Золота орда та Кримське ханство

Золотою ордою називалася найзахідніша з монгольських держав, що утворилися на уламках імперії Чингісхана. Це був улус нащадків Чингіс-ханового сина Джучі. Першим ханом Золотої орди був Бату (1236-1255), відомий в Європі більше як Батий. Кордони його володінь простягалися від нижньої течії Дунаю до Фінської затоки, від басейнів Іртиша та нижньої Обі до Чорного, Каспійського, Аральського морів та озера Балхаш. Столиця цього державного утворення, до якого були включені і давньоруські землі, первісно знаходилася в м. Сарай-Бату (поблизу суч. Астрахані). За хана Берке (1255-1266) її перенесли до м. Сарай-Берке (поблизу суч. Волгограда). Це – штучне утворення, населення якого, окрім власне етнічних монголів, становили осідлі волзькі булгари, русичі, мордва, греки, хорезмійці, а також кочові народи – половці (кіпчаки), канглії, татари, туркмени, киргизи.

На чолі держави стояв хан. Для вирішення найважливіших питань державного життя збиралася рада старійшин – курултай. Безпосереднє управління державними справами здійснював бекляре-бек (князь над князями), своєрідний головний візир. Окремими галузями суспільного життя (податки, військо, пошта тощо) керували візири. Найвищі чиновники на місцях мали назву даруги, а їх основним завданням був збір

податків. Часто паралельно з даругами в ту чи іншу область призначалися воєначальники баскаки. Військові та адміністративні посади в цій державі офіційно не розділялися. Найважливіші державні пости займали члени правлячої династії царевичі – оглани. Вони володіли власними уділами в межах золотоординської держави, мали власні військові формування. З середовища бегів (нойонів) і тарханів рекрутувалися командні кадри армії: темники, тисячники, сотники, а також бекаули – чиновники, які розподіляли військову здобич.

Вже на момент свого утворення Золота орда поділялася на улуси, які належали 14 синам Джучі (13 братів були напівсамостійними государями, які номінально визнавали владу Бату). Після смерті хана Менгу-Тімура (1266-1282) Золота орда переживає період децентралізації державного управління. За ханів Туда-Менгу (1282-1287) та Тулабуги (1287-1291) фактичним володарем країни став темник Ногай.

Найбільше піднесення Золотої орди припадає на роки правління хана Узбека (1312-1342) та його наступника Джанібека (1342-1357). Армія Золотої орди зросла до 300 тис. чол. Після вбивства Джанібека держава переживає період смути. За 1357-1380 pp. змінилося 25 (!) ханів. У 60-70-х роках фактичним правителем Золотої орди був темник Мамай. Уже в 60-х роках від золотоординської держави відокремилися Хорезм та Астрахань. Польща і Литва, здобувши перемогу над монголо-татарами на Синіх Водах, поставили під свій контроль Київщину, Поділля та інші українські землі. У Куликівській битві 1380 р. війська Димитрія Донського після удару, нанесеного із засідки польсько-українськими військами Дмитра Боброка, розбили Мамая. Всесильний темник був зрештою розбитий на полі бою і зміщений ханом Тохтамишем (1380-1395).

Новий золотоординський хан в 1382 р. спалив Москву, а потім зібрався походом до Середньої Азії на Тамерлана (Тімура). Розгром Тохтамиша військами Тамерлана став тим ударом, від якого Золота орда вже не зуміла оговтатися. В 20-х роках XV ст. з її складу остаточно виділилося Сибірське ханство, в 40-х роках – Ногайська орда, в 1438 р,– Казанське ханство, в 1443 р – Кримське, в 60-х роках – Казахське, Узбецьке, Астраханське ханства. Остаточна загибель Золотої орди як держави припадає на самий початок XVI ст.

Кримське ханство – це татарська феодальна держава в Криму на період 1433-1783 pp. Ще у 1223 р. монголи вперше захопили Судак, однак згодом пішли на Волгу. В 1239 р. вони підкорили степову частину Криму. В цей час улуси монгольських сімей Ширін, Барін, Аргін та Кіпчак використовують степовий Крим як постійне місце своєї кочівлі (переважно зимівлі). В XII1-XIV ст. у Криму існувало особливе намісництво Золотої орди з резиденцією в м. Солхат (Старий Крим). У 1433 р. Девлет-Хаджі Гірей (помер у 1466 р.) за підтримки Великого Литовського князівства зумів відокремити Крим і прилегле Північне

Причорномор'я в окреме ханство. В літературі можна зустріти й інші дати відокремлення від Золотої орди – 1425 або 1449 р. Столиця династії Гіреїв з 1432 р. перебувала в м. Бахчисарай.

Крим за Менглі-Гірея (1468-1515 pp.) став васалом Туреччини; це відбулося невдовзі після турецького вторгнення 1475 р. Викликане воно було війною Османської імперії з генуезцями, у чиєму володінні перебували колонії на півострові. Турки вбили останнього готського князя Саїка (1475 р.), встановили своє панування в містах Кафа (Феодосія) і Херсонес (Севастополь), фортецях Гезлев (Євпаторія), Мангуп, Перекоп, Арабат, Єнікале. З цього часу кримські хани вважалися намісниками султана і діставали платню від Істамбула. Влада хана обмежувалася радою, до якої входили його брати та великі феодали-беї. У своїх бейліках беї були напівсамостійними, вони мали право чинити суд та вести війни. Практикували беї і здачу своїх володінь у відкуп. Друге місце в державній ієрархії після хана обіймав муфтій – глава мусульманського духовенства у Кримському ханстві.

Взаємини українців з кримськими татарами завжди були історично складними. Проте у визвольній війні 1648-1654 pp. першим союзником Богдана Хмельницького стали саме татари. Перекопського мурзу Тугай-бея Хмельницький вважав близьким другом. У договорах, нав'язуваних Гетьманщині Москвою, часто містилися застереження щодо заборони зовнішніх зносин, особливо з Кримом,- царизм обгрунтовано побоювався зближення козаків з татарами.

За Кучук-Кайнарджийським договором 1774 р., Крим вийшов з-під васальної залежності від Туреччини і потрапив під російський протекторат. У 1783 р. після зречення хана Шагін-Гірея Крим увійшов до складу Російської імперії.