< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Блок 2. М. Макіавеллі про образ государя

ПРО ТЕ, ЗА ЩО ЛЮДЕЙ, ОСОБЛИВО ГОСУДАРІВ, ВИХВАЛЯЮТЬ АБО ЗАСУДЖУЮТЬ

Якщо ж говорити не про вигадані, а про щирі властивості государів, то треба сказати, що у всіх людях, а особливо в государях, помічають певні якості, що заслуговують похвали або осудження. А саме: говорять, що один щедрий, інший скупий – якщо взяти тосканське слово, тому що жадібний, а нашій мові – це ще й той, хто хоче відняти чуже, а скупим ми називаємо того, хто занадто тримається за своє – один марнотратний, інший жадібний; один твердий, інший жалісливий; один чесний, інший віроломний; один легкодухий, інший твердий духом і сміливий; цей поблажливий, той гордовитий; цей розпусний, той цнотливий; цей лукавий, той прямодушний; цей упертий, той покладливий; цей легковажний, той зважений; цей набожний, той нечестивий тощо. Що може бути схвальніше для государя, ніж з'єднувати в собі всі кращі із перерахованих якостей?

Проте, якщо через свою природи людина не може мати одні чесноти та неухильно їх дотримуватися, то розсудливому государеві варто уникати тих пороків, які можуть позбавити його держави, від інших же – утримуватися в міру сил, але не більше. І навіть нехай государі не бояться викликати на себе обвинувачення в тих пороках, без яких важко утриматися при владі, тому що, замислившись, ми знайдемо чимало такого, що на перший погляд здається чеснотою, а в дійсності згубно для государя, і навпаки, виглядає як порок, а в дійсності забезпечує государеві благополуччя й безпеку.

Макіавеллі М. Государ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: lib.ru"Политология"МА КІА WELLl/gosudar.txt

Ф. Бекон всебічно розглянув "людину суспільну" та сформулював тезу про те, що імідж людини не є приватною справою окремого індивіда. Дотримання норм пристойності, володіння навичками спілкування – це втілена повага до суспільства, складова частина сучасної культури. Багато концептуальних положень, що допомагають розкрити природу й генезис іміджу, сформульовано в роботах І. Канта. Досліджуючи феномен почуттєвого сприйняття, він звертав увагу на те, що вид сприйманого об'єкта формується потім у деяке "цілісне подання" про нього. І. Кант описав "динамічний ефект", що виникає з "багаторазового сприймання фігур органом внутрішнього почуття"; уява сприяє накладанню одного образу на інший та формуванню чогось середнього, що слугує загальним мірилом або "ідеєю норми", що можна назвати типовим іміджем.

На думку А. Шопенгауера, тільки дурні думають, що вигляд і зовнішність людини не мають ніякого значення, "тому, що душа сама по собі, а тіло саме по собі". Навпаки, душа й тіло настільки нерозривно пов'язані, що у "зовнішності зображується й відбивається внутрішній зміст, а обличчя ... розкриває внутрішню сутність людини", тому фізіогноміці варто приділяти особливу увагу. Обличчя людини можна розглядати як "ієрогліф природи", піддавати його "дешифруванню", тому що воно говорить навіть більше, ніж вуста людини. Оцінка за зовнішнім виглядом є досить об'єктивною, що пояснюється фізіологічними законами: "думки й бажання людини ... накладають на особу певне вираження", що запам'ятовують дрібні м'язи обличчя, "ці сліди внаслідок багатьох повторень, глибоко урізаються" і стають характерними. Філософ також зауважував, що піддавати аналізу й дешифруванню треба не тільки обличчя, але так само й "ходу та всякий інший рух, жест".

У XVIII столітті Г. Лейбніц під поняттям "гармонія" розумів відповідність душі й тіла. І. Кант джерелом гармонії вважав людину, а саму гармонію розумів як погодженість між розумом і чуттєвістю. В 1886 році вийшла книга П. Мантегацци "Фізіономія й вираження почуттів". На самому початку XX століття психотерапевт Ломброзо склав фізіогномічні типи злочинців. У 1925 році була видана книга Б. Хатунцева "Про природу влади. Досвід дослідження соціально-психологічних основ влади", в якій особистісна чарівність розглядалася як суб'єктивний засіб створення ореолу, який сприяє тому, щоб підкоряти людей і здобувати їхнє визнання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >