< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ

Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки ФРН

Посилення розвитку інформаційних відносин і потреба законодавчого забезпечення ІБ особи, німецького суспільства і держави спонукало законодавців ФРН розробити та прийняти низку Федеральних Законів у сфері суспільних інформаційних відносин, а саме: "Про захист персоніфікованої інформації від протиправних дій в процесі обробки даних", 27.01.1977 р.; "Про порядок опублікування інформації", 03.08.1977 р.; "Про порядок ведення інформаційних регістрів", 09.02.1978 р. та низку інших нормативних актів.

У подальшому, 20.12.1990 р., з метою систематизації положень інформаційного законодавства та його інкорпорації у ФРН був прийнятий новий Федеральний Закон "Про вдосконалення обробки даних і захисту інформації". З його появою втратили силу попередні вищеназвані Закони. Новий Закон, по суті, розпочав регулювання основних різновидів суспільних відносин, що виникають у процесі отриманні (збору, придбання і добування), обробки, накопичення, зберігання і поширення персоніфікованої інформації. За змістом зазначений Федеральний Закон заклав основу для подальшої кодифікації законодавства Німеччини. Головним об'єктом регулювання цього Закону визначаються суспільні інформаційні відносини в умовах інформатизації. Основний родовий об'єкт правового регулювання – це юридичний захист інформаційних прав громадян. Для реалізації публічно- правового захисту зазначених суспільних інформаційних відносин у сфері прав людини Третій підрозділ цього Федерального Закону від 20.12.1990 р. закріпив статус і форми діяльності Федерального уповноваженого із захисту інформаційних даних.

У лютому 1986 року Бундестаг Німеччини прийняв Федеральний Закон "Про боротьбу з економічною злочинністю", який набув чинності з 01.09.1986 р. Завдяки цьому Федеральному Закону була закладена правова база для ефективного кримінально-правового переслідування економічних правопорушень нового типу, насамперед злочинів, об'єктом або знаряддям яких є ЕОМ. Низка нових статей, які впроваджені цим законом, містить спеціально сформульований склад комп'ютерних злочинів.

Теоретико-методологічний підхід до формулювання змістовної сутності комп'ютерних злочинів у законодавстві ФРН визначив декілька конкретних умовно блоків: 1) економічне кримінальне законодавство: протиправні комп'ютерні маніпуляції; комп'ютерний саботаж; комп'ютерне шпигунство; несанкціонований доступ до комп'ютерних систем і мереж; 2) законодавство про охорону прав інтелектуальної власності: протизаконне використання робіт, захищених авторським правом; незаконне виробництво топографії мікроелектронних напівпровідників; 3) законодавство про захист державної інформації, котре регулює ступінь відповідальності за правопорушення і злочини, пов'язані з протизаконним розголошенням захищеної державної інформації; 4) процесуальне законодавство: регламентує склад злочинів, пов'язаних із протиправним втручанням в комп'ютерні системи у зв'язку з проведенням процесуальних дій.

Правопорушення, пов'язані з комп'ютерами і визначені Федеральним Законом, зібрані у статтях Кримінального кодекс (КК) Німеччини, а саме: ст. 202 -Інформаційне шпигунство (нелегальне отримання даних); ст. 263а – Комп'ютерне шахрайство; ст. 269 – Фальсифікація даних і речових доказів; ст. 270 – Обман у правовій діяльності у зв'язку з проведенням процесуальних дій; ст. 303а – Заміна інформації; ст. 303b-Комп'ютерний саботаж; 202, 303а, 303b – Зловживання, пов'язані з руйнуванням інформації та внесенням комп'ютерних вірусів.

Інші комп'ютерні правопорушення регламентуються наступними законодавчими актами: ст. 106 – Зловживання роботами, захищеними авторським правом – Закону "Про авторське право"; ст. 34 – Нелегальна передача технології – Закону "Про зовнішню торгівлю"; ст. 43 – Протизаконне розголошення захищеної інформації – Закону "Про захист державної інформації"; ст. 10 – Незаконне виробництво топографій мікроелектронних напівпровідників – Закону "Про захист напівпровідників".

Докладний розгляд змісту складу злочинів, що містяться в КК Німеччини, засвідчив наступне: ст. 263а КК ФРН регламентує склад протизаконних дій, які складають форми комп'ютерних маніпуляцій та пов'язані із заподіянням шкоди. Вона передбачає кримінальну відповідальність за неправомочний вплив на кінцеві результати процесу обробки інформації шляхом протизаконного використання неправильних і неповних програм та відомостей, технічних засобів. (Аналогічні статті щодо кримінальної відповідальності за комп'ютерне шахрайство передбачено законами Фінляндії, Данії, Австрії, Швейцарії та інших країн); ст. 269 КК ФРН визначає склад злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за протиправне введення даних у комп'ютер (ЕОМ) або повну заміну їх іншими даними (фальсифікація інформації) з метою сприйняття фальсифікованої інформації в хибному вигляді або подання зміненої інформації в документальному вигляді, використання такої інформації; ст. 270 КК ФРН передбачена відповідальність за порушення допустимих параметрів у зв'язку з процесом обробки шляхом обману.

Таким чином, можна зазначити, що порівняльний аналіз свідчить: поняття обману в правовідносинах як і у ФРН, так й в інших розвинених державах збігається за змістом з поняттям несанкціонованого втручання в процес обробки інформації. Спосіб втручання не визначається як істотне у кваліфікації злочинів. Аналіз також показує, що в законодавстві ФРН про комп'ютерні злочини, як і в більшості європейських держав (приміром, у Нідерландах і Швеції), комп'ютерне шахрайство та комп'ютерний підлог з'єднані в один блок – комп'ютерні маніпуляції. Терміни покарання за такі дії: у Німеччині – до 5 років позбавлення волі, в Нідерландах – до 6 років, у

Швеції – від 3 місяців до 6 років. Правопорушення, пов'язані з пошкодженням інформації, переслідуються в судовому порядку лише у випадку завдання шкоди компанії. У Німеччині розслідування може розпочатися протягом 3 місяців після подачі компанією заяви та інших необхідних документів, що свідчать про наявність вчинення протиправних дій і заподіяння шкоди, для подальшого вивчення їх і прийняття рішення.

Слід звернути увагу на те, що у разі, коли вчинення злочину має широкий суспільний резонанс і суспільний інтерес до проведення судового процесу, судовий орган може провести процес без наявності заяви про заподіяння шкоди фірмі, компанії, банку та іншим постраждалим. У законодавстві Німеччини, як і в законодавстві деяких інших Західних країн, є визначення злочинів, об'єднаних в один блок,- комп'ютерний саботаж. Кримінальна відповідальність за вчинення або спробу вчинення злочинів такого типу регламентується в КК ФРН: ст. 303а – "Заміна даних", ст. 303b – "Комп'ютерний саботаж". Аналогічні склади злочину визначені в кримінальному законодавстві Швеції – ч. 1, 2, 3 ст. 12 КК – "Кримінальне ушкодження"; ч. 4, 5 ст. 13 КК – "Саботаж"; ч. 4 ст. 14 КК – "Пошкодження документів" тощо.

У залежності від ступеня суспільної небезпеки злочину за такі дії у ФРН визначаються такі строки покарання: 1)за менш небезпечні факти передбачено 2 роки ув'язнення або штраф, 2) за тяжкі – S років ув'язнення або штраф. У Німеччині існує два типи злочинів, котрі регулюються однією статтею – ст. 202 КК ФРН "Інформаційне шпигунство", яка встановлює міру відповідальності за отримання без дозволу спеціально захищеної від несанкціонованого доступу інформації. Нелегальне копіювання та використання комп'ютерного програмного забезпечення розглядається як порушення авторських прав згідно ст. 69 і ст. 106 Федерального Закону ФРН "Про авторське право". Покарання за порушення авторських прав включає тюремне ув'язнення до трьох років або великі штрафи. Ст. 108 названого Закону регламентує міру відповідальності за протизаконне і неодноразове використання програмного забезпечення з метою отримання прибутку. Термін ув'язнення – до 5 років або штраф. Ст. 10 Федерального Закону Німеччини "Про захист напівпровідників" обумовлює такий склад правопорушення, як незаконне виробництво топографічних копій, яке в залежності від способу вчинення кваліфікується або за ст. 202 КК "Інформаційне шпигунство", або за ст. ст. 106, 108а Федерального Закону "Про авторське право". Правопорушення, пов'язані з незаконним комерційним використанням, розкриттям комерційної та промислової таємниці з особистої заінтересованості або в інтересах інших осіб, конкуренція, пошкодження власності, кваліфікуються за ст. 17 Федерального Закону ФРН "Про нечесну конкуренцію", яка передбачає міру покарання від З до 5 років позбавлення волі або штраф. Покарання за порушення приватної таємниці та використання інших секретів визначають відповідно диспозиції ст. 203 і ст. 204 Кримінального кодексу Німеччини.

На першому засіданні Парламентської ради ФРН, яке відбулося 01.09.1948 р., обговорювалося питання прийняття Конституції. До її складу входили 65 членів, обраних 11 західнонімецькими ландтагами. До цього в Баварії комітет експертів підготував проект-основу "Основного закону" для обговорення. Після прийняття Парламентською радою Основний закон ФРН 23.05.1949 р. набув чинності. Він визначає правовий і політичний лад Федеративної Республіки. Особливе значення мають закріплені в ньому основні права.

Політична система ФРН являє собою другу за рахунком демократичну систему в німецькій історії. Батьки-засновники ФРН, які засідали у Парламентській раді, при виробленні нової Конституції (Основного закону) врахували уроки краху Першої демократії (Веймарської Республіки) і націонал-соціалістської диктатури. Федеративна Республіка Німеччина була дитям війни. Демократія в 1949 р. повинна була спочатку закріпитися лише в західній частині Німеччини, поділеної на дві держави. Однак, в Основному законі, який був задуманий спочатку як тимчасова "конституція", зберігалася мета возз'єднання Німеччини "в умовах самовизначення".

Друга німецька демократія мала успіх. Причин тому було безліч. Розуміння цінності вільного способу життя після пережитої диктатури і прагнення бути прийнятим до лав демократичних сусідніх держав – ось деякі з них. Але й Основний закон зробив свій внесок у цей успіх. Коли після розколу країни більш ніж 40 років був подоланий, Основний закон у 1990 р. став Конституцією об'єднаної Німеччини.

Основний закон зобов'язує органи законодавчої влади дотримуватися конституційного ладу, а органи державного управління – правових норм і законів. Особливе значення має ст. 1 Основного закону. Вона проголошує як вище благо конституційного ладу повагу до людської гідності: "Гідність людини є недоторканною. Поважати і захищати її – обов'язок всієї державної влади". Інші основні права гарантують, зокрема, свободу дій в рамках законів, рівність усіх людей перед законом, свободу друку і ЗМІ, свободу об'єднань та захист сім'ї".

Констатуючи, що народ здійснює свою владу через спеціальні органи, Основний закон закріплює представницьку демократію як форму правління. Крім того, він визначає Німеччину як правову державу: всі дії державних органів підлягають судовому контролю. Ще один конституційний принцип полягає в тому, що Німеччина – федеративна держава – це означає розподіл владних повноважень між федеральними землями (державами-членами) та центральною владою. І, нарешті, Основний закон визначає Німеччину як соціальну державу. Соціальна держава вимагає, щоб в політиці приймалися заходи для забезпечення людям гідних умов існування в разі безробіття, інвалідності, хвороби і старості. Особливістю Основного закону є те, що ці основні конституційні принципи мають так званий "вічний характер". На основні права, демократичну форму правління, принципи федеративної і соціальної держави не можна зазіхати й при внесенні подальших поправок до Основного закону або при виробленні навіть зовсім нової конституції.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >