистські гасла були зняті. Дійшло до згоди з генералітетом – фашисти пообіцяли, що штурмові загони не будуть влиті в армію (рейхсвер офіційно налічував 100 тис. чоловік, "влиття" коричневих банд у налагоджений армійський механізм означало б загибель професійної армії).

Стан здоров'я престарілого президента Гінденбурга викликав побоювання у банкірів та промисловців. Президент, який у Першій світовій війні дослужився до фельдмаршала, відмовився мати справу з "єфрейтором": "Я можу дати цьому пану роботу на пошті, хай наклеює марки",– жартував Гінденбург, натякаючи на язик Гітлера як єдине справжнє достоїнство нацистського фюрера. Однак після наради німецької фінансової еліти на віллі банкіра Шредера, ставку було зроблено саме на Гітлера. Президенту через його сина натякнули, що може розгорітися скандал навколо його юнкерських маєтків (порушення податкового законодавства, інші зловживання), і Гінденбург здався. 30 січня 1933 р. президент надав Гітлеру повноваження рейхсканцлера.

Прихід нацистів до влади пояснюється такими причинами:

• 1; Нацисти зуміли переконати широкі верстви населення у тому, що саме вони можуть віднайти вихід з найглибшої кризи.
• 2. Робітничий клас був розколотий – з вини Сталіна і Комінтерну соціал-демократія була оголошена "лівим крилом фашизму", ворогом комуністів.
• 3. Монополістична буржуазія в пошуках виходу з кризи відмовилась від демократичних засад Веймарської республіки і зробила ставку на диктатуру сильної руки.
• 27 лютого 1933 р. нацисти зорганізували провокацію з підпалом рейхстагу. Комуністів було звинувачено у тому, що вони з метою наближення початку соціалістичної революції сіють напругу в суспільстві методами терору, зокрема підпалу найважливіших урядових установ.
• 28 лютого видано два президентських декрети: "На захист народу і держави" (скасування свободи слова, друку і зібрань) та "На захист німецького народу" (надання необмежених повноважень поліції). В березні одночасно із забороною КПН країною прокотилася хвиля єврейських погромів.
• 2-3 травня 1933 р. розпущені усі профспілки і конфісковано їхнє

майно. Натомість був створений фашистський Німецький робітничий союз (ДАФ), який налічував 8 млн членів у 1933 р. і 22 млн у 1939-му.

10 травня вийшло розпорядження про конфіскацію усього майна соціал-демократичної партії та її газет, а 22 червня виданий декрет про загальну заборону діяльності цієї впливової лівої партії.

У червні – липні 1933 р. Гітлер вимусив керівництво усіх буржуазних партій як ліберального, так і консервативного напрямів оголосити про "добровільний саморозпуск". 14 липня гітлерівський уряд видав закон, що забороняв існування будь-якої партії, крім нацистської. "Націонал-соціалістична німецька робітнича партія виступає єдиною політичною партією в Німеччині. Кожний, хто спробує зберегти організаційну структуру іншої політичної партії чи створити нову політичну партію, підлягає покаранню примусовою працею до трьох років або тюремним ув'язненням від шести місяців до трьох років, якщо його дії не тягнуть за собою серйозніше покарання у відповідності з іншими законами".

1 грудня 1933 р. нацистський кабінет видав закон про зрощення НСДАП з державою-. "Після перемоги націонал-соціалістичної революції НСДАП виступає носієм ідеї держави і невіддільна від держави, устрій її буде частиною народного права, а організація її буде визначатися волею фюрера". Як пізніше заявив Гітлер: "Партія стала державною". На кінець 1934 р. у верхівці держапарату 60,7% становили нацисти, а у інших його ланках – від 60 до 80%.

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу. 31.03.1933 р. був утверджений "Тимчасовий закон про уніфікацію в землях", за яким місцеві ландтаги позбавлялися контролю над провінційними урядами, рівно як рейхстаг над імперським кабінетом. За тим же принципом були переформовані міські і сільські місцеві органи.

Вже 7 квітня 1933 р. вийшов закон "Про уніфікацію земель з рейхом". В кожну землю призначався намісник – штатгальтер. Останній отримав право скасовувати і затверджувати місцеві закони; звільняти і призначати усю адміністрацію земель, включаючи їхні уряди. Штатгальтер стежив за неухильним виконанням імперських законів і розпоряджень рейхсканцлера.

• 30.01.1934 р. закон "Про перебудову імперії" розпустив і ліквідував усі виборні органи земель, включаючи ландтаги. Кордони провінцій стали чисто адміністративними і більше не охороняли суверенітету цих земель.
• 30 червня 1934 р. Гітлер провів т. зв. "Ніч довгих ножів". Була знищена верхівка штурмових загонів і її провідник Рем. Ця фракція нацистської партії вимагала "другої" націонап-соціалістичної революції, тобто націоналізації майна монополій і Їхнього обернення у власність усього німецького народу. Гітлер звинуватив лівих у своїй

партії в тому, що вони готують путч, і завдав – силами СС та армії' – нібито випереджувального удару.

Після цього коричнево-сорочечники були швидко зведені до рангу чогось на зразок радянських добровільних народних дружин, втративши значення самостійної військової і політичної сили. Натомість незмірно зросла роль "охоронних загонів" (СС), куратором яких був призначений Гіммлер. У 1933 р. СС налічували 165 тис. чоловік, у 1939 р. – 260 тис. Це була своєрідна расова еліта – зі 100 кандидатів утверджувалося не більше 10-15, при тому, що вимагався зріст понад 180 см, усі ознаки арійської раси (колір очей і волосся, форма черепа тощо), а кандидатура дружин СС-івців утверджувалася особисто рейхсфюрером Гіммлером.

Пізніше, під час Другої світової війни, для есесівців влаштовували спеціальні будинки побачень, де расово чисті німки вперше і востаннє бачили майбутніх батьків своїх дітей. Новонароджених брала на своє виховання держава. Таким химерним способом нацистський Рейх мав намір створити арійську расову еліту. Зрозуміло, що цей намір не мав продовження.

Незважаючи на серйозні успіхи в розвитку економіки, швидке подолання проблеми безробіття тощо, німецькі нацисти, подібно до італійських фашистів, вимушені були спиратися на карально-репресивний апарат.

Ще 26 квітня 1933 р. було створено гестапо – таємна політична поліція. З листопада 1933 р. гестапо безпосередньо підлягало Герінгу, а з 1936 р.– Г. Мюллеру, колишньому шефу баварської поліції. Цікаво, що до 1933 р. Мюллер "ловив" нацистів і комуністів, не роблячи особливого розбору між ними, а членом НСДАП став лише у 1939 р., причому автоматично, оскільки органи держбезпеки були включені в СС – дочірню організацію НСДАП.

СД – есесівська служба безпеки будувалася як надтаємна шпигунська організація для слідкування за ворогами партії в її рядах та поза ними. 9 червня 1934 р. легалізована як "єдина служба політичної інформації і захисту партії", тобто розвідки і контррозвідки НСДАП. Керівником СД до 1942 р. був Гейдріх, далі – Кальтенбруннер. СД шпигувала навіть за найбільш високопоставленими нацистами, не кажучи вже про рядових членів партії і безпартійних. Разом з нештатними агентами СД налічувала до 100 тис. чоловік.

26 червня 1936 р. в рамках ЗІПО (поліції безпеки) об'єднувалися КРІПО (кримінальна поліція) та гестапо. Чисельність гестапо становила 15-16 тисяч чоловік, потім 50 тисяч. КРІПО налічувала 15 тисяч чоловік У 1939 р. було створено єдину РСХА, яка об'єднала усі каральні служби від СД до гестапо.

Для розправи з противниками режиму були організовані концентраційні табори. Влітку 1933 р. приблизно в 60 таборах утримувалися

35-40 тис. ув'язнених. Першими великими таборами були Дахау біля Мюнхена, Бухенвальд під Веймаром та Заксенхаузен на північному заході.

У роки Другої світової війни число таборів лічилося на сотні і тисячі, а число ув'язнених – мільйонами (знищено в концтаборах 11 млн чоловік). Особливо постраждали євреї, яких було винищено близько 6 млн чоловік.

На вершині державного апарату стояв фюрер. Після смерті Гінденбурга у серпні 1934 р. посаду президента було анульовано, а його повноваження передано фюреру. З того ж року кожен державний службовець приносив присягу: "Я клянуся, що буду відданим і буду підкорятися фюреру Німецької імперії та німецького народу Адольфу Гітлеру і буду виконувати свої обов'язки добросовісно і самовіддано".

Клятва есесівців звучала так: "Я клянуся тобі, Адольфе Гітлер, фюрере і рейхсканцлере, у вірності і хоробрості. Я клянуся повинуватися до смерті тобі і тим, кого ти призначив для того, щоб командувати мною". Партійна клятва члена НСДАП: "Я клянуся у непорушній вірності Адольфу Гітлеру, я клянуся беззаперечно підкорятися йому і тим керівникам, котрих він обере для мене". Ця присяга приймалася щорічно.

Присягу на вірність Гітлеру разом з членами НСДАП приносили члени її дочірніх організацій – СД, молодіжні, жіночі та ін. Практично усе самодіяльне населення Німеччини проходило через цю процедуру.

Як стверджував Г. Герінг: "Воля фюрера і закон – суть одне й те ж".

Уже 24 березня 1933 р. був прийнятий закон, який дозволив імперському уряду без згоди парламенту видавати акти, що "ухиляються від конституції". Після цього Веймарська конституція зберігалася формально, але фактично перестала діяти. Рейхстаг збирався лише для парадних демонстрацій. Фюрер мав перебувати у своїй ролі довічно і міг призначати свого наступника. В його руках зосередилася влада колишнього президента і канцлера, до того ж він отримав ряд повноважень, що раніше належали рейхстагу.

Вибори до рейхстагу стали фікцією. Виборчі бюлетені нумерувалися й у них вміщувалося прізвище лише одного урядового кандидата.

Деякий час влаштовувалися "народні плебісцити" (листопад 1933, серпень 1934 pp.), причому відмова узяти участь у цій пародії на народне волевиявлення тягнула за собою оголошення "ворогом народу".

Рейхстаг, усі депутати якого приносили присягу на вірність фюреру, став по суті не органом законотворення, а своєрідною масовкою – аудиторією, де Гітлер виголошував свої найважливіші промови, як наприклад, 31 серпня 1939 р. напередодні нападу на Польщу і початку Другої світової війни.

Партійні чиновники посідали вищі щаблі державного апарату.

Гіммлер був начальником усієї поліції, Геббельс – міністром пропаганди, Герінг – прем'єр-міністром Пруссії, уповноваженим по виконанню 4-річного плану, командуючим військово-повітряними силами. Уповноважені партії – лейтери були у кожній установі. За місцем проживання нагляд за громадянами здійснював блоклейтер ("блок" – це 40-60 сімей).

За безпосередньої участі імперського об'єднання німецької промисловості, очолюваного Круппом, було підготовлено закон від 27 лютого 1934 р. про заснування загальної імперської палати, яка стояла над 7-ма господарськими групами, ті в свою чергу об'єднували 23 господарські палати, що підпорядковували собі 170 галузевих і територіальних палат. З допомогою цього громіздкого механізму міністр економіки керував народним господарством. Дрібні підприємства підлягали примусовому картелюванню. Підприємства з капіталом менше 100 тис. марок ліквідовувалися, нові могли утворюватися з капіталом не менше 300 тис.

20 січня та 1 жовтня 1934 р. були видані закони по регулюванню праці. Замість фабрично-заводських комітетів були створені інститути довірених. У червні 1935 р. була введена трудова повинність, а в грудні 1938 р. вона також поширювалась на жінок. І це в країні, де в роки кризи 1929-1932 pp. налічувалось 9 млн безробітних.

На перших порах Гітлер знайшов вихід у суспільних роботах для безробітних. Реальна зарплата в 1935 р. упала до 70% від рівня 1932 р., а середня тривалість робочого дня зросла до 10-12 годин. Що стосується капіталістів, то експорт капіталу був заборонений під страхом смертної кари.

Проблему подолання безробіття було вирішено типово фашистським методом. Спеціальний закон зобов'язував увесь щорічний прибуток (за винятком 6%, які підприємець мав право потратити на власні потреби) вкладати в облігації державної позики або реінвестувати у виробництво, причому держава рекомендувала для капіталовкладення ті галузі, де очікувалися державні замовлення (передусім ті, що працювали на потреби війни). Коли ж капіталісти кинулися вивозити свої капітали, окремих з них стали запрошувати для конфіденційної розмови у гестапо. Там розумнику показували копії документів, що свідчили про вивіз капіталу, а також фотографії дітей, коханок тощо. Як правило, цього вистачало аби надто активний капіталіст забував й думати про втечу капіталу за кордон.

Тим більше, що вкладені в німецьку промисловість кошти швидко приносили прибуток. Так, у 1938 р. між усіма німецькими акціонерами були розподілені 1,2 млрд марок прибутку. А у виробництво того ж року були вкладені 5 млрд, тобто в 30 (!) раз більше, ніж у 1932 р. Гроші йшли на збільшення капіталу і, відповідно, тих 6%, що їх можна було витрачати на себе. За період 1933-1939 pp. прибутки Круппа

зросли у 3,2 раза, Фарбен-індустрі – в 7,5 раза, Стального тресту за 1934-1937 pp-у 3,1 раза.

Робітникам перепадали крихти, але після жахіть Великої депресії й це сприймалося як велике досягнення. В Третьому Рейху ходив жарт: "Гітлер позбавив німців лише однієї свободи – свободи помирати з голоду".

З 1933 р. для робітників вводилося "державне професійне змагання", переможці якого зустрічалися з фюрером і отримували путівки на безплатний круїз Балтійським морем на німецьких пароплавах. Щорічно нацистський уряд оголошував про дотації 15-20 млн марок на путівки для робітників, що продавалися нижче від собівартості. Цікаво, що в нацистській Німеччині щорічно святкувалося 1 травня. Саме тоді було проголошено програму створення "народного автомобіля" – фольксвагена, купити який міг нібито кожний робітник, відкладаючи протягом 10 років по 5 марок щотижнево.

З якою метою було створено цю поліцейську державу? Гітлерівська пропаганда кричала про те, що в результаті світової єврейської змови Німеччина нібито зазнала поразки у світовій війні. А "ножа в спину" німецькій армії, що перебувала на чужій території в листопаді 1918 р., встромили соціал-демократи. Гітлер закликав ліквідувати диктат, застосований до Німеччини на Версальській конференції, повернути німцям "честь і достоїнство".

У галузі міжнародних відносин гітлерівський режим відверто топтав усі міжнародно-правові норми.

16 березня 1935 р. було проголошено фактичну відмову від виконання Версальського договору, за яким армія Німеччини не повинна була перевищувати 100 тис. чоловік. Відновлювалась загальна військова повинність, планувалося створити 36 піхотних дивізій (чисельність німецької дивізії того часу 20 тис. чоловік), об'єднаних в 12 армійських корпусів.

У 1933-1934 бюджетному році на військові цілі було затрачено усього 750 млн марок, а уже до лютого 1938 р. на озброєння пішло понад 56 млрд марок, тобто військові витрати щороку зростали у геометричній прогресії.

1 березня 1936 р. німецькі війська були в односторонньому порядку введені в Рейнську демілітаризовану зону. 5 листопада 1937 р. Гітлер виступив перед генералітетом з планом створення "нового порядку в Європі". Гітлер, не вагаючись, порушував норми міжнародного права при здійсненні аншлюсу Австрії, при розчленуванні Чехо-Словаччини, при закулісному розподілі на сфери впливу Східної Європи в радянсько-нацистському пакті Ріббентропа – Молотова, при порушенні пакту з СРСР про ненапад 22 червня 1941 р. тощо. Для цієї держави існували не норми міжнародного права, а міркування доцільності.

Цікаво, що усі свої "сюрпризи" для західних держав Гітлер призначав на п'ятницю ("уїк-енд", поки зберуться міністри, танки уже будуть далеко), а на СРСР напав у неділю – вихідний день.