Японський мілітаризм – східна різновидність фашизму

У Першій світовій війні Японія виступила на боці Антанти. Однак на післявоєнній Версальській конференції вона, подібно до Італії, отримала відносно небагато.

Розвиток Японії у 20-30 роках стримувався становищем на селі. Купка поміщиків тримала у своїх руках 42% оброблюваної землі. Натомість 74% селян мали у своєму розпорядженні лише 22% площ. Це створювало ненормальний тиск на промисловість – мільйони селян були готові працювати буквально за миску рису. З іншого боку, ці мільйони вільних рук можна було використати для збільшення армії. В середовищі безземельних і малоземельних селян знаходили відгук ідеї Великої Японії, заклики до експансіонізму тощо.

У 1925 р. в Японії вводилося загальне виборче право для чоловіків, якого, однак, позбавлялися військові, студенти, особи без річного цензу осілості, ті, що користувалися благодійною допомогою і, як не дивно, голови знатних фамілій – для того, щоб не змішуватися з черню. Для кандидатів у депутати встановлювалася застава у 2 тис. ієн, яка не поверталася, якщо на виборах він не збирав певного відсотку голосів. Як бачимо, японське суспільство дещо специфічно розуміло демократію.

У тому ж таки 1925 р. був прийнятий антидемократичний закон "Про охорону суспільного спокою", за яким передбачалися багаторічні каторжні роботи за участь в організаціях, "що ставлять метою зміну суспільного ладу і знищення приватної власності".

У 1928 р. було заборонено усі скільки-небудь ліві організації, членство в компартії почало каратися тривалим ув'язненням для рядових членів і смертною карою для її лідерів.

Японський парламент традиційно відігравав несуттєву роль. Нижня палата збиралась на сесії тривалістю не більше 3-х місяців на рік, решту часу уряд діяв самостійно, маючи право на видання указів. За конституцією уряд був невідповідальним перед парламентом і міг розпустити його.

У суспільстві набирали ваги фашистські організації, особливо молоде офіцерство, кероване генералами. В 1932 р. "молоді офіцери" організували державний заколот, партійний кабінет був усунутий від влади. Уряд Японії почав формуватися з генералів та адміралів.

Ще 18 вересня 1931 р. о 22 годині на колії Пд-Маньчжурської залізниці, експлуатованої японцями, відбувся загадковий вибух.

Використавши цей привід, японська армія за 48 годин (!) захопила усю Півд. Маньчжурію, включаючи Мукден. Будь-яка військова операція ретельно проробляється у штабах – на це йдуть місяці і роки, отже швидка японська реакція була запланована, а сам вибух, швидше за усе, був звичайною провокацією. Подібно до фашистської Італії та нацистської Німеччини, Японія шукала для себе життєвого простору, оголосивши ним усю Південно-Східну Азію.

За три місяці було окуповано увесь Північно-Східний Китай. З кінця січня 1932 р. розгорнулися бої за Шанхай, що був центром англо- американських капіталовкладень у Китаї.

9 березня 1932 р. Маньчжурія проголошена японцями "незалежною" державою Маньчжоу-Го, яка підписала військовий договір з Японією.

Асамблея Ліги Націй в лютому 1933 р. почала вимагати виводу японських військ з Китаю, 27 березня Японія вийшла з Ліги Націй. В 1931-1936 pp. Квантунська армія (сили вторгнення в Китай) зросла в 5 разів і налічувала 250 тис. чоловік, 439 танків, 1193 гармати, 500 літаків.

7 червня 1937 р. японці здійснили провокаційні нічні маневри за 12 км від Пекіну. За свідченням японської сторони, з китайського боку було здійснено постріл понад головами японських солдат. Користуючись цим сміховинним приводом, японська армія оволоділа Пекіном і Танцзинем. У листопаді було узято Шанхай, при цьому убито 300 тис. (!) цивільного населення. У 1938 р. японські війська захопили м. Кантон, а далі м. Ухань. В обстановці японської агресії уряд Чан Кайші в грудні 1932 р. відновив дипломатичні відносини з СРСР, а у вересні 1937 р. налагодив співробітництво з комуністами.

У 1938-1939 pp. СРСР надав Китаю три позики на загальну суму З млн доларів. Двічі у довоєнний період – на озері Ханка та озері Хасан японські війська встрявали у конфлікти з Червоною Армією і двічі зазнавали поразки.

Ескалація конфлікту в континентальній Азії, виключення Японії з Ліги Націй сприяли наростанню у суспільстві тоталітаризму.

В 1938 р. було прийнято закон "Про загальну мобілізацію нації". Підприємцям було дозволено самовільно продовжувати робочий день і знижувати заробітну плату. Страйки оголошувалися злочином. Конфлікти між робітниками і капіталістами передавалися арбітражній секції "особливої поліції". У 1940 р. профспілки були поглинуті Лігою служіння вітчизні через виробництво. Така форма організації економічного життя є типовою для фашистських держав.

До жовтня 1940 р. усі буржуазні та легальні партії (крім КПЯ) оголосили про свій саморозпуск і об'єднання колишніх структур у рамках Асоціації допомоги трону. Уряд фінансував цю Асоціацію і керував нею. Єдина партія, яка підминає під себе залишки колишньої "буржуазної демократії",- це теж одна з визначальних ознак тоталітарної держави.

Пропаганда запозичила у німецьких та італійських фашистів лозунги нового світового порядку – "обраної раси", "історичної місії". Особливо ці тенденції посилилися з 1940 р., коли прем'єром став принц Коное, ідеолог тоталітарного військово-фашистського режиму.

Великого значення в житті держави набула Рада маршалів та Вища військова рада. Відбулася трансформація парламенту- його члени почали призначатися урядом або "обиратися" за особливими списками, складеними тим же урядом.

На місцях органами Асоціації допомоги трону стали ".сусідські общини", що об'єднували по 10-12 сімей, які, в свою чергу, об'єднувалися в асоціації вулиці, поселення. Члени общини шпигували за сусідами, община – за сусідською общиною, таке ж взаємне шпигунство поширювалося і на виробництво, де ним займалися Ліги служіння вітчизні через виробництво.

Особливістю японського тоталітаризму був його майже середньовічний містицизм, густо переплетений з шовінізмом.

В японській армії було 20 тис. добровільних смертників-тьойсінтай: люди-торпеди, люди, що кидалися з гранатами під танки або приковували себе до кулеметів тощо. З них – 5 тис. – привілейовані камікадзе ("вітер богів") – молоді льотчики, що здійснювали один- єдиний бойовий виліт. Літак, перевантажений вибухівкою, відразу після зльоту губив шасі. Льотчик, приречений на загибель, летів шукати американський авіаносець.

Подібний фанатизм був характерною ознакою усієї японської армії – уцілілих її бійців та офіцерів виловлювали в Індокитаї та на Філіппінах ще в 70-80-х роках XX ст., війна для них тривала навіть після капітуляції Японії 2 вересня 1945 р.

Японський фашизм мав дві принципові відмінності від європейського. По-перше, в Європі фашистські партії контролювали армію, а в Японії сама армія відігравала роль керівної політичної сили. По- друге, і в Італії, і в Японії фашизм не ліквідував монархії (те ж було і в Румунії). Але якщо італійський і румунський королі перетворилися у номінальні фігури, то японський мікадо (імператор) не втратив своєї абсолютної влади і впливу, зберігалися також усі установи, наприклад, Таємна рада, пов'язані з монархією.