< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Блок 5. Деякі догми бусідо

Щира хоробрість полягає в тім, щоб жити, коли правомірно жити, і вмерти, коли правомірно вмерти.

До смерті варто йти з ясною свідомістю того, що слід робити самураєві й що принижує його достоїнство.

Варто зважувати кожне слово й незмінно задавати собі питання, чи правда те, що збираєшся сказати.

Необхідно мати міру у їжі й уникати розбещеності У справах повсякденних пам'ятати про смерть і зберігати це слово у серці. Поважати правило "стовбура й гілок".

Забути його – означає ніколи не осягнути чесноти, а людина, що зневажає чеснотою шанобливості сина, не є самурай. Батьки – стовбур дерева, діти – його гілки.

Самурай повинен бути не тільки зразковим сином, але й вірнопідданим. Він не залишить пана навіть у тому випадку, якщо кількість васалів його скоротиться зі ста до десяти й з десяти до одного.

На війні вірність самурая проявляється в тім, щоб без страху йти на ворожі стріли й списи, жертвуючи життям, якщо того вимагає обов'язок.

Вірність, справедливість і мужність – три природні чесноти самурая.

Під час сну самураєві не слід лягати ногами убік резиденції сюзерена. Убік пана не лічить цілитися ні при стрілянині з лука, ні при вправах зі списом.

Якщо самурай, лежачи в постелі, чує розмову про свого пана або збирається сказати що-небудь сам, він повинен встати й одягтися.

Якщо на війні самураєві трапиться програти бій і він повинен буде скласти голову, йому варто гордо назвати своє ім'я й умерти з посмішкою без принизливої поспішності.

Смертельно поранений самурай, якщо ніякі засоби вже не можуть його врятувати, повинен шанобливо звернутися зі словами прощання до старшого по положенню й спокійно випустити дух, підкоряючись неминучому.

Той, що має лише грубу силу, не гідний звання самурая. Не говорячи про необхідність вивчення наук, воїн повинен використовувати дозвілля для вправ у поезії й збагнення чайної церемонії.

Біля свого будинку самурай може спорудити скромний чайний павільйон, у якому слід використовувати нові картини – какемоно, сучасні скромні чашки й налакований керамічний чайник.

Щоб висловити людині свою думку, спершу варто гарно зважити: чи у настрої ця людина її сприйняти. Варто познайомитися з нею ближче й упевнитися в тім, що вона постійно довіряє твоєму слову. Звертаючись до дорогих для неї предметів, шукай кращий спосіб висловити свою думку й бути зрозумілим. Оціни обставини й виріши, чи краще це зробити в листі або при прощанні. Похвали гарні сторони й використовуй всі можливості, щоб підбадьорити людину, наприклад, розкажи про свої недоліки, водочас не наголошуючи на його власних, але так, щоб думка про них прийшла їй у голову.

Якщо недолік людини перетворився у звичку, що вкорінювалася в неї протягом кількох років, то за великим рахунком, її вже, напевно, не виправиш. Я переконався в цьому на власному досвіді. Хіба, знеславивши людину, можна чекати, що тим самим зробиш її краще?

Юдзан Дайдодзи Будосесинсю. Ямалюто Цунетомо Хагакуре.

Юкио Мисима Хагакуре Нюмон. – СПб.: Євразія, 2000. – 320 с [Електронний ресурс]. – Режим доступу: lib.ru/JA PAN/samuraj. txt

У Скандинавії до XII–XIII століть існували берсерки – воїни-звірі (більш точний термін – бьорсьорк, тобто ведмедеподібний). Поряд з воїном- ведмедем існував також ульфхеднер – вовкоголовий, воїн-вовк. Багато хто з тих, кого називають берсерками, мали прізвисько Вовк (ульф), Вовча шкіра, Вовча паща тощо. Втім, ім'я Ведмідь (бьорн) зустрічається не рідше. Такий воїн, був підданий приступам сказу, неприборканої люті, був украй агресивний, не почував болю й при цьому зовсім не був здатний контролювати власне поводження.

У Середньовіччі володіння зброєю, здатність боротися, убивати й самому гинути ставали головними рисами громадського життя, оскільки саме тоді світ жив за принципом "війна всіх проти всіх" {helium omnium contra omnes). З горна випробувань пізньої імперії й романо-германського світу на всьому християнському Заході народилася самобутня "військова культура" (Kriegerkultur) – цивілізація, осередком якої був воїн. З погляду германців, бути при зброї – означає користуватися почестями, вести гідний спосіб життя й у той же час одержувати насолоду. Життя зі зброєю в руках було свідченням особистої волі, умовою, що дає змогу користуватися всією повнотою цивільних прав. Застосування зброї вважалося священним привілеєм вільної людини. Так, наприклад, лангобарди були змушені один раз, через нечисленність своїх рядів, удатися в бою до послуг рабів, для чого звільнили їх, зробивши врочистий обряд.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >