< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Нормативні акти, які закріплюють концептуальні положення забезпечення інформаційної безпеки України

Значним кроком на шляху створення системи нормативно-правового регулювання ЗІБ України стало прийняття 28.06.1996 р. Верховною Радою України основного закону нашої держави – Конституції України. В ній, зокрема, є норми, що стосуються ЗІБ України та які є визначальними для побудови національної системи ІБ (ст. ст. 1-8; 15; 18; 19; 34; 73; п. 2 і 9 ч. 1 ст. 85; пп. 19 – 20 ч. 1 ст. 106; ст. 132; пп. 7 і 10 ст. 138).

Так, зокрема, у ч. 1 ст. 17 Конституції України ЗІБ України оголошено "справою всього українського народу". При цьому з точки зору захисту прав людини і громадянина в інформаційній сфері найбільш знаковою є ст. 34 Конституції. Відповідно до цієї статті кожному гарантується "право на свободу думки й слова, на свободу вираження своїх поглядів і переконань", а також "право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом за своїм вибором".

Реалізацію гарантованих ст. 34 Конституції України прав може бути "обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою попередження заворушень або злочинів, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для попередження розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримки авторитету й неупередженості правосуддя". Як видно, коло обмежень досить широке, однак кожне з них повинне бути визначене законом.

У ст. 107 Основного закону закріплено законність функціонування Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України як координаційного органу з питань національної безпеки при Президентові України.

У Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. №964-IV нормативно закріплено компетенцію та функції усіх визначених законом суб'єктів забезпечення національної безпеки України в усіх сферах, у т.ч. в інформаційній.

Цей Закон відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, у т.ч. в інформаційній сфері.

Відповідно до ст. З Закону об'єктами національної безпеки в інформаційній сфері є: а) людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи; б) суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; в) держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основними принципами забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Згідно зі ст. 4 Закону суб'єктами забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері є: Президент України; РНБО України; ВР України; КМ України; міністерства (у т.ч. Міністерство інформаційної політики) та інші центральні органи виконавчої влади; ЗС України, СБ України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки визначені у ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України", а також у відповідних профільних законах та положеннях, що предметно регулюють правовий статус кожного з них.

Національна безпека України в інформаційній сфері забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у інформаційній, політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Відповідно до ст. 7 Закону, основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України в інформаційній сфері законодавцем визначено: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії; комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації. Решта опосередкованих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері віднесено законодавцем до числа загроз в інших сферах життєдіяльності.

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" цільові настанови та керівні принципи державного будівництва в інформаційній сфері, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці визначаються Стратегією національної безпеки України з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України в інформаційній та інших сферах життєдіяльності. Положення цієї стратегії, які стосуються ЗІБ нашої держави буде розкрито нами далі при характеристиці нормативно-правових актів Президента України.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >