СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСАДНИЧА СТРАТЕГІЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ, БІЗНЕСУ, СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ

Соціальна відповідальність як чинник стійкого розвитку

Зміст поняття "соціальна відповідальність"

У словнику української мови за редакцією О. Д. Грінченка "відповідальність" трактується у двох ракурсах. Лінгво-історично такий підхід зумовлений подвійним значенням терміну, який позначає два аспекти цього Поняття [14]:

1) "відповідати чомусь, бути відповідним до чогось";
2) "відповідати (відповісти) за щось".

Перший аспект: осмислення відповідальності ґрунтується на її потрактуванні як такої, що означає – "відповідати чомусь, бути відповідним до чогось". У зазначених параметрах акцент здійснюється на прикметнику "відповідальний", котрий позначає одну з моральних властивостей людини. У цьому розумінні йдеться про особу, яка усвідомлює власну відповідальність перед сім'єю, колективом тощо, і, будучи у своїх установках відповідною до вимог моралі, з якими корелюють певні вимоги сім'ї, колективу і т. ін., реалізує це своє усвідомлення в практичній сфері, що дає підстави характеризувати її як відповідальну людину.

У контексті такого значення поняття відповідальності, "соціальна відповідальність" осмислюється як особистісна моральна якість, котра реалізується у поведінці, що відповідає суспільним очікуванням.

Другий аспект: осмислення соціальної відповідальності ґрунтується на трактуванні "відповідальності" як такої, що означає – "відповідати (за щось)". Цей акцент превалює у працях з філософії права, соціологи, психології, економіки, політологи. Однак, попри певне дистанціювання від прикметникової семантики "відповідальності", зв'язок між обома значеннями зберігається.

У філософських наукових джерелах поняття "відповідальність" трактується як внутрішня свобода людини, як один із елементів соціальної структури, що визначає ступінь свободи і основне спрямування поведінки людини. І якщо свобода являє собою можливість чи здатність "приймати рішення зі знанням справи", чи вчиняти зі знанням справи, то відповідальність – це необхідність, продиктована об'єктивними умовами, законами, які формують ту чи іншу ситуацію, або ж обов'язок прийняття таких рішень, в яких одночасно втілювалися б і цілі, інтереси людей, їхніх соціумів, оскільки кожною діяльністю управляють не лише об'єктивні закони, але й цінності, ідеали, норми, ідеологія, світогляд, які опосередковано і сумарно виражають реальні інтереси людей.

Посилення ролі інституціональних факторів економічного розвитку, сприяє сполученню економічної й соціальної проблематики з метою створення повної, багатомірної картини реального господарського поводження економічних суб'єктів. У даному контексті прийнято апелювати до відомих праць А. Сміта – "Дослідження про природу й причини багатства народів" [58] й "Теорія моральних почуттів" [59], де економічні й етичні проблеми розглядаються в їхньому взаємозв'язку й взаємозалежності. А. Сміт веде мову про виявлення матеріальних й інституціональних передумов для підвищення добробуту, про соціальний порядок, що сприяє щастю, усуваючи бідність. Центральним для нього є питання про джерела, фонди, Про ті категорії майна, які визначають потенціал добробуту народу. Відповідь класика говорить: вирішальне значення мають створення й тривале існування продуктивних ресурсів – працездатного населення, зацікавленого в суспільному благі (людський капітал); здатного до адаптації складу "накопиченого" продуктивного капіталу; таких інститутів як симпатії, взаємодопомога, правила належного поводження; нарешті, держави, що не прагне стати абсолютистським, оскільки воно відповідає за благополуччя своїх громадян. Відповідно, вихідним для аналізу проблеми відповідальності е суспільна природа людини. Індивід, як біосоціальна істота, у своєму поводженні змушений ураховувати не тільки власні корисні інтереси, пов'язані в основному з матеріальним добробутом, але й соціальні норми, що існують у даному суспільстві. Споконвічно зовнішні стосовно індивіда, норми інтеріоризуються й виступають внутрішніми мотивами людського поводження. Таким чином, індивід фактично проходить соціалізацію в процесі виховання, і інституціоналізація соціальних норм формує особливі якості індивіда, без яких надалі він існувати не може, – якості індивідуальної відповідальності перед собою й соціальної відповідальності перед суспільством. Індивідуальна відповідальність знаходить вираження в такій етичній категорії, як совість, а відповідальність перед суспільством створить фундамент справедливості.

Сфера реалізації відповідальності має не тільки соціально-культурну, але й економічну складову, тому що матеріальною основою відповідальної залежності індивідів друг від друга е спеціалізація й кооперація праці. Трудова діяльність стає базовою сферою додатка зусиль людини, дозволяючи, з одного боку, одержати необхідні ресурси для підтримки життя й діяльності індивіда, а з іншого боку – забезпечуючи виробництво необхідних членам суспільства економічних і соціальних благ. Вступаючи в трудові відносини, індивід приймає на себе відповідальність по якісному й своєчасному виконанню операцій, регламентованих законами суспільного поділу праці, сприяючи, таким чином, виробництву тих товарів і послуг, які дійсно необхідні суспільству. Еволюція господарської системи в значній мірі актуалізує цей механізм, тому що товарні ринки, що давно вийшли за межі натурального господарства, стають усе більше насиченими, що створює необхідність відповідального поводження не тільки в процесі виробництва вже існуючого продукту, але також високої активності індивідів у процесі розробки й впровадження нової продукції й технологій, що відображають особливості сучасного наукомісткого виробництва. У результаті виникаюча на основі суспільного виробництва різноманітна й ускладнена система суспільних зв'язків формує настільки ж багату й різноманітну систему відносин відповідальної залежності. Вона, у свою чергу, знаходить реалізацію в інституціональній системі, що кодифікує норми й правила формування й реалізації соціально-економічної взаємодії індивідів. Внаслідок цього змінюється уявлення про сутність й особливості індивіда як економічного суб'єкта. Якщо раніше переважало уявлення про індивіда як людини економічної (homo economicus), то останнім часом у наукових дослідженнях всі частіше можна зустріти характеристику людини інституціональної (homo institutions), діяльність якої не тільки детермінована прагненням до одержання максимально можливої матеріальної вигоди, але й у першу чергу визначається соціальними (суспільними) установками, тобто нормами й правилами відповідального "гуртожитку". Людина інституціональна підпорядкована суспільним інститутам, формованим не стільки індивідом, скільки владою й суспільством. Вона включена у систему примуса до прийнятного для суспільства поводження.

У рамках існуючих соціологічних і філософських інтерпретацій відповідальність – це категорія, що відображає об'єктивно необхідні взаємини Між особистістю, колективом і суспільством, що виражає історично конкретний характер їхніх взаємних обов'язків, що реалізуються у свідомому й вольовому поводженні й діяльності.

Проблематика відповідальності здобуває нові риси й орієнтири в умовах глобалізації й інтернаціоналізації господарської діяльності, коли стираються границі національних держав, міжнародні економічні відносини не підпадають під сферу дії національного законодавства, істотно зростає ступінь свободи економічної діяльності великих монополістичних структур, зростає соціальна напруженість і виникає широке коло можливостей для масштабних зловживань. Все це збільшує ступінь ризику й невизначеності, викликає істотні коливання економічної активності, які відображаються не тільки на стані світової економіки, але й торкаються кожного індивіда, що мешкає в країні, більш-менш інтегрованої в міжнародний господарський простір. Із числа найбільш яскравих прикладів даної тенденції можна привести світову фінансову, а згодом і повноцінну економічну кризу 200S-2010 р.

Також істотною соціальною проблемою виступає постійний ріст науково-технічної активності цивілізації, що супроводжується Винаходом нової техніки й технологій і все більшим підпорядкуванням людині природного середовища. Ефективність даної стратегії розвитку неможливо однозначно передбачити. Найпоширеніші дискусії про "користь" Мобільного зв'язну й генно модифікованих продуктів.

Особливістю сучасної цивілізації є глобальність і планетарність життєдіяльності людського співтовариства, що створює передумови для формування нової етики відповідальності, що пов'язана не тільки з відповідальністю особистості, але й колективною відповідальністю. Остання є основою для взаємин людини й природи в умовах збільшення потенціалу техногенного суспільства. У результаті повинна бути переглянута доктрина відповідальності в напрямку від традиційної відповідальності винного до попереджувальної відповідальності, що обумовлює високий ступінь раціональності суб'єктів і припускає наявність свободи вибору, причому в міру розвитку цивілізації взаємозв'язок свободи, раціональності й відповідальності усе більше зростає. Співвідношення свободи й відповідальності діяльності економічних суб'єктів – одна з найбільш складних проблем науки й практики. Свобода й відповідальність – дві сторони однієї Медалі, вони взаємодоповнюють один одного, що сприяє створенню фундаменту ефективного господарського порядку. І якщо в теорії усе більш-менш визначене – чим більше в суб'єкта свободи, тим вище міра його відповідальності за результати власних дій, то на практиці однозначного застосування даний принцип не має. У значній мірі реалізація принципу відповідальності обумовлена наявністю в інституціональній системі норм, що визначають правильний "порядок речей", міру й форми відповідальності за їхнє порушення. Причому багато хто відзначає, що в сучасної людини поза залежністю від ΰ місця проживання присутня тяга до вседозволеності, як до крайнього прояву свободи, і ця тяга усе більше підсилюється як на особистісному, так на суспільному й загальнолюдському рівні, що ще більше актуалізує необхідність відповідальності. Характерна ця тенденція й для України.

У сучасній господарській діяльності сфера реалізації відповідальності досить широка й різноманітна. У праві прийнято розглядати такі види відповідальності, як майнова, особиста, карна, адміністративна, цивільна, професійна й т.д. Однак якщо основна частина видів відповідальності регламентована законодавчо, то соціальна відповідальність як міра впливу поводження економічних суб'єктів на стан суспільства в цілому не має не тільки правового закріплення, але й адекватного наукового осмислення. Дослідження в області соціальної відповідальності економічних суб'єктів украй слабко поширені в нашій країні, за винятком соціальної відповідальності бізнесу.

Еволюцію поняття "соціальна відповідальність" наведено в таблиці 1,

Таблиця 1

Еволюція поняття "соціальна відповідальність"

№		Автор/ Джерело (Рік)			Визначення поняття "соціальна відповідальність"
1		Г. Боуен (1953 р.)			Це реалізація такої політики, прийняття таких рішень, або дотримання такої лінії поведінки, яка була б бажана з позиції цілей та цінностей суспільства [77].
2		С. Сеті (1975 р.)			Передбачає виведення корпоративної поведінки на рівень, відповідний превалюючим соціальним нормам, цінностям і очікуванням [96].
3		А. Керрол (1979 р.)			Відповідність економічним, правовцм, етичним та дискреційним очікуванням, які висуваються суспільством організації у даний час [81].
4		О. Плахотний (1980-ті pp.)			1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку суб'єкта (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як система відповідей суб'єкта на вимоги суспільства (особиста відповідальність) [51].
5		Документ "Бізнес за соціальну відповідальність" (1990-ті pp.)		Досягнення ділового успіху при одночасному поважному відношенні до етичних норм, громадянського суспільства та навколишнього природного середовища. Корпоративна соціальна відповідальність вимагає прийняття рішень у відповідності до законодавчих, етичних, комерційних та інших вимог до бізнесу з боку суспільства, а також із врахуванням потреб усіх основних стейкхолдерів [3].
6		Організація "Всесвітня рада зі сталого розвитку" (1990-ті pp.)		Це постійне зобов'язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім'ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя [48].
7		М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі (1997 р.)		Соціальна відповідальність передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Організація повинна спрямовувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих громад в яких функціонують підприємство і його підрозділи, суспільство в цілому [44].
8		"Європейська комісія" (2001 р.)		Соціальна відповідальність – концепція, що дозволяє інтегрувати в повсякденну діяльність комерційних підприємств соціальні та екологічні аспекти, а також враховувати їх у процесі добровільної взаємодії а зацікавленими сторонами [551.
9		Організація "Асоціація менеджерів Росії" (2002 р.)		Соціальна відповідальність – це добровільний вклад бізнесу в розвиток суспільства в соціальній, економічній та екологічній сферах, який прямо пов'язаний з основною діяльністю компанії та виходить за рамки певного закону мінімуму [471.
10		Ф. Котлер, Н. Лі (2005 р.)		Соціальна відповідальність – вільний вибір компанії на користь підвищення рівня добробуту місцевої громади за допомогою відповідного підходу до ведення бізнесу та надання корпоративних ресурсів [401.
11		Документ "Меморандум про соціальну відповідальність бізнесу в Україні" (2005 р.)		Соціальна відповідальність – відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, споживачів, працівників, партнерів, активну соціальну позицію компанії, яка полягає у гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем [42].
12	Керівництво з соціальної відповідальності. Guidance on Social Responsibility): ISO/WD 26000		Соціальна відповідальність – це відповідальність організації за вплив 'π рішення та діяльності на суспільство та навколишнє середовище через прозору та етичну поведінку, яка узгоджується зі стійким розвитком і процвітанням суспільства; враховує очікування всіх зацікавлених сторін, відповідає законодавству даної країни, узгоджується з міжнародними нормами поведінки та впроваджена в усі організації [33].
13	Системи керування соціальною відповідальністю. Вимоги: ДСТУ.-СУ- СВ: 2009		Соціальна відповідальність – відповідальність організації за її вплив на суспільство й навколишнє середовище за допомогою ухвалених рішень і результатів діяльності, заснованих на прозорості й етичності поводження, що базується на: - здатності організації до постійного розвитку, включаючи питання поліпшення здоров'я й благополуччя суспільства; - урахуванні очікувань зацікавлених сторін; • відповідності вимогам національного законодавства, що погоджується з міжнародними нормами; • його інтеграції в діяльність організації і його застосуванні в її взаєминах як зі споживачами її продукції, так і з її постачальниками [57].
16	Г. Жосан (2014 р.)		Соціальна відповідальність – взаємодія підприємства з учасниками внутрішніх і зовнішніх бізнеспроцесів, що реалізується через добровільне зобов'язання власників і керівництва здійснювати діяльність, що відповідає соціально-значущим очікуванням суспільства за рахунок збалансованості інтересів акціонерів, керівників, працівників, споживачів, постачальників, місцевої громади, держави за економічною, екологічною, соціально-трудовою та нормативно-правовою компонентами [211.

З урахуванням представлених трактувань, соціальна відповідальність – де філософія (принцип) поведінки та концепція добровільного відгуку на соціальні проблеми, а також відповідність економічним, правовим, етичним очікуванням суспільства. Сутність соціальної відповідальності доцільно визначати як сукупність взаємозалежних відносин між основними макроекономічними суб'єктами, що спрямована на формування соціально значимих цінностей і зобов'язань, їхню легітимізацію й інтеріоризацію, а такої" беззаперечну реалізацію даних цінностей у повсякденному житті й стратегії розвитку.