Національні моделі соціальної відповідальності

Існує кілька національних моделей соціальної відповідальності, кожна з яких відповідає національним традиціям, напрямкам розвитку економіки, стилям управління, суспільно-економічному укладу, особливостям функціонування суспільних інститутів і правових норм конкретних країн.

Визначальним фактором формування національної моделі є ступінь участі держави в процесах соціалізації бізнес-діяльності, тому можна виділити три типи моделей соціальної відповідальності:

• 1. Модель активного втручання держави, характеристикою якої е надання соціальних благ на загальній основі й врахування інтересів всіх сторін (західноєвропейські країни).
• 2. Модель обмеженого втручання держави в рішення соціальних проблем, які характеризуються другорядним впливом уряду, при цьому основна роль приділяється компаніям (японська модель).
• 3. Модель реактивного втручання держави, що характеризується мінімальною участю владних інститутів у рішенні соціальних питань (американська модель).

Європейське розуміння принципів соціальної відповідальності формується з соціально-відповідальних механізмів ведення бізнесу при значному впливі держави. Вагомим чинником на разі є партнерські відносини: держава нерідко має представників в управлінні та пакети акцій у всіх структурах крупного бізнесу.

Європейська модель соціальної відповідальності бізнесу принципово відрізняється від американської прямим впливом держави.

Європейський бізнес розцінює державу як інституцію, яка виконує прийняті в суспільстві правила поведінки, тоді як в США подібне втручання держави трактується як порушення свободи бізнесу. Згідно з американською моделлю прибутковість бізнесу є фундаментальною метою соціальної відповідальності, проте європейська відносить до неї додаткові аспекти: зобов'язання перед персоналом і територіальними громадами.

Імпульсом становлення ідей соціальної відповідальності в країнах Європейського Союзу стала зустріч в Лісабоні у 2000 р. представників влади і бізнесу.

Ключовою Темою дискусій зустрічі була нагальна потреба постійного підвищення конкурентоспроможності бізнесу. Було відмічено, що соціальна відповідальність нині розглядається як один з механізмів підвищення конкурентоспроможності й, разом з тим, як дієвий інструмент покращання стандартів життя громадян. "Застосування принципів соціально відповідального бізнесу в довгостроковій перспективі сприяє стабільному і послідовному розквіту кожної організації" – таким був один з головних висновків Європейської Комісії. Ця теза ініціювала формування Десятирічного суспільно-господарського плану для країн Євросоюзу.

Варто зазначити, що європейська модель орієнтована на три сфери реалізації соціальної відповідальності: економічну, зайнятість і охорону навколишнього середовища. Тобто, соціальна відповідальність бізнесу розповсюджується на умови роботи, заробітну плату, якість товарів/ робіт/ послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість в конкретному регіоні. Реалізація регіональних соціальних програм здійснюється на конкурсній основі у співпраці з органами місцевого самоврядування.

Соціальна відповідальність, як правило, регулюється Стандартами і нормативними актами відповідних країн. У багатьох європейських країнах діяльність з охорони навколишнього середовища регламентована законодавчо, встановлена обов'язковість медичного страхування, врегульовано пенсійне забезпечення.

Деякі країни Євросоюзу ввели інноваційні норми законодавчого регулювання соціальної відповідальності та зобов'язали інформувати суспільство щодо дотримання певних етичних стандартів. Так, наприклад, в Бельгії Закон про професійну пенсію вимагає від керівників пенсійних фондів акцентувати в щорічних звітах етичні аспекти соціальних критеріїв і/або критерії охорони навколишнього середовища, що використовуються при оцінці інвестиційної привабливості проектів. У Франції Закон про публічний пенсійний резервний фонд вимагає оприлюднення соціальних і етичних критеріїв інвестування коштів Фонду.

Слід зазначити, що у країнах Західної Європи законодавчі вимоги щодо обов'язкового розкриття екологічної інформації або вже введені, або знаходяться в процесі впровадження, або розроблюються.

Також, окрім прямого законодавчого регулювання соціальної відповідальності, широко використовуються системи фіскальних і фінансових стимулів.

Так, у Великобританії, Італії і Іспанії діють фіскальні та фінансові механізми, стимулюючі корпоративну добродійність. Наприклад, Закон про фіскальне регулювання функціонування неприбуткових організацій прописує механізми податкових пільг і заохочень доброчинної діяльності неприбуткових організацій і приватного сектора.

Уряд Німеччини забезпечує фінансову підтримку малого і середнього бізнесу для реалізації політики охорони навколишнього середовища. Програма охоплює підприємства і організації, що надають консультаційні послуги з питань збереження енергії, навчання, ознайомлення з системою управління навколишнім середовищем та інвестують кошти в поновлювані енергії. Федеральний уряд щорічно втілює в життя більше 50 проектів у сфері екології і добросовісної торгівлі.

У Голландії, Франції і Німеччині діє чітка система оподаткування компаній, що забруднюють навколишнє середовище. При цьому витрати підприємств на очисні споруди іноді складають 50 % виробничих витрат. У Голландії учасники екологічної програми "Зелене інвестування" одержують доступ до пільгового фінансування.

Характерною рисою європейської моделі соціальної відповідальності є фінансування державою соціальних програм для населення з податкових зборів. Водночас в різних країнах існують розбіжні пріоритети і цінності, що визначають ключові засади функціонування бізнесу, тому в рамках європейського підходу, окрім традиційної моделі, дослідники виділяють також скандинавську модель соціальної відповідальності, що склалася в Швеції, Норвегії, Данії і Фінляндії.

Вчені констатують, що скандинавська модель соціальної відповідальності характеризується такими загальними цілями як посилення солідарності та рівності. Відповідно, завданнями бізнесу є успішне ведення справ і своєчасне відрахування податків. При цьому завдання держави полягає у ефективному розподілі цих коштів, у тому числі й на соціальні потреби. Держава законодавчо встановлює високі податкові ставки, розподіляє фінансові потоки і надає значні преференції для проривних секторів економіки, які як "локомотиви" сприяють зростанню виробництва в інших сферах, створюючи нові робочі місця, збільшуючи заробітну плату, розвиваючи соціальну інфраструктуру.

У скандинавських країнах державні інституції мають більше значення, ніж ринок або фундації; вони забезпечують права на основні соціальні гарантії в натуральному і грошовому вираженні. Державна соціальна політика направлена на забезпечення зростання рівня зайнятості населення і упередження безробіття; запобігання дискримінації за тендерними, віковими, класовими, етнічними, релігійними та іншими ознаками; гарантовані грошові трансферти для низько дохідних груп населення, що забезпечують гідний рівень життя.

Дослідники відзначають позитивні та негативні аспекти скандинавської моделі. До перших відносять те, що за рахунок ефективних механізмів податків і дотацій розміри соціальних внесків приватного бізнесу зводяться до мінімуму. До другої – те, що у скандинавських країнах при високих податкових ставках держава стикається з практикою "відходу" національного бізнесу в інші зони, тобто "втечею" за кордон.

Таким чином, головна риса європейської моделі соціальної відповідальності перебуває в значному державному регулюванні. Основні особливості європейської моделі:

• • високий рівень інтеграції соціальної діяльності в загальну стратегію розвитку компанії;
• • держава виступає в ролі інституту, що визначає правила поведінки й стежить за їхнім виконанням;
• • високий рівень уваги з боку громадськості;
• • економічне обґрунтування соціальних заходів і контроль їхньої ефективності;
• • благодійні заходи не є розповсюдженими, через високий рівень податків, відсутність пільг і інших стимулів.

Дослідження японської моделі соціальної відповідальності засвідчують значний вплив інституту держави, але слід зазначити, що японський бізнес історично зосереджений на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім'єю. У бідній на природні ресурси країні традиційно культивується принцип "Наше багатство – людські ресурси", згідно з яким створюються умови найбільш ефективного використання персоналу.

В рамках відповідальності перед працівниками бізнес надає житло фахівцям, стимулює сімейні династії, оплачує навчання тощо. Шляхом реорганізації структури управління виділяються департаменти соціальної відповідальності, які інформують громадськість щодо соціальних програм і заходів, публікують звіти і беруть на себе відповідальність за комунікації із стейкхолдерами. Одночасно простежується підвищена увага уряду, фундацій і бізнесу до зовнішньої складової соціальної відповідальності.

Основним фактором розвитку японської моделі соціальної активності е культурні традиції країни. Соціальна відповідальність пов'язана з колективною взаємодією усередині підприємства й діловою взаємодією між корпораціями. Характерними рисами японської моделі є:

• • значний вплив держави, що тривалий час брала участь у стратегічному плануванні розвитку промисловості;
• • поширеність соціально-побутових ініціатив, які спрямовані на задоволення потреб працівників;
• • забезпечення соціально-побутових благ на колективній основі;
• • поширення серед компаній практики володіння об'єктами соціальної інфраструктури.

Американська модель соціальної відповідальності сформувалася у XIX ст.; вона акцентована на поведінку На ринку, розвиток позитивних відносин з регіональною і Місцевою владою, тобто американський бізнес значну увагу приділяє зовнішнім комунікаціям.

Традиційно в США соціальна відповідальність заснована на максимальній свободі суб'єктів і орієнтована на філантропічну модель. Історично бізнес мав зобов'язання лише по сплаті податків, тому певну частку прибутку віддавав на доброчинні цілі. У Сполучених Штатах загальна сума внесків у доброчинні організації дорівнює близько 1,7% ВВП.

Вирішення багатьох соціальних проблем (професійна освіта, страхування персоналу) в США реалізовується численними напрацьованими механізмами участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства через корпоративні фонди. Соціально відповідальні корпорації одержують ряд соціальних й економічних вигід від здійснення різних соціальних виплат своїм співробітникам з корпоративних фондів соціального захисту. Це приводить до зміцнення дисципліни праці, росту продуктивності праці, зниженню плинності кадрів, зменшенню соціальної напруженості в колективі. Також соціальна відповідальність часто пов'язується з програмами волонтерства персоналу підприємств і організацій в робочий час.

Відповідальна соціальна діяльність і доброчинність стимулюються певними податковими пільгами, які встановлені на законодавчому рівні для організацій, що працевлаштовують інвалідів, пенсіонерів, молодь і ветеранів.

Так, в Сполучених Штатах існують три види податкових пільг, які відшкодовують вартість робочих місць працівників-інвалідів і дозволяють зробити їх доступнішими:

• • щорічне кредитування малого бізнесу з метою зробити його більш доступним для інвалідів;
• • всі підприємства і організації можуть розраховувати на знижки для подолання перешкод різного характеру на робочому місці для осіб-інвалідів;
• • податковий кредит для роботодавців, які працевлаштовують певні групи осіб, тобто молодь, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів.

Доброчинні організації в США також мають податкові пільги, зокрема, вони звільнені від податку на нерухомість і податку з продажів.

Відповідно до природи американського підприємництва, суспільні відносин до тепер регулюються самостійно.

Сюди належать добровільність медичного страхування, сфера трудових відносин працівник-працедавець (двосторонній договір) тощо. Відповідальність бізнесу перед працівниками значною мірою обмежується створенням робочих місць і забезпеченням їх ефективного використання, організацією безпечних умов роботи і високої ставки податків. Можна констатувати, що американська модель соціальної відповідальності бізнесу реалізовується в основному за рахунок добродійних внесків, які за сприяння численних механізмів корпоративних фондів використовуються на соціальні потреби суспільства, а також реалізацію волонтерських і соціальних програм. Вплив державних інституцій є опосередкованим.

Таким чином, основною особливістю американської моделі є значна ініціатива бізнесу-співтовариства, відносно слабке регулювання з боку держави й другорядна роль громадських організацій. Американський уряд переносить рішення великої кількості соціальних проблем на місцевий рівень. У США поширена практика використання корпоративних фондів, за допомогою яких вирішуються соціальні проблеми по певних напрямках. Основними напрямками соціальної діяльності є пенсійні, освітні, медичні програми. Соціальні ініціативи знаходять підтримку з боку держави у вигляді податкових пільг. Дана модель соціальної відповідальності передбачає свободу підприємств у визначенні рівня залучення до рішення соціальних проблем. Разом із цим використовуються законодавчо закріплені механізми, які стимулюють підприємства й дозволяють зменшити державне втручання. Основні риси цієї моделі:

• • добровільний характер участі бізнесу в рішенні соціальних проблем;
• • втручання держави відбувається шляхом заохочення соціально відповідальної діяльності;
• • соціальна діяльність компанії має чітко обкреслені напрямки;
• • пріоритетом є рішення соціальних проблем на рівні місцевої громади й окремого регіону;
• • компанії контролюють цільове використання витрачених коштів і очікують конкретні результати заходів.

Формування української національної моделі соціальної відповідальності бізнесу, яка б відповідала сучасним умовам, знаходиться на початковому етапі. Такі традиційні способи координації економічної діяльності як власність, капітал, максимізація прибутку не здатні закласти фундамент гармонійного соціально-економічного устрою в умовах трансформаційної економіки, а інститути, які імпортуються ззовні, зазнають скривлення внаслідок традицій адміністративно-командної системи. Належна увага стала приділятися цій проблемі у роботах вітчизняних учених лише в останні роки, а тому аналітичних досліджень не вистачає. На відміну від американської і європейської моделей в Україні роль держави у формуванні і розвитку соціальної місії бізнесу досить висока. Це певною мірою пов'язано з елементами командної системи, які залишилися з радянських часів. Проте головна відмінна національна риса полягає у тому, що на регіональному і державному рівнях соціальний вклад в основному зводиться до примусової участі бізнесу у реалізації всіляких соціальних і культурних програм, які частково є джерелами корупції. Хоча існує також багато соціальних ініціатив самих підприємців, проте досить часто вони мають характер соціального альтруїзму і активізуються у період виборчих кампаній. Отже, можна констатувати, що український варіант соціальної відповідальності є поєднанням елементів англо-американської моделі (добровільна ініціація бізнесом) і європейської схеми (бажання підприємств отримувати від держави чіткі вказівки щодо діяльності).

Український бізнес офіційно заявив про готовність сприяти рішенню соціальних проблем не дуже давно. В 2005 році більше сотні суспільних і комерційних організацій ініціювали створення Всеукраїнського суспільного руху "Форум соціально відповідального бізнесу України". Тоді серед учасників Форуму налічувалося більше ста організацій із всіх регіонів України.

В 2007 році Україна приєдналася до розробки міжнародного стандарту по соціальній відповідальності ISO 26000:2010 "Керівництво із соціальної відповідальності", що офіційно був опублікований в 2010 році.

Розвиток соціальної відповідальності бізнесу в Україні характеризується наступними аспектами:

• 1. Влада й бізнес представлені одними особами.
• 2. Соціально активне поводження (як функціональне завдання влади) прямо впливає на репутацію бізнесу.
• 3. Соціально відповідальний бізнес одержує конкурентні переваги:
  • • з'являється доступ до інтелектуального капіталу через широкі можливості мотивації персоналу;
  • • збільшується цінність бренду й поліпшується імідж компанії.
  • • соціальна відповідальність бізнесу впливає на вартість акцій компанії, збільшує репутаційний капітал бізнесу, тобто гудвіл (goodwill).
  • • соціально відповідальна компанія більш приваблива для зовнішніх інвесторів.

Загальні принципи соціальної відповідальності держави й суб'єктів господарювання визначені Конституцією України. Соціальна відповідальність держави проявляється, зокрема, через регулювання діяльності суб'єктів господарювання в соціально-економічній сфері й забезпечення вимог ст. 64, що підкреслює, що конституційні права й свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Що стосується соціальної відповідальності бізнесу, то варто підкреслити, що Конституція України частково (прямо або побічно) відтворює вимоги відносно прав людини, трудових відносин, навколишнього середовища й боротьби з корупцією.

Наступний рівень представляють кодекси й закони України для кожної сфери застосування з урахуванням інтересів певних соціальних груп, зокрема, споживачів продукції – щодо її якості, працівників підприємства, місцевої громади (суспільства) – щодо природного середовища, контрагентів – у сфері господарювання й прав власності, а також держави – з питань оподатковування. Різноманітні підзаконні акти (укази, розпорядження, постанови, положення, інструкції, правила, технічні регламенти й ін.) уточнюють вимоги до конкретних сфер соціально- економічних відносин. Наприклад, якщо в сфері споживчої політики Закон України регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями -постачальниками й споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпеки і якості харчових продуктів, то окремі підзаконні акти встановлюють перелік продукції, правила маркування й введення конкретних видів продовольчої продукції в обіг, порядок підтвердження їхньої відповідності й т.д.

Процес організаційного забезпечення управління соціальною відповідальністю на рівні бізнес-одиниць, передбачає його документальне оформлення, що має на увазі наступне:

• • нормативно-правове документування, тобто розробку, впровадження й забезпечення дотримання законодавчих ініціатив (табл. 4);
• • документи, що регламентують взаємодію суб'єктів і об'єктів соціальної відповідальності (табл. 5).

Як видно з табл. 4, нормативно правове забезпечення соціальної відповідальності в Україні існує, однак ключовою проблемою регулювання соціальної відповідальності є саме впровадження й виконання вимог чинного законодавства. Але в більшості випадків закони не працюють на практиці.

Таблиця 4

Нормативно-правове забезпечення соціальної відповідальності бізнесу в Україні

Слід зазначити також, що законодавча база, що регулює соціальну відповідальність в Україні, охоплює не всі ΰ принципи і е переважно теоретичною, у той час як у більшості країн Європи простежується більш глибоке рішення проблем соціальної відповідальності.

Існуючі стандарти соціальної відповідальності й локальні документи на рівні підприємства й місцевих органів влади наведено в табл. 5.

Таблиця 5

Документи, які регламентують взаємодію суб'єктів і об'єктів соціальної відповідальності

Організаційне забезпечення соціальної відповідальності бізнесу також передбачає створення організацій і інститутів, які будуть відповідати за реалізацію окремих положень соціальної відповідальності.

Основний механізм реалізації соціальної відповідальності у практиці управління підприємством одержав загальну назву добровільних ініціатив (ДІ). Поняття ДІ уведене в розділі 7.8. "Керівництво із соціальної відповідальності" стандарту ISO 26000. Стандарт визначає ініціативу як програму або діяльність, присвячену досягненню певної мети, пов'язаної із соціальною відповідальністю.