Історична приреченість фашизму і націонал-соціалізму
Військова поразка країн фашистського блоку в Другій світовій війні пояснювалася не лише силою антифашистського табору, але й внутрішніми недоліками фашистської (нацистської) держави і права.
Режими Салазара в Португалії та Франко в Іспанії відійшли в минуле без такої збройної поразки – зі смертю своїх засновників. Незважаючи на вражаючі економічні успіхи, пішов у відставку після 17-річного (1973-1990 pp.) правління чилійський диктатор А. Піночег. Все це є свідченням того, що, на відміну від демократичних режимів, фашизм приречений на недовготривалість свого існування.
Питання про причини поразки фашизму в світовому масштабі не зводяться виключно до воєнного аспекту. Справді, не можна воювати з усім світом, війна на два фронти завжди була згубною для Німеччини і не лише для неї. Але, навіть, якщо припустити, наприклад, що в 1940 р. заступник Гітлера по НСДАП Гесс зумів би домовитися з Англією чи німецькі вчені створили атомну бомбу швидше за американців, фашизм (нацизм) однаково був приречений, подібно до того, як приреченим був комунізм.
Іронія долі: навіть у основах свого вчення Гітлер припускав принципові помилки. Він вважав, що життєздатними є лише чисті раси, тоді як усі дослідження показують особливу життєстійкість гібридів зі змішаними властивостями. У ХХ-ХХI ст. ті "раси", які продовжували залишатися відносно "чистими" – Китай, Індія, відставали у своєму розвиткові, натомість основні "плавильні котли" націй і народностей – США та Союз РСР, визначали обличчя світу. У біологів є поняття "вливання свіжої крові", тобто змішання різних генотипів, яке благотворно позначається на новому організмові.
Ця вихідна помилка про визначальне значення "чистоти крові" пішла далі, коли економіка, наука, культура, мистецтво тощо були розділені на "арійські" та "неарійські". Так, теорія відносності Ейнштейна оголошувалася породженням єврейської "спекулятивної (?) фізики". В листопаді 1934 р. при укладенні шлюбів між арійцями було заборонено використовувати весільний марш єврея Мендельсона. Так Німеччина зосталася без ядерної зброї, а німецьким нареченим згодом довелося оплакувати своїх чоловіків, убитих на фронтах "війни проти жидо-більшовизму".
Комунізм свого часу з ідеологічних міркувань оголошував кібернетику і генетику буржуазними лженауками. Наслідки теж відомі. Будь-які ідеологічні (расові, класові, релігійні) обмеження і табу вбивають науку, культуру, мистецтво. У 1933-1945 pp. в кордонах Німеччини не було створено жодної (!) книги, жодної картини, жодного музичного твору світового значення – розплата за шовінізм і тоталітаризм, за відчуття зверхності до навколишнього світу. Це, – по-перше.
По-друге, фашизм мобілізує суспільство, нав'язуючи йому ідеологію оточеної з усіх боків фортеці. Але такий підхід є безперспективним. Не можна тримати в постійній напрузі покоління за поколінням, вимагаючи нескінченних жертв в ім'я "величного" май
бутнього. Надто великих втрат вимагає таке насильство над психікою. Єдиним відомим історії суспільством, де подібне вдалося, була давньогрецька Спарта. Ціна її високої боєздатності відома: невігластво, бідність, жорстокість, фізичне винищення надто немічних новонароджених.
По-третє, фашистська і нацистська ідеологія не могли гарантувати їхнім носіям постійних військових союзників. Жодний народ не дивиться на себе як на нижчу расу. Вступивши у союз з Німеччиною, її арійські (Фінляндія) і неарійські (Італія, Румунія, Угорщина) союзники орієнтувалися, передусім, на власні інтереси і потім кидали Німеччину без найменших сумнівів – ідея німецького світового панування не зобов'язувала їх виявляти союзницьку вірність "расі панів", як тільки це ставало невигідним і безперспективним.
По-четверте, як висловився У. Черчілль,- "демократія найгірша з форм держави, якщо не брати до уваги усіх інших". Відсторонення від управління великих суспільних і політичних груп перетворювало їхніх представників на супротивників фашистської (нацистської) держави. Італійські комуністи і соціалісти брали в свої руки зброю, німецькі католики опиралися нацистській пропаганді словом, втікачі з фашистських країн апелювали до світової суспільної думки. По суті перебування фашистів при владі перетворювалося у перманентну громадянську війну принаймні з частиною власного народу.
По-п'яте, у фашистських (нацистських) державах сама нація, якій фашисти клялися у вічній любові і відданості, ставала надто залежною від особи вождя і очолюваної ним партії. В демократичному суспільстві помилка політика коштує його партії перемоги на виборах, цю помилку виправляє опозиція. В тоталітарній державі, де опозиція відсутня в принципі, фюрер (дуче, каудильйо, кондуктор) не можуть визнати допущену помилку, бо це завдасть удару по їхній репутації непомильних. Помилка вождя не може бути виправлена з допомогою звичної демократичної процедури, і наслідки стають жахливими. Військова поразка Німеччини стала очевидною уже наприкінці 1944 р., але на олтар фашистської ідеї були принесені ще мільйони людських життів, під ударами союзників зруйновані сотні німецьких міст тощо.
Фашизм – це ідеологія, побудована на ідеї дарвінівської боротьби націй за місце під сонцем. Народ переконують, що для посідання належного йому місця потрібно приносити жертви. Ці жертви усе наростають, стають безкінечними, виснажуючи суспільство. Протиставлення себе сусідам, замішане на шовінізмі, веде до політичної і культурної ізоляції. Після короткої ейфорії економічних, політичних та воєнних успіхів неминуче настає розплата, або, як це було у Чилі, протверезіння і відмова від фашизму як державної політики.
