< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Актуальність проблеми підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки в умовах розвитку інформаційного суспільства

Якщо узагальнити існуючі підходи до визначення поняття "глобальне інформаційне суспільство", то на даний час під ним розуміють:

суспільство нового типу, яке формується в наслідок нової глобальної соціальної революції, в основі якої "вибуховий" розвиток і конвергенція інформаційно-компютерних технологій (ІКТ);

суспільство знань, в якому головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави стає знання, яке отримане завдячуючи безперешкодному доступу до інформації і уміння з нею працювати;

суспільство, в якому обробкою інформації зайнято більше людей, ніж обробкою сировини і матеріалів;

глобальне суспільство, в якому обмін інформації не має ні часових, ні просторових, ні політичних кордонів, в якому за допомогою наукової обробки даних і підтримці знань будуть прийматись найбільш продумані, обґрунтовані і своєчасні рішення з метою покращення якості життя в усіх його аспектах;

високотехнологічне суспільство – в якому: основним предметом праці переважної більшості людей є високі технології; знаряддям праці є продукти високих технологій; засобами праці – високотехнологічна техніка; основою його функціонування є високоорганізоване, високотехнологічне управління; основним видом діяльності переважної більшості людей відповідно, також є високоорганізоване, високотехнологічне управління;

суспільство, яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню культур, а з другого, відкриває кожній національній культурі нові можливості для самореалізації.

Усі ці та інші цивілізаційні риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль прогресивних змін, викликають потребу в модернізації освіти, забезпеченні її пріоритетного розвитку. Освіта стає визначальним чинником політичної, соціально- економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства, важливим стратегічним ресурсом зміцнення держави, її авторитету та конкурентоспроможності на міжнародній арені, забезпечення незалежності, національної оборони і національних інтересів.

Інформаційному суспільству (ІС) відповідає і новий вид економіки – інформаційна економіка (застосовуються також терміни: інноваційна економіка чи економікою знань, інтелектуальна економіка тощо), в якій суттєво змінюються місце і роль людини. Людина, її здібності завжди відігравали головну роль в суспільному виробництві, але якщо в індустріальному суспільстві переважаючою була фізична праця, то в ІС вже превалює інтелектуальна праця. На початку 21 сторіччя нею в розвинутих країнах займались вже дві третини працюючих.

До економіки знань відносять три основні сфери: науково-дослідну, дослідно-конструкторську роботу (НДДКР) і інновації; освіту і навчання, які формують капітал людини (КЛ); ІКТ. Для цього типу економіки визначальну роль став відігравати "капітал людини", концепція якого отримала широке розповсюдження наприкінці XX сторіччя. До основних елементів КЛ, як правило, відносять:

капітал освіти (знання – загальні і спеціальні);

капітал підготовки на виробництві (кваліфікація, навички, досвід);

капітал здоров'я;

капітал міграції (забезпечує мобільність працівників); мотивація до економічної (професійної) діяльності.

Таким чином, в 1C, в умовах прискорення технологічного розвитку, загострення конкуренції, глобалізації економіки, саме знання, творчі здібності, кваліфікація, практичні навички розглядаються як основний ресурс і потенціал людини, суспільства та держави.

Аналіз змін структури сукупного капіталу країн світу на протязі 20 сторіччя підтверджує цей висновок (табл. 1).

Таблиця 1. Зміни структури сукупного капіталу в країнах світу на протязі 20 сторіччя (доля у відсотках)

Вид капіталу

1913

1950

1997-1998

Фізичний капітал

67-69

52-53

31-33

Кадровий капітал (капітал людини)

31-33

47-48

67-69

Провідні країни світу володіють основною частиною світового КЛ за рахунок направлення основної частки інвестицій саме на його розвиток. Так у США співвідношення інвестицій у людину (соціальні витрати на освіту, охорону здоров'я та соціальне забезпечення) до виробничих інвестицій у 1970 році складало 194 %, а у 1990 році – 318 %. Це надає їм переваги у технологічному і інтелектуальному розвитку, а також у випереджальному зростанні якості життя населення, що створює умови для відтоку у США найбільш кваліфікованих фахівців з інших країн. За даними ООН частка капіталу людини у таких розвинених країнах, як США, Германія, Фінляндія, Японія, Швейцарія та деяких ін., складає до 80% їх національного багатства.

Вартість національного КЛ країн світу на базі витратного методу оцінили спеціалісти Світового банку (табл. 2).

Необхідно зауважити, що провідні країни СНД, які успадкували свої освітні системи від СРСР, мали непогані стартові можливості щодо КЛ. В першу чергу це відноситься до Росії, хоча на частку КЛ від її національного багатства суттєво впливає значна вартість природних ресурсів, та України.

Таблиця 2. Оцінка вартості національного капіталу людини провідних країн світу (на кінець XX сторіччя)

Країна

Вартість капіталу людини (трлн. дол.)

Частка

національного багатства (%)

Частка від КЛ США

(світового КЛ) (%)

США

95

77

100 (26)

Росія

30

50

32 (8)

Китай

25

77

26 (7)

Бразилія

9

74

9(2)

Індія

7

58

7(2)

"Велика сімка", країни ЄС

215

78

226 (59)

Весь світ

365

66

384 (100)

Аналіз нормативного забезпечення механізмів розвитку ІС на міжнародному рівні та визначених пріоритетів із цих питань свідчить про те, що в складних процесах розвитку ІС переважна увага приділяється питанням прискореного розвитку інформаційних технологій і, в першу чергу, їх технічних аспектів. Зокрема, саме такі пріоритети визначені у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод в кіберепоху, документах всесвітніх самітів з розвитку ІС в Женеві (2003) та Тунісі (2005).

Фактично може бути виправданою гіпотеза про можливі штучні чинники прискореного розвитку ІС в умовах монополізації його науково-технічних засад окремими країнами, прискорене перетворення населення планети у користувачів глобальної інформаційної інфраструктури. При цьому проблеми адаптації, формування механізмів міжнародного та національного контролю за діяльністю цієї інфраструктури досі залишаються на дискусійному рівні, що не сприяє забезпеченню ІБ більшості держав.

Ще в 1970 році Елвін Тофлер дійшов висновку про те, що прискорення соціальних та технологічних змін створює все більше труднощів для адаптації зовнішнього та внутрішнього середовища людини: "Для того, щоб вижити, щоб попередити те, що ми визначили шоком майбутнього, індивід повинен бути безкінечно більш здатним до адаптації і знаючим, ніж коли- небудь раніше" (Е. Тофлер, "Шок майбутнього").

В 1990 році в першій за 25-річну "відкриту" діяльність Римського клубу доповіді "Перша глобальна революція" у главі "Інформаційне суспільство" дається аналіз технологічних аспектів його розвитку. В той же час, стосовно проблем адаптації делікатно відмічається: "Поки ще важко передбачити, які будуть соціально-психологічні наслідки інформаційного суспільства".

В цьому контексті більш прийнятною є позиція ЮНЕСКО: "Від інформаційного суспільства до суспільства знань – стратегія випереджального розвитку". Ця позиція передбачає взаємодоповнюючі концепції "суспільства знань" та "інформаційного суспільства", причому ІС є функціональним блоком "суспільства знань", а не самоціллю.

В умовах швидкої зміни стереотипів соціальної поведінки і перетворення комунікацій в головний елемент соціальних зв'язків, саме рівень освіти стає актуальним особистісно значимим засобом адаптації до потенційно невизначеного майбутнього. Серед вчених немає єдиної точки зору на функціональне значення освіти в ІС. Так, Ф.Фукуяма зазначає, що відмінності в рівні освіти майже автоматично визначають і соціальний статус людини, його соціальні перспективи. "Соціальна нерівність виникає в наслідок нерівного доступу до освіти; неосвіченість, – завершує вчений, – вічний супутник громадян другого сорту". В свою чергу, Б.Гейтс визначає основним пріоритетом практичну направленість освіти.

Таким чином, бурхливий розвиток інформаційних технологій визначив відповідні проблеми розвитку ІС, які можуть впливати на стан інформаційної безпеки (ІБ) особистості, суспільства і держави:

невідповідність випереджальних темпів розвитку організаційних і науково-технічних засад ІС та можливостей міжнародної спільноти, населення країни адекватного сприйняття стрімких змін умов життя, адаптації до них без втрати своїх основних рис та національної ідентичності;

невідповідність темпів розвитку інфраструктури ІС і формування інформаційної культури та громадської відповідальності особистості, стану її захищеності від можливого інформаційно-психологічного впливу (ІПсВ), досягнення прийнятного співвідношення конфіденційності особистості та свободи інформації;

певна монополізація процесів розвитку ІС провідними країнами та транснаціональними монополіями за умов перенесення геополітичного та військового протиборства у кіберпростір (поширення злочинності у кіберпросторі), в якому готуються, приймаються і реалізуються як військові, політичні і економічні рішення, так і взагалі всі програми розвитку окремих країн і цивілізації в цілому;

"інформаційна асиметрія" між країнами та певними соціальними групами в межах однієї держави, включення менш розвинених країн у чужий інформаційний простір, можлива інформаційно-технічна і інформаційно- культурна агресія із заміщенням національного культурного простору;

нормативно-правове та кадрове забезпечення стрімкого розвитку ІС в Україні та світі, гармонізація нормативно-правового забезпечення на міжнародному та національному рівнях;

створення ефективних механізмів державного і суспільного системного контролю за впровадженням IT та його наслідками тощо.

Інформаційна безпека (ІБ) держави, як складова національної безпеки, визначається складною взаємодією багатьох факторів, серед яких провідне місце займає "фактор людини". Людина є основним носієм і користувачем інформації, вона ж є основним суб'єктом і об'єктом інформаційної боротьби.

Тому в інформаційному світі рівень захищеності інформаційного простору держави визначальною мірою залежить:

від рівня обізнаності її населення з проблемами ІБ особистості, суспільства і держави;

від рівня спеціальної підготовки державного і військового керівництва, особового складу Збройних Сил та інших силових міністерств і відомств;

від наявності і рівня фахової підготовки військових і цивільних фахівців відповідних структур ІБ.

Визначені проблеми актуалізують завдання підготовки фахівців у галузі ІБ в усіх країнах світу. Можливо уявити, що рівень підготовки таких фахівців прямо відповідає рівню впровадження IT у відповідних країнах. Так, за даними Міжнародного союзу електрозв'язку (International Telecommunication Union, ITU) – офіційного підрозділу ООН у галузі ІКТ, індекс розвитку ІКТ в країнах світу визначив місця 166 країн, 20 з перших ЗО – країни ЄС, що обумовлено, у першу чергу рівнем добробуту населення та скоординованою спільною політикою в галузі IT (табл. 3). Причому це здебільшого країни з невеликою чисельністю населення, для яких не є характерним прагнення домінування у кіберпросторі для досягнення певних геополітичних (військових) задач.

Таблиця 3. Індекс розвитку ІКТ в країнах світу 2014 року (The ІСТ Development Index 2014).

Рейтинг

Країна

Індекс

Кількість користувачів інтернету (2013) (Усього 2405510175)

/ % від населення

1

Данія

8,86

4 893 418/88,7

2

Південна Корея

8,85

40 708 389/83,7

3

Швеція

8,67

8 166 650/90,0

5

Великобританія*

8,50

52 996 180/85,0

11

Японія

8,22

101 228 736/79,5

14

США*

8,02

245 203 319/78,1

17

Германія*

7,90

67 483 860 /83,0

18

Франція*

7,87

52 228 905 /79,6

20

Андорра

7,73

68 465/81,0

21

Естонія

7,68

956 757/74,1

22

Макао (КНР)

7,66

322 600 /56,8

33

Латвія

7,03

1 517 534/68,4

38

Білорусь

6,89

3 300 204 /40,0

40

Литва

6,74

2 202 352/62,1

42

Росія*

6,70

67 982 547 /46,7

61

Молдова

5,72

1 492 720 /40,0

73

Україна

5,15

15 009 000 /33,3

86

Китай*

4,64

538 000 000/40,1

* – провідні країни з питань підготовки фахівців ІБ.

Подальший аналіз систем підготовки фахівців ІБ у провідних країнах світу визначив більш комплексну залежність розвитку таких систем від ряду факторів. Рівень, напрями, зміст та обсяги підготовки фахівців ІБ у цих країнах визначаються:

геополітичним значенням країни, направленістю її міжнародної (військової) політики;

ступенем їх уразливості у кіберпросторі;

рівнем та напрямами розвитку їх економік, інформаційної інфраструктури, національних збройних сил;

ступенем розуміння загроз у кіберпросторі з відповідною адекватною реакцією органів державного (військового) і корпоративного управління;

визначеними завданнями кадрового забезпечення розгорнутих і перспективних структур ІБ та національних систем кібербезпеки (СКБ); загальним рівнем та можливостями системи вищої освіти, зокрема системи військової освіти.

Проведення порівняльного аналізу систем підготовки фахівців ІБ не може бути повним без врахування, крім підготовки цивільних фахівців, специфічних підсистем підготовки фахівців ІБ для силових міністерств, які були створені в першу чергу і зберігають координуючу роль в загальній системі. Обидві категорії фахівців мають, в основному, споріднену за змістом підготовку і реалізують себе на споріднених об'єктах діяльності.

Для можливості порівняльного аналізу національних систем підготовки фахівців з ІБ провідних країн світу на рис. 1 наведена класична модель системи підготовки фахівців з ІБ.

Класична модель системи підготовки фахівців з ІБ (на державному рівні)

Рис. 1. Класична модель системи підготовки фахівців з ІБ (на державному рівні)

В наведеній моделі для порівняльного аналізу визначимо декілька складових можливої структури системи підготовки фахівців ІБ:

підготовка цивільних фахівців у галузі ІБ (як для виявлення і нейтралізації інформаційно-технічних загроз об'єктам інформаційної інфраструктури країни, так і інформаційно-психологічних загроз в гуманітарній сфері);

підготовка фахівців для структур кібербезпеки і інформаційної

боротьби збройних сил та деяких інших міністерств і відомств;

спеціальна підготовка (перепідготовка, підвищення кваліфікації) з питань ІБ органів державного (військового, корпоративного) управління визначених країн;

загальна підготовка населення країни (адаптація до умов життя у ІС). Проблеми підготовки фахівців для структур ІБ та інформаційної боротьби актуальні вже для багатьох країн світу. Першочерговий інтерес викликає досвід підготовки фахівців у США, Російській Федерації, КНР, деяких країнах ЄС та в Україні.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >