Концепції соціальної відповідальності

Академічна дискусія із проблем корпоративної соціальної відповідальності ведеться У світовій науковій літературі, починаючи із середини 1950-х років. За минулий період були генеровані численні концепції, асоційовані з корпоративною соціальною відповідальністю. Серед них найбільшу популярність одержали власне "корпоративна соціальна відповідальність", "корпоративна соціальна сприйнятливість" й "корпоративна соціальна діяльність", "етика бізнесу" й "корпоративна філантропія", "соціальні проблеми", "корпоративна соціальна сумлінність" й "процес корпоративної соціальної політики", "менеджмент зацікавлених сторін" й "корпоративне громадянство", "стійкий розвиток" й "корпоративна стійкість)), "корпоративна репутація" й "соціально відповідальне інвестування", "потрійна звітність" й "корпоративна соціальна підзвітність" й інші.

З певним ступенем умовності можна виділити наступні етапи еволюції концепції корпоративної соціальної відповідальності: етап становлення концепції (середина 1950-х – середина 1990-х pp.), і етап розпитку концепції корпоративної соціальної відповідальності на власній основі (з початку 1990-х pp. дотепер). Дані етапи розрізняються між собою основними релевантними концепціями, що відображають їхню сутність, типологію й методологію.

Поява та розвиток основних концепцій соціальної відповідальності відбувалась у наступній послідовності:

• • базова концепція корпоративної соціальної відповідальності (1950 –1970 pp.);
• • концепція корпоративної соціальної сприйнятливості (1970 –1990 pp.);
• • концепція корпоративної соціальної діяльності (1980 – 2000 pp.).

Розглянемо змістовні характеристики основних концепцій соціальної відповідальності бізнес-структур, які дають

Можливість простежити їх еволюцію та дальшу імплементацію в соціально відповідальну практику.

Основні засади базової концепції корпоративної соціальної відповідальності (КСВ). Базову концепцію КСВ можна порівняти зі свого роду "парасолькою", під якою утворилася ціла низка інших теоретичних конструкцій (у них дістали розвитку вихідні положення судження і сама філософія соціально відповідальних дій).

Відповідальність, як випливає з концепції, що розглядається – це категорія і етики, і права, котра відображає особливе соціальне і морально-правове ставлення людини або іншого суб'єкта, наприклад організації, до іншої людини або спільноти, певного інституту або суспільства в цілому. Відповідальність, з одного боку, це залежність від когось або чогось, а з другого – здатність, готовність до виконання морально-духового обов'язку і правових норм.

Незважаючи на те що перші серйозні спроби теоретичного осмислення сутності, значущості та необхідності започаткування практики соціальної активності припадають на початок XX ст., їх системний науковий аналіз розпочався в 1950-х pp. Піонерну роль у науковому опрацюванні цієї проблематики, в обгрунтовані того, що соціальна відповідальність набуває статусу важливого соціального інституту, відіграв Г. Боуен, який у 1953 р. видав монографію "Соціальна відповідальність бізнесмена". Ця публікація, в якій висвітлено засади, рамки соціальної активності та визначено напрями розвитку феномену соціальної відповідальності, принесла вченому заслужену славу батька корпоративної Соціальної відповідальності.

Г. Боуен сформулював визначення, згідно, з яким соціальна відповідальність бізнесмена полягає в реалізації такої політики, прийнятті таких рішень або додержанні такої лінії поведінки, які були б бажані для цілей і цінностей суспільства [77].

Слід акцентувати увагу на тому, що в ході наукових дискусій, які співпали у часі з формуванням базової концепції КСВ, втратили своє значення популярні в 1950- 1960-ті pp. такі терміни, як "соціальна відповідальність бізнесмена", "соціальна відповідальність бізнесу". Водночас широко вживаним стає термін "корпоративна соціальна відповідальність", який більш точно відображає сучасний підхід до соціально відповідальної поведінки бізнес- організацій. Трактування соціальної відповідальності як корпоративної є виправданим з огляду на таке:

По-перше, саме провідні корпорації засвідчили прихильність до соціально відповідальної поведінки та соціальної активності у найширшому її розумінні.

По-друге, саме корпорації Є провідною і найбільш складною організаційною формою ведення бізнесу.

По-третє, акцент на корпорації не заперечує фокусування на будь-яких інших структурах, що уособлюють бізнес та менеджерів, які формують організаційну (корпоративну) політику та її складові, і це дає підстави говорити про утвердження організаційного (корпоративного) громадянства.

Суттєвий внесок у формування базової концепції КСВ здійснив ще один американський учений К. Девіс, який Протягом багатьох років обіймав посаду президента Академії менеджменту. Йому належить, зокрема, опрацювання Комплексного підходу щодо аналізу зовнішніх сил, які детермінують соціальну активність Компаній.

К. Девіс у 1960-1970 pp., обґрунтував низку принципових положень, які розвинули теоретичні засади соціальної відповідальності і зробили їх більш зрозумілими для професіоналів, зорієнтувавши на практику соціальної діяльності. Так, підтримуючи тезу щодо важливості плюралізму як фундаментальної характеристики сучасної бізнес-культури, К. Девіс розглядає суб'єкт господарювання як свого роду спільне підприємство, яке об'єднує відповідальних громадян, таких як менеджери, інвестори, працівники, представники місцевої громади тощо, і їхні групи. Це "спільне підприємство" відповідає за задоволення не тільки економічних, але й соціальних, психологічних, політичних та інших очікувань суспільства [84].

К. Девіс пропонував розглядати соціальну відповідальність одночасно і на теоретичному, системному, рівні, і в управлінському контексті: реальні рішення в царині соціальної активності – приймає бізнесмен, а інститут власників (Власника) визначає лише культурні рамки, напрями діяльності і специфічні інтереси [83].

Першою соціальною відповідальністю бізнесменів, як вважає К. Девіс, є пошук можливих рішень, які стосуються природи і змісту їх власної соціальної відповідальності. К. Девіс у середині 1960-х pp. Сформулював так званий залізний закон відповідальності: ті, хто не беруть на себе відповідальності, адекватної їхній владі, у результаті втратять цю владу [84]. На думку вченого, фірма не буде соціально відповідальною, якщо вона співвідносить свою діяльність лише з мінімальними вимогами закону, оскільки це притаманне будь-якому хорошому громадянинові [85]. Дотримуючись у цілому трактування відповідальності як моральної категорії, К. Девіс припускав, що деякі соціально відповідальні рішення в бізнесі в процесі тривалого, складного аналізу можуть бути "виправдані" як такі, що надають непоганий шанс для отримання фірмою довгострокового економічного ефекту [83], І далі вчений зазначає, що "цей довгостроковий економічний ефект часто постає лише своєрідною раціоналізацією рішень, прийнятих за неекономічних причин" [83].

У статті "Аргументи за і проти взяття бізнесом соціальної відповідальності" К. Девіс підсумував основні аргументи за і проти корпоративної соціальної відповідальності (табл. 2).

У цій статті К. Девіс робить спробу ув'язати КСВ зі стратегією розвитку компанії, що вже згодом – на початку нинішнього століття – стало мейнстримом дискусії щодо сучасної природи та джерел розвитку соціальної відповідальності на рівні кожушанії.

Своєрідною вершиною розвитку сучасного підходу до усвідомлення сутності соціальної відповідальності організації, заснованої на визнанні визначальної ролі суспільного договору, є модель А. Керролла, яка до остаточного свого оформлення пройшла кілька етапів трансформації. Наприкінці 1970-х pp. А. Керролл запропонував трактувати КСВ як відповідність економічним, правовим, етичним і дискреційним очікуванням, що їх покладає суспільство на організації в даний період часу [78].

Таблиця 2

Аргументи ЗА і ПРОТИ проведення компанією політики соціальної відповідальності [85]

Модель А. Керролла охоплює чотири типи соціальної відповідальності організації: економічну, правову, етичну і так звану дискреційну (рис. 1). Дискреційну відповідальність А Керролл пов'язує зі сферою, в якій суспільство ще не сформувало чітких очікувань, і вона є такою за змістом, що передбачає індивідуальний добровільний вибір менеджера.

На думку вченого, окреслені ним типи КСВ співвідносяться між собою у порядку історичної еволюції. Хоч усі ці типи відповідальності вже існують одночасно в бізнес- організаціях, – зазначав він, – історія бізнесу свідчить про більш ранню увагу до економічних і правових аспектів і про більш пізню – до аспектів етичних і дискреційних. Більше того, будь-яка взята відповідальність або дія бізнесу може мати вбудовані економічні, правові, етичні і дискреційні мотиви [78].

Рис. 1. Типи корпоративної соціальної відповідальності згідно з моделлю А. Керролла

Розвиваючи логіку К. Девіса та інших розробників базової концепції КСВ, А. Керолл вкладає у неї управлінський контекст, оскільки вона може бути використана для полегшення ідентифікації причин конкретних дій бізнесу, а також для привертання уваги до етичних і дискреційних умов, що їх менеджери часто забувають [78].

На початку 1990-х pp. запропонована А. Керроллом Модель дістає дальшого розвитку і вже має вигляд піраміди (рис. 2).

Рис. 2. Піраміда корпоративної соціальної відповідальності

Економічна відповідальність, що перебуває в основі піраміди, визначається базовою функцією компанії на ринку товарів і послуг, на якому вона постає в ролі виробника. Ця функція спрямована на задоволення потреб споживачів та одержання економічних вигід (доходів).

Правова відповідальність пов'язана з додержанням вимог і норм, що містяться в чинних нормативно-правових актах. Ідеться про законопослушність і суспільні очікування від компанії такої діяльності, яка не суперечить правовим нормам.

Етична відповідальність потребує від ділової практики таких соціальних дій, які узгоджуються з очікуваннями суспільства. Останні не прописані у відповідних правових актах і апелюють до норм моралі.

Філантропічна (дискреційна) відповідальність спонукає організацію до соціально корисних дій, формування нової якості життєдіяльності членів суспільства через добровільну участь в реалізації соціальних програм.

За А. Керроллом компанія, яка сповідує КСВ, має прагнути одержувати прибуток, поважати закони, бути етичною, а також хорошим корпоративним громадянином [79].

Від початку 1990-х pp. піраміда Керролла набула великої популярності як серед теоретиків КСВ, так і з-поміж менеджерів-практиків з упровадження соціальних проектів. Згодом, на початку 2000-х pp., А. Керролл запропонував нову модифікацію моделі КСВ, адаптовану до умов міжнародного бізнесу, назвавши ΰ "глобальна піраміда КСВ". А. Керролл зазначає, що міжнародні компанії мають бути орієнтовані на одержання прибутку, що відповідає очікуванням міжнародного бізнесу; поважати закони країн перебування, водночас додержуючись норм міжнародного права; бути етичними у своїх бізнес-операціях, брати до уваги відповідні локальні і глобальні стандарти; бути хорошими корпоративними громадянами, орієнтуючись на очікування місцевих громад [80].

Закріплені в піраміді Керролла рівні відповідальності вписуються в ієрархію цінностей, що домінують у капіталістичному, індустріальному, суспільстві: економічна відповідальність є обов'язковою для бізнесу, такою, що відповідає жорстоким суспільним вимогам; етична відповідальність е очікуваною суспільством, а філантропічна – бажаною.

Надалі А. Керролл у співавторстві з М. Шварцем [95], у статті "Корпоративна соціальна відповідальність: трисферний підхід" запропонували замінити піраміду на діаграму Венна, яка дає змогу певним способом відстежувати взаємодію економічної, правової й етичної відповідальності (рис. 3).

На думку А. Керолла і М. Шварца, нова інтерпретація Моделі соціальної відповідальності бізнесу більш повно описує реалії сьогодення, а саме те, що лише окремі компанії одночасно реалізують усі типи соціальної активності і відповідальності, а більшість обмежується різними варіантами їх поєднання. Центральний сегмент, що представлений на рис. З, має стати в перспективі тим, де мають опинитись усі компанії [95].

Характерною ознакою дальших наукових досліджень у цій царині (починаючи із середини 1970-х pp.) стає зміна акцентів і векторів наукових досліджень, які було спрямовано на розроблення технологій реалізації соціально відповідальної поведінки.

Рис. 3. Трисферна модель корпоративної соціальної відповідальності

Змістові характеристики концепції корпоративної соціальної сприйнятливості. Концепцією, котру правомірно розглядати як Таку, що ввібрала основні положення базової концепції КСВ (її формування, як уже зазначалось, розпочате у середині 1950-х pp.), та водночас є відносно самостійною та практично орієнтованою, слід вважати концепцію соціальної сприйнятливості (Corporate Social Responsiveness). У найбільш загальному трактуванні соціальна сприйнятливість – це здатність корпорації реагувати на суспільний вплив і сприймати суспільні потреби.

Основоположне значення в розвитку концепції корпоративної соціальної сприйнятливості мають праці іноземних авторів Р. Акермана, Р. Бауера, Д. Вотава, С. Сеті, А. Керролла, В. Фредеріка.

На думку Р. Акермана, важливою передумовою зниження потенційних ризиків компанії є адекватність корпоративної соціальної сприйнятливості рівню зрілості суспільних очікувань. Доки поставлені суспільством проблеми не будуть вирішуватися з достатньою швидкістю, – писав Р. Акерман, – вони здатні нагромаджуватися до такої міри, яка в кінцевому рахунку лишає компанію можливості ефективно функціонувати у своїй традиційній ролі постачальника товарів і послуг. Виклик для менеджменту полягає в розвитку методів організаційного навчання і їх адаптації з Метою забезпечення гнучкого і Креативного сприйняття суспільних проблем у міру їх визрівання [76].

Багато зробив для розвитку концепції корпоративної соціальної сприйнятливості знов-таки А. Керролл [78], який розглядав ΰ як філософію, спосіб або стратегію, що визначають управлінську сприйнятливість, та пропонував ранжирувати її типи в рамках континуума, полярними управлінськими стратегіями якого є брак будь-яких реакцій (компанія нічого не робить у плані соціальної сприйнятливості) та інтенсивна реакція (компанія вживає активних дій у цій царині). А. Керролл дійшов беззаперечного висновку: корпоративна соціальна сприйнятливість, котру багато хто трактує як альтернативу соціальній відповідальності, є активною фазою управлінського реагування в соціальній сфеpi. Сприйнятливість дає змогу Організації на практиці реалізовувати її соціальну відповідальність, не занурюючись у трясину концептуальних проблем, які легко виникають у тому разі, коли організація, що не здійснюючи певних дій, Намагається точно сформулювати, у чому саме полягає її достеменна відповідальність [78]. А. Керролл також наголошував на тому, що конкретні компанії можуть бути досить Сприйнятливими до того чи іншого суспільного тиску, поводячись неетично і безвідповідально. Отже, соціальна Сприйнятливість е розвитком соціальної відповідальності, її еволюцією, управлінською технологією реалізації соціально відповідальної поведінки.

В. Фредерик [86] розгортає характеристику нової концепції, що поглиблює базові уявлення стосовно до соціальної відповідальності бізнесу. У статті "Від CSR-1 до CSR-2: дорослішання вчення про бізнес і суспільство" В. Фредерик послідовно аналізує становлення та розвиток корпоративної соціальної сприйнятливості як концепції, виокремлює її сильні і слабкі аспекти. За Фредериком, соціальна сприйнятливість є другою стадією розвитку концепції КСВ – "геніального заміщення ідеї відповідальності", зміщення уваги академічних і управлінських кіл у бік реалізації тих ідей, які були напрацьовані на першій стадії. Під поняттям "соціальна сприйнятливість" В. Фредерик розуміє здатність, якою володіє корпорація. При цьому він наголошує на тому, що в центрі цього феномену перебувають не потенційні можливості, а конкретні дії, і при цьому ключовими запитаннями є: чи здатна компанія реагувати? чи реагуватиме? чи реагує? якщо реагує, то в який спосіб? наскільки широко? наскільки ефективно? Тільки формування відповідних організаційних механізмів, процедур, підходів і моделей поведінки у своїй сукупності може означати, що компанія набуває здатність тією чи іншою мірою реагувати на діяння Суспільства. Очевидно, що важливу роль у широті й ефективності сприйняття суспільних потреб і очікувань відіграють організаційна структура й управлінські компетенції. Отже, сама ідея корпоративної соціальної сприйнятливості є управлінською за своїм характером і підходами, а її захисники приділяють основну увагу менеджменту відносин компаній із суспільством [86].

Концепція корпоративної соціальної сприйнятливості, На відміну від початкової, приділяє особливу увагу управлінським інструментам і технікам, організаційним структурам, а також поведінковим моделям, які найбільше відповідають статусу достеменно соціально сприйнятливої компанії [87].

Разом з тим В. Фредерик Окреслює й недоліки концепції корпоративної соціального сприйнятливості. По-перше, Концепція корпоративної соціальної сприйнятливості не поглиблює сутнісних характеристик корпоративної соціальної відповідальності, котру виявляє як бізнес, так і інші інститути суспільства. Також вона не здатна допомогти конкретній компанії вирішити, на які Суспільні очікування слід реагувати, яких пріоритетів треба додержуватись, як розподіляти наявні ресурси. Більше того, виявляється, що бізнес як такий, визначаючи для себе необхідний рівень соціальної сприйнятливості, по суті, формулює своє власне розуміння соціальної відповідальності [86].

Отже, узагальнюючи погляди дослідників корпоративної соціальної сприйнятливості – Р. Акермана, В. Фредерика, А. Керролла та деяких інших можна зробити висновок, що цей феномен постає одночасно як:

• 1) багаторівневий процес реагування На конкретні вияви суспільного тиску;
• 2) стратегія управлінської сприйнятливості;
• 3) здатність корпорації Сприймати суспільні потреби і суспільний вплив.

Водночас, корпоративна соціальна сприйнятливість постає і як "управлінська" фаза розвитку КСВ, яка замінює "філософську" фазу КСВ і дозволяє розв'язувати проблеми, що були задекларовані ще на першій фазі.

Корпоративна соціальна діяльність як комплексна, синтезована модель.

Наступний етап у розвитку світової думки в царині соціальної відповідальності бізнес-організацій – це намагання Створити комплексну модель. Найбільш вдалою виявилася модель, що втілена у концепції корпоративної соціальної діяльності (corporate social performance – CSP), яка послідовно розроблялася С. Сеті, А. Кероллом, С. Вартіком і Ф. Кохреном, а у найбільш завершеному вигляді представлена у роботах Д. Вуд і Д. Свансон.

Перший варіант комплексної моделі корпоративної соціальної діяльності (КСД) був оприлюднений С. Сеті у 1975 році [97], де корпоративна соціальна діяльність інтерпретується через категорію "корпоративна поведінка". Остання розглядається одночасно і як виконання соціальних зобов'язань – відповідь на дію ринкових сил і правові обмеження і як соціальна сприйнятливість, а саме здатність корпорації узгоджувати свою поведінку з потребами суспільства.

Теоретичні та прикладні аспекти корпоративної соціальної діяльності у 1990-х роках отримали подальший розвиток, а модель КСД в цілому набула завершеної форми у роботах Д. Вуд, яка пропонує цілісну модель корпоративної соціальної діяльності і визначає її як "існуючу у бізнес – організації систему принципів соціальної відповідальності, процесів соціальної сприйнятливості ... і їх очікуваних результатів, що пов'язані з суспільною взаємодією фірми" [100].

Кожний із виокремлених елементів цієї моделі включає три складові (рис. 4).

Перша складова комплексної моделі дає відповідь на запитання: "Чому компанія має діяти соціально відповідально?". При цьому принципи легітимності, публічно- правової відповідальності і свободи управлінського вибору структурують відносини між суспільством і бізнесом в цілому, з одного боку, та окремими компаніями і менеджерами як індивідуумами, з іншого.

Друга складова комплексної моделі процеси корпоративної соціальної сприйнятливості – відповідає на запитання: "Як саме діє компанія будучи відповідальною?".

Третя складова цієї моделі дає відповідь на запитання: "Якими є результати корпоративної соціально відповідальної поведінки?". Як справедливо зазначає Д. Вуд "розгляд впливу на суспільство, соціальної політики і соціальних програм у якості колективних результатів взаємодії компанії із зовнішнім середовищем виводить модель КСД з розгляду умоглядних концепцій і дозволяє використовувати ΰ для більш прагматичних оцінок" [100].

Рис. 4. Модель корпоративної соціальної діяльності Д. Вуд [100]

Доповненням до розглянутих вище варіантів комплексної моделі КСД є теоретичні і прикладні розробки, що їх запропонувала Д. Сеансов. Д. Свансон вважала за необхідне доповнити модель КСД більш вагомою етичною складовою. У трактовці Д. Свансон корпоративна соціальна відповідальність – це феномен ціннісно обумовлений. У трактуванні Д. Свансон корпоративна соціальна сприйнятливість, як елемент комплексної моделі КСД, розглядається у широкому контексті, а саме: складова корпоративної культури як системи, заснованої на відповідних цінностях і нормах [99].

Необхідно також виділити внесок альтернативних концепцій у загальну еволюцію концепції корпоративної соціальної відповідальності. Серед них можна виділити основні: концепція ділової етики, концепція зацікавлених сторін, концепція загальних цінностей, концепція корпоративного громадянства і концепція корпоративної стійкості.

Концепція ділової етики. Етика бізнесу як область знань сформувалася в 70-і pp. XX століття в США. До початку 80-х pp. вона стала найважливішим предметом вивчення для фахівців.

Існує дві основні точки зору на співвідношення загальнолюдських етичних принципів й етики бізнесу:

• • концепція етичного релятивізму, що припускає особливі етичні норми для бізнесу й суспільства, пояснюючи це тим, що правила звичайної моралі до бізнесу не стосуються або стосуються в меншому ступені;
• • етика бізнесу повинна ґрунтуватися на загальних універсальних етичних нормах, які конкретизуються з урахуванням ролі бізнесу в суспільстві.

Сучасна корпоративна етика, на думку багатьох учених, повинна ґрунтуватися на трьох найважливіших положеннях:

• • створення матеріальних цінностей у всьому різноманітті форм розглядається як споконвічно важливий процес;
• • прибуток й інші доходи розглядаються як результат досягнення різних суспільно значимих цілей;
• • пріоритет у вирішенні проблем, що виникають у діловому світі, повинен віддаватися інтересам міжособистісних відносин, а не виробництву продукції.

Концепція зацікавлених сторін (Stakeholder Concept). Одним з оригінальних і продуктивних кроків у розвитку теорії КСВ стала концепція зацікавлених сторін, запропонована Б. Фрименом в 1984 р. Ключовою етичною ідеєю даної теорії є думка про те, що менеджери повинні почати управляти компанією в інтересах всіх зацікавлених сторін, а не тільки акціонерів [88].

Необхідно відзначити, що дана теорія є не альтернативою стосовно теорії корпоративної соціальної відповідальності, а тільки вдалим термінологічним доповненням. У силу того, що неможливо сформулювати чіткі принципи відповідальності перед суспільством у цілому, концепція зацікавлених сторін запропонувала розглядати конкретних представників цього суспільства: працівників, споживачів, постачальників, місцеве співтовариство й т.д. Через те, що на кожного представника суспільства компанія впливає певним чином, можна конкретизувати межу відповідальності компанії перед цим представником.

Новий погляд на компанію через призму етейкхолдерів обумовив появу в літературі відповідних досліджень. Так, в 2002 р. Дж. Пост, Л. Престогін і С. Сакс запропонували концепцію розширеної корпорації (extended corporation). В 1990-х pp. термін "розширене підприємство" (extended enterprise) використала компанія Chrysler для позначення свого альянсу з постачальниками, яким приділялася активна роль у координації діяльності компанії. Дж. Пост, Л. Престогін і С. Сакс поширили цю концепцію на всі зацікавлені сторони [94]. Обрі Менделоу у своїй роботі "Позиціювання етейкхолдерів" запропонувала використовувати для систематизації зацікавлених сторін матрицю (відому, як "Mendelow's Power-interestgrid" – Матриця Менделоу), що нагадує матрицю SWOT-аналізу [91]. Зацікавлені сторони планувалося позиціювати по двох параметрах: впливу й зацікавленості, розділяючи їх тим самим на чотири групи. Однією з основних цілей цього методу також виступало ранжирування стейкхолдерів по ступеню впливу на корпоративну стійкість.

Концепція зацікавлених сторін дозволяє персоніфікувати й конкретизувати всі елементи корпоративної соціальної діяльності як спрямованої на задоволення очікувань зацікавлених сторін (стейкхолдерів). Саме розвиток концепції зацікавлених сторін зіграв визначальну роль у подоланні теоретичного протиставлення бізнеси суспільству й посилення ролі методології прагматизму, що дозволяє більш коректно враховувати неоднозначність реальності в різних культурних й історичних контекстах.

Концепція загальних цінностей. За сучасними критеріями корпоративної соціальної відповідальності (КС6) представлена версія концепції стейкхолдерів Дж. Поста, Л. Престогіна і С. Сакс, у порівнянні із класичною версією Ё. Фримена, є більш прогресивною по змісту й більш конструктивною по інструментарію. Проте, у всіх пізніх версіях концепції стейкхолдерів як і раніше зберігається фундаментальне протиріччя, що укладається в протиставленні інтересів суспільства й окремих індивідів з інтересами бізнесу. Отже, у контексті сучасного розвитку теорії зацікавлених сторін можна перейти до розгляду, так називаної, концепції загальних цінностей. Представниками дослідників концепції загальних цінностей є М. Портер й М. Креймер. Відповідно до дослідження цих авторів, концепцію загальних цінностей можна визначити як політики й операційні практики, які підсилюють конкурентоздатність конкретної компанії й одночасно поліпшують економічні й соціальні умови існування тих конкретних співтовариств, у яких вона працює. Створення загальних цінностей фокусується на конкретно ситуаційній ідентифікації, а також розширенні й посиленні зав'язків між соціальним й економічним прогресом [93].

На думку авторів концепції, так називані кращі бізнес- практики, тобто реальна ефективна бізнес-діяльність, що повністю відповідає загальним цінностям і самому бізнесу, і іншій частини суспільства, повинні бути не навантаженням на бізнес, а головним змістом Повсякденної діяльності компаній. Концепція загальних цінностей задає цілий ряд напрямків кращих бізнес-практик, які повинні охопити й освоїти всі компанії. Кращі бізнеси-практики, напрямки яких повинні освоїти компанії, також можуть стати відповідними інтегральними складовими стратегій компаній.

Достоїнством рішень, реалізованих компаніями відповідно до концепції загальних цінностей, виступає можливість розв'язання деяких соціальних проблем. Але очевидним стає й недосконалість даної концепції в області розв'язання проблем, наприклад, екологічного характеру.

Концепції корпоративного громадянства (Corporate Citizenship) і, особливо, корпоративної стійкості (Corporate Sustainability) багато в чому змінили як напрямок, так і зміст досліджень, прямо пов'язавши їх з досягненням компаніями стійких конкурентних переваг. Поширення ідеї "громадянства" на організації, що займаються бізнесом, дозволило інтерпретувати й соціальну відповідальність через цивільні права й обов'язки, реалізовані на національному й глобальному рівнях. Переформулювання принципів, у свою чергу, дозволило уточнити опис процесів і результатів.

Концепція корпоративної стійкості. Перші серйозні публікації, присвячені "корпоративній стійкості", з'явилися лише після 2000 р. Корпоративна стійкість являє собою свого роду "мікроекономічний" рівень макроекономічної концепції стійкого розвитку. "Корпоративна стійкість" переводить ідею стійкого розвитку на мову практичного менеджменту, перетворюючись у модель керування корпорацією, що охоплює економічну, соціальну й екологічну діяльність корпорації, як у короткостроковій, так і довгостроковій перспективі [4]. Ідеї концепції корпоративної стійкості вже знайшли своє втілення в таких популярних стандартах, як ISO14001 й SA8000, у формах соціальної звітності й моделях діалогу корпорацій із зацікавленими сторонами. Представляється, що подібна популярність концепції в практиків пов'язана з їхньою готовністю прийняти ідею "стійкості" як безпосередньо пов'язану з основною функцією бізнесу.

Що стосується теоретичної дискусії, то вона переважно ведеться із приводу вбудовування концепції корпоративної стійкості у вже сформовану систему керування компанією.

Незважаючи на те, що "синтетичність" даної концепції представляється очевидною, особливо гостро обговорюється питання про розходження між "корпоративною стійкістю" й "корпоративною соціальною відповідальністю" – вихідною точкою концептуального розвитку. М. Ван Марревийк пропонує зв'язувати КСВ з такими феноменами, як прозорість ведення бізнесу, діалог із зацікавленими сторонами й соціальною звітністю [4]. Корпоративна стійкість, у свою чергу, асоціюється зі створенням вартості, екологічним менеджментом, керуванням людським капіталом і т.д.

Р. Штойер і його співавтори думають, що "стійкий розвиток", корпоративна стійкість" й "корпоративна соціальна відповідальність" є тісно взаємозалежними концепціями, що відносяться до різних рівнів специфікації й, відповідно, мають різні концептуальні нюанси. На їхню думку, "стійкий розвиток може розглядатися в якості нормативної соціальної концепції, що є основою для двох наступних: корпоративна стійкість – концепція корпорації, а КСВ – управлінський підхід" [4].

Дане положення підкріплюється виходом в 2010 р. міжнародного стандарту "ISO 26 000: 2010. Керівництво із соціальної відповідальності". Документ відображає широкий міжнародний консенсус щодо змісту й визначення меж соціальної відповідальності організацій, принципів, проходження якими передбачається цим поняттям, кола тем, які визначають основні напрямки діяльності в цій області. Це розуміння припускає, що "соціальна відповідальність – відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство й навколишнє середовище через прозоре й етичне поводження. Таким чином, зафіксоване стандартом розуміння корпоративної соціальної відповідальності погоджує це поняття з концепцією стійкого розвитку на рівні компаній. Дане пов'язування полягає в тому, що концепція КСВ визначає рамки для діяльності компаній, а концепція стійкого розвитку дає цільовий орієнтир для розвитку бізнесу в даних рамках, тому варто розглядати ці концепції як взаємодоповнюючі.

Концепція КСВ в компаніях різного рівня, різних сфер бізнесу включає різні компоненти, ґрунтуючись на представлених концепціях КСВ, можна зробити висновок, що саме широке трактування КСВ охоплює:

• • корпоративну етику;
• • корпоративну соціальну політику відносно суспільства;
• • політику в сфері охорони навколишнього середовища;
• • принципи й підходи до корпоративного керування;
• • питання взаємодії із зацікавленими сторонами й урахування їхніх інтересів.

При цьому КСВ складається з наступних елементів:

• • відповідальність компанії у взаєминах з партнерами;
• • відповідальність відносно споживачів;
• • відповідальна політика відносно працівників;
• • екологічна відповідальність;
• • відповідальність компанії перед суспільством у цілому.

Переваги Для компаній від реалізації КСВ можна звести до наступного переліку, визнаючи його далеко не вичерпним:

• • підвищення інвестиційної привабливості акціонерного капіталу;
• • поліпшення умов запозичень із боку соціально відповідальних банків;
• • зниження плинності трудових кадрів і підвищення привабливості компанії для потенційних висококваліфікованих співробітників;
• • підвищення мотивації росту продуктивності праці й зниження витрат як у рамках підрозділів компанії, так і на рівні кожного окремого співробітника;
• • поліпшення позиціювання своїх товарів і послуг на базових і потенційних ринках збуту, що в остаточному підсумку приводить до росту продажів;
• • підтримка соціально-економічної стабільності на територіях основної діяльності компанії, що сприяє стійкості самої діяльності.