< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Блок 7. Постомодернізм. Базові параметри

ПОСТМОДЕРН, ПОСТСУЧАСНІСТЬ (лат. post – після і modernus – сучасний) – одне з основних понять сучасної соціологічної теорії, що означає відрізок історичного часу, хронологічно починається з періоду підриву основ індустріального ладу і тягнеться в майбутнє.

Поняття "постмодерн" не має позитивного визначення і виникло для позначення періоду, який відкривається з подоланням соціального порядку, званого "модерниті". Останнім неодноразово визначали самі різні історичні епохи.

Вперше термін "modernus" був використаний християнськими теологами 5 ст. для протиставлення нової історичної епохи язичницьким спільнотам Середземномор'я (так званим "anticuus") (Див.:Титег B.S. Periodization and Politics of the Postmodern // Theories of Modernity and Postmodemity, 1995). Вдруге поняття "модерниті" було використано в епоху Просвітництва для підкреслення відмінностей між індустріальним ладом, що формується, та феодальними порядками; в цьому випадку до епохи "модерниті" були віднесені європейські суспільства починаючи з кін. 17 ст.

Відповідно й поняття "постмодерн" застосовується для підкреслення розриву людства з традиційної епохою; в силу цього воно не має внутрішньої хронологічної визначеності й може використовуватися виключно широко. У науковий обіг це поняття увійшло в сер. 50-х pp. одночасно у різних сферах соціальної теорії. У 1939 А. Тойнбі визначив їм етап, відкритий закінченням Першої світової війни, а у 1946 році відсунув його межі далі – у 19 ст. У 50-х роках Ч. Райт Міллс і П. Дракер цим поняттям визначили соціальний стан, що формується, не як postmodemity, а як post-modem order (Mills С. R. The Sociological Imagination.Harmondsworth, 1956, p. 184; Drucker P. F. The Lan dmarks of Tomorrow. N. Y, 1957). Надалі до поняття "постмодерн" звернулися у зв'язку з вивченням культурологічних та соціально-психологічних особливостей (напр., Л. Фідлер та Л. Мейер при аналгії постмодерністських тенденцій в мистецтві та архітектурі, дослідження В. Хассана і Ч. Дженкса, Ж. Ф. Ліотара та Ж. Бодріяра заклали підвалини постмодернистської психології, теорії мови і символічних систем).

Постмодерн визначається як епоха, що характеризується різким зростанням культурного і соціального різноманіття, відходом від уніфікації, шо раніше панувала, і від принципів суто економічної доцільності, зростанням багатоваріантності прогресу, відмовою від принципів масової соціальної дії, формуванням нової системи стимулів і мотивів діяльності людини, заміщенням матеріальних орієнтирів культурними та ін. Сучасне виробництво трактується як виробництво знакових, або символічних, а не матеріальних цінностей (Baudrillard I. ForaCrit ique of the Political Economy of the Sign. – BaudrillardJ. Selected Writings. Cambr., 1996; Lash S., UrryJ. Economies of Signs and Space, 1994).

Постмодерн сприймається його прихильниками як постекономічна епоха, для якої характерні демасифікація споживання і виробництва, відхід від форм індустріального виробництва. Найважливішою складовою цієї епохи є подолання редукції людини до простого елементу виробництва, яка була притаманна індустріальному суспільству. У цьому зв'язку постмодерн нерідко визначається як стан, де формується внутрішня свобода людини, долається відчуження і знижується його залежність від господарських і політичних інститутів.

Епоха постмодерну відрізняється світовим масштабом. Якщо епоха модерниті може розглядатися як період "явного домінування європейської культури" (Heller A., Feher F. The Postmodern Political Condition.Cambr., 1988), то постмодерниті пов'язується із втратою європейським регіоном домінуючих позицій у світовій економіці й політиці, з відмовою від ідеї національної держави і висуненням на перший план інших соціокультурних моделей. Ідея постмодерну зустріла критику, в якій можна виділити три етапи.

На першому етапі (кін. 70-х – перша половина 80-х pp.) невизначений термін "постмодерн" почав заміщуватися ще більш аморфним поняттям "модернізація". Постмодерн став трактуватися як гіпотетичний лад, формування якого пов'язане з завершенням процесу модернізації; перспективи його залишалися неясними.

На другому етапі (сер. 80-х pp.) відбувається перегляд змісту поняття "постмодерн". Якщо раніше модерниті і постмодерн вважалися двома періодами

соціальної еволюції (Kumar К. From Post-Industrial to Post-Modem Society New Theories of the Contemporary World. Oxf. – Cambr., 1995), пізніше ці поняття стали взаємозамінними. Це дозволило обмежити період модерниті періодом історії з сер. 17 до кін. 19 ст., модерном – другою половиною 19 та першою половиною 20 ст., а постмодерн – останніми десятиліттями індустріального суспільства.

На третьому етапі відбувається відмова від характеристики сучасного стану як постмодерну. Так, Е. Гідденс пропонує замінити термін "постмодерн" поняттям "радикализований модерниті"; Б. Смарт розглядає постмодерн як реконституювання модерну. Багато хто з соціологів та філософів взагалі відмовляються від поняття "постмодерн". Так, 3. Бауман розглядає сучасне суспільство не як постмодерн, а як "модерниті-для себе" (modernity for itself). Логічним завершенням цього процесу стало визнання того, що "модернізм характеризується незавершеністю модернізації, а постмодернізм в цьому відношенні більш сучасний, ніж модернізм як такий" (Jameson F. Post-Modernism, or The Cultural Logic of Late Capitalism, 1992).

За матеріалами: В. Л. Иноземцев, Новая философская энциклопедия: В 4-х т. – М.: Мысль, 2001

Блок 8. Модернізм vs постмодернізм: порівняльні характеристики

Модернізм

Постмодернізм

Скандальність

Конформізм

Антиміщанський пафос

Відсутність пафосу

Емоційне заперечення попереднього

Ділове заперечення попереднього

Первинність як позиція

Вторинність як позиція

Оціночне у самоназві: "Ми – нове"

Безоціночне в самоназві: "Ми – все"

Декларована елітарність

Недекларована демократичність

Переважання ідеального над матеріальним

Комерційний успіх

Віра у високе мистецтво

Антиутопічність

Фактична культурна спадкоємність

Відмова від попередньої культурної парадигми

Виразність кордону мистецтвоне мистецтво

Все може називатися мистецтвом

Вгаіпіп V. Uber die Postmodeme und die neue К lass ik. "Neue Musikzeitung", Regensburg, November 2002 (Anfang)

Отже, постмодернізм формує менталітет людини та суспільства в умовах масової культури, масової свідомості, масових засобів комунікації.

Певні ідеї постмодернизма є значущими для розвитку піару в сучасному глобальному суспільстві в цілому, та секторі безпеки зокрема:

1. Постмодернізм претендує на загальний плюралізм, що проявляється на всіх рівнях постмодернізму – від комунікативного до безпекового. Наприклад, у Мережі як найяскравіший феномен постмодернізму рівноправно співіснують і знаходять своїх прихильників всі можливі філософські течії, створюючи часом самі дивовижні конгломерати; філософії і бізнесу, філософії та військової справи тощо. Подібні з'єднання представляють собою мовну гру, свободу від умовностей, що в підсумку становить креативний підхід. Плюралізм є невід'ємною складовою піар-текстів, що мають серйозний вплив на адресата. Плюралізм – основа проведення миротворчих операцій, коли при відновленні країни з кризи враховується міжнародний досвід. Наприклад, у колективній монографії "Після інтервенції" міжнародні експерти приходять до висновку, що міжнародне співтовариство (і зокрема, головні донори та міжнародні організації) може допомогти відновленню держав й національних спільнот після війни та державної кризи. В останні роки ця ідея втілюється в життя: міжнародне співтовариство докладало чимало зусиль для становлення принципу демократії у все нових країнах, включаючи Боснію, Косово, Сьєрра-Леоне, Афганістан, Демократичну Республіку Конго (ДРК), Ліберію та Ірак.

Іноді відновлення відбувається під егідою ООН, як, наприклад, при перехідних повноваження ООН у Камбоджі та подальшому управлінні постконфліктною ситуацією ООН в інших країнах. Іноді провідні ролі покладалися на головні системи Альянсу та регіональні організації, такі як НАТО, Організація з безпеки і співробітництва в Європі та Євросоюз на Балканах. Іноді, як це було в Іраку, існували "добровільні коаліції", зокрема в США та інших західних держав. Регіональні організації подібно Економічному союзу західних африканських держав або Південноафриканському союзу розвитку в Південній і Центральній Африці втручаються, щоб підтримати миротворчі дії, мирні переговори, а іноді національне відновлення, як, наприклад, у Демократичній Республіці Конго

Кількість і тривалість прогресуючих конфліктів у теперішньому світі збільшується, оскільки зав'язується більше конфліктів, ніж завершується. Більшість самих запеклих конфліктів, особливо в Афганістані, Анголі, Бірмі, Колумбії, Демократичній Республіці Конго, Індонезії, Кашмірі, Руанді, Шрі- Ланці та Судані, були розтягнуті на строк від двох до п'яти десятиліть. Негайне збільшення числа конфліктів після закінчення Холодної війни змінилося їх зниженням у середині 1990-х, підтверджуючи успіх вжитих плюралістичних діалогів по врегулюванню суперечностей, наприклад, у Центральній Америці

Навіть якщо число воєн значно не зростає, посилюється їх природа і вплив. "Нові" війни, "постмодерні", або "мережево), кидають виклик політичним владам, управлінню та всій соціальній структурі виснажених конфліктом держав більш відкрито, ніж попередні. Ці війни також були надзвичайно руйнівні, судячи по числу жертв серед цивільного населення, вони супроводжувалися переміщенням населення, знищенням засобів до існування, фізичного і соціального капіталу, а також їх негативним впливом на процес державного розвитку.

Отже, кожен набір рішень у сфері безпеки та оборони повинен бути відкритим для діалогу і перегляду, грунтуватися на плюралістичному підході.

2. Постмодернізм протиставляє поняття текст і реальність, визнає, що текст не відображає реальність, а творить безліч нових реальностей, часто зовсім не залежних одна від одної. "Адже будь-яка історія, відповідно до розуміння постмодернізму – це історія створення та інтерпретації тексту. Звідки ж тоді взятися реальності? Реальності просто немає. Якщо завгодно, є різні віртуальні реальності – недарма постмодернізм розцвів в епоху персональних комп'ютерів, масового відео, Інтернету. Оскільки реальності більше немає, постмодернізм тим самим зруйнував найголовнішу опозицію класичного модернізму – неоміфологічну опозицію між текстом і реальністю, зробивши непотрібним пошук... Тепер пошук припинений: реальність остаточно не виявлена, є тільки текст " (В. Руднєв).

Кожний піар-текст і кожна нова піар-акція створюють нову реальність і діють в її межах. Ці реальності розраховані на певні спільноти, що мають спільні установки, мотивацію та ін. Інформаційний привід для формування альтернативних реальностей може бути будь-який, іноді формування певної кількості реальностей є показником інформаційних впливів на свідомість аудиторій за принципом "каруселі" – "завертіти" людей, суспільство, викликати втому, увагу до другорядного, відволікти від головного.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >