< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості діяльності дітей із порушеннями мовлення

Ігрова діяльність. Для дошкільників, страждаючих різними мовленнєвими розладами, ігрова діяльність зберігає своє значення і роль як необхідна умова всебічного розвитку особистості та інтелекту. Проте недоліки звуковимови, обмеженість словарного запасу, порушення граматичної будови мовлення, а також зміни темпу мовлення, її плавності – все це впливає на ігрову діяльність дітей, породжує певні особливості поведінки в грі. Так, зокрема, діти зі складними формами функціональної дислалії, з ринолалією та дизартрією нерідко втрачають можливість спільної діяльності з однолітками в грі через неправильну звуковимову, невміння виразити свою думку, боязнь показатися смішним, хоча правила і зміст гри їм доступні. У таких дітей послаблена умовно-рефлекторна діяльність.

Уповільненість здібності до диференціювання, нестійка пам'яті ускладнюють включення цих дітей в колективні ігри. Порушення загальної та мовленнєвої моторики, особливо у дизартріків, викликає швидке стомлення дитини в грі. У дітей з мовленнєвими порушеннями нерідко виникають труднощі при необхідності швидкої переробки динамічного стереотипу, тому в іграх вони не можуть відразу переключатися з одного виду діяльності на іншу. Діти зі зниженою збудливістю кори головного мозку схильні до гальмуючих реакцій, що проявляють в грі боязкістю, млявістю, їх руху сковані, вони швидко стомлюються. Дітям з підвищеною збудливістю не вистачає зосередженості, уваги і наполегливості в доведенні гри до кінця. Неврівноваженість, рухова розгальмованість, метушливість в поведінці, мовленнєва стомлюваність ускладнюють включення в групову гру.

Для дітей із алалією, у яких нерідко спостерігається значна затримка інтелектуального розвитку зміст ігор як правило довгий час залишається неприступним. Ігри цих дітей одноманітні, мають наслідувальний характер. Частіше вони роблять маніпулятивні, а не ігрові дії з іграшкою. Дитина з алалією сприймає оточуючу дійсність поверхово, тому її гра не має задуму та цілеспрямованих дій. В колективі розмовляючих однолітків діти-алаліки тримаються осторонь або, граючи разом з іншими дітьми, виконують тільки підлеглі ролі, не вступають в словесні взаємовідносини. Надалі, коли дитина оволоділа на логопедичних заняттях певним запасом слів і навичками фразотворення, в грі ці навички вона самостійно не використовує. Слово в грі вживається в основному для назви предметів, при цьому відсутня назва дій з ними.

Діти із заїканям поводяться в грі інакше. Такі діти боязкі, не вірять в свої сили, не уміють поставити собі мету в грі. Вони частіше виступають в іграх глядачами або беруть на себе підлеглі ролі. З посиленням заїкання діти стають більш замкнутими, відмовляються від ігор з однолітками. Іноді спостерігаються випадки, коли дошкільник із заїканням в іграх проявляє недоречне фантазування, відрізняється незорінтованістю, некритичністю до власної поведінці.

Ігрова діяльність дітей з мовленнєвою патологією складається тільки при безпосередній дії слова дорослого та обов'язковому повсякденному керуванні нею. На перших етапах ігрові дії протікають при дуже обмеженому мовленнєвому спілкуванні, що породжує скорочення об'єму ігор та їх сюжетну обмеженість. Без спеціально організованого навчання гра, що спрямована на розширення словника та життєвого досвіду дітей із мовленнєвими порушеннями, самостійно не виникає. Основні свої знання і враження діти одержують тільки в процесі цілеспрямованої ігрової діяльності.

Образотворча діяльність. У дітей із мовленнєвою патологією часто спостерігаються порушення моторики, що вказує на недоліки розвитку тактильно-моторних відчуттів, що впливають перш за все на здібність дітей до образотворчого процесу. У дітей з алалією спостерігається вузькість тематики малюнка, який є результатом будь-якої діяльності. Ці порушення – багаточисельні повторення теми, відсутність способів зображення предметів та явищ, бідність прийомів ліплення і конструювання, невміння володіти ножицями і т.ін. Навіть діти, які володіють елементарними технічними прийомами не достатньо посидючи, проявляють волю і увагу на заняттях. Знижено і критичне відношення до чужої та своєї роботи.

Для дітей з мовленнєвою патологією характерна своєрідність учбової діяльності. Зокрема, для дітей із заїканням характерна залежність якості учбової роботи від умов в яких вона протікає. Зміна звичних умов приводить до нестійкості діяльності, розсіювання уваги. Утруднення викликають завдання, пов'язані з перемиканням з одного виду діяльності на іншу. При виконанні завдань, що вимагають інтелектуального і вольового зусиль спостерігається перехід із заданого виду роботи на більш звичний, освоєний раніше. У деяких дітей спостерігається невміння самостійно контролювати результати як власної, так і чужої роботи. Діти з труднощами аналізують зразок, зіставляючи написане з друкарським текстом, з великим трудом знаходять помилки. Ці діти зазнають певні труднощі на заняттях, коли потрібно, обдумуючи власну відповідь і приготувавши відповідні приклади, стежити за відповіддю своїх товаришів, допомагати їм у разі утруднень, виправляти неправильні відповіді. В процесі читання вони не помічають власних помилок, помилок своїх товаришів, при читанні "за ролями" діалогів вимовляють "свої" слова несвоєчасно, іноді читають слова інших осіб. Для осіб із заїканням характерні нестійкість діяльності, слабкість перемикання, знижений самоконтроль, що не можуть не відобразитися на їх загальній організованості: вони насилу "входять" в роботу, не докладають для цього достатніх емоційно-вольових зусиль. В ході підготовки до уроків такі діти вдаються до механічних прийомів виконання завдань, вважаючи за краще заучувати, а не осмислювати прочитане.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >