Особливості моделі соціального партнерства в Україні

Особливостями моделі соціального партнерства в сучасній Україні є наступні характерні ознаки:

1. Наявність спеціальних органів, які здійснюють координацію діяльності сторін соціально-трудових відносин. Початок формуванню таких органів було покладено Указом Президента України від 23 травня 1993 р. про створення Національної ради соціального партнерства – спеціального постійного діючого консультативного органу при Президенті України. Створення Національної ради соціального партнерства повинне було сприяти формуванню й кращій координації організації роботодавців, доданню їм більш активної ролі в рішенні проблем соціально-трудових відносин.

До числа основних завдань цього органу відносять:

• • узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення сполучення інтересів держави, власників і працівників підприємств, установ й організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктів;
• • проведення переговорів між сторонами для узгодження, прийняття загальних рішень і складання угод і колективних договорів;
• • участь у підготовці висновків по проектах законів, іншим актам законодавства в області соціально- трудових відносин і пропозицій з питань удосконалювання трудового законодавства з урахуванням норм міжнародного права;
• • сприяння складанню Генеральної й галузевої угод;
• • узгодження позицій сторін по ратифікації й денонсації конвенцій МОП.

Національна рада складається з рівної кількості повноважних представників сторін соціального діалогу національного рівня й поєднує 60 членів, які здійснюють свої повноваження на суспільних засадах:

• 20 членів профспілкової сторони, які делегуються репрезентативними об'єднаннями профспілок, що мають статус всеукраїнських;
• 20 членів сторони роботодавців, які делегуються репрезентативними об'єднаннями організацій роботодавців, що мають статус всеукраїнських;
• 20 членів сторони органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом міністрів України.

Керуючись актами Президента України, Уряду України про створення Національної ради соціального партнерства, в областях створені обласні ради соціального партнерства, до складу яких увійшли в рівній кількості представники від органів виконавчої влади, роботодавців, профспілкових організацій. Обласна рада соціального партнерства діє на основі розробленого Положення, у якому викладені основні його завдання й права. На неї покладені функції по виробленню єдиної політики в найважливіших напрямках соціально-економічного розвитку регіону, координатора єдиних дій сторін й їхня реалізація. Одним з напрямків роботи є проведення тристоронніх консультацій і переговорів, прийняття погоджених рішень із питань соціально- економічного захисту працюючих і трудових відносин, зниження соціальної напруженості, попередження виникнення колективних трудових суперечок. У ході проведення переговорів відбувається обмін думками.

• 2. Найбільш розвинутою й найважливішою формою соціального партнерства є колективно-договірне регулювання, що спрямоване на рішення окремих трудових відносин, але ця форма діє переважно тільки на великих підприємствах державної й змішаної форм власності. На багатьох приватних підприємствах дотепер такі договори відсутні. У середньому колективними договорами в Україні охоплено тільки 66,6% до облікової кількості штатних працівників. Відсутність колективних договорів, слабкий контроль із боку профспілок за виконанням положень колективних договорів, значний відсоток незареєстрованних у місцевих органах влади договорів, тобто таких, що не мають юридичної сили; відсутність заходів відповідальності в керівників, які ухиляються від підписання й виконання, ускладнюють соціально-трудові відносини. Низький рівень укладання колективних договорів у регіонах є однією із причин, що сприяють виникненню колективних трудових конфліктів.
• 3. З 1993 р. в Україні підписуються Генеральні угоди між Кабінетом міністрів України й профспілками, а з 1997 р. також з Українським союзом промисловців і підприємців.
• 4. У державі здійснюється сприяння поширенню ідеології й культури соціального партнерства, створюються нормативно-правові й організаційні, економічні й соціальні механізми формування системи соціального партнерства.

Нормативно-правовий механізм системи соціального партнерства становлять міжнародні нормативно-правові акти (Хартії, Декларації, Конвенції, рекомендації МОП); Конституція й закони України ("Про колективні договори й угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)", "Про профспілки, їхні права і гарантії діяльності" й ін.).

Організаційний механізм системи соціального партнерства становлять колективні договори на підприємствах й існуюча система угод – Генеральна угода, галузеві й регіональні угоди.

Економічний механізм системи соціального партнерства являє собою сукупність економічних умов, які здійснюють економічний вплив на суб'єкти управління. Дія цього механізму проявляється у виникненні в суб'єктів управління матеріальної відповідальності й зацікавленості в реалізації вимог, які були зафіксовані в колективних договорах й угодах.

Соціальний механізм системи соціального партнерства являє собою сукупність психологічних настанов, які характеризують відношення суспільства до ідеї соціального партнерства.

5. В Україні прийнятий Закон "Про соціальний діалог". Цей закон визначає правові основи організації й порядку ведення соціального діалогу з метою вироблення й реалізації державної, соціальної й економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин і забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Закон передбачає, що соціальний діалог – процес визначення й зближення позицій, досягнення спільних домовленостей і прийняття погоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців й органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, з питань формування й реалізації державної соціальної й економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному й локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

Соціальне партнерство вирішує наступні питання:

• • досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості;
• • створення додаткових робочих місць;
• • застосування найманої роботи з дотриманням вимог техніки безпеки й вимог охорони здоров'я, питання оплати праці, прав працівників на своєчасне одержання заробітної плати;
• • забезпечення нормального режиму роботи й відпочинку;
• • забезпечення права працівників на участь у керуванні працею на підприємстві.

Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна вважати:

• • подолання монополії в розподілі створеного продукту шляхом залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до керування виробництвом;
• • підвищення мотивації до роботи з метою забезпечення високих кінцевих результатів роботи, що буде сприяти росту рівня життя в країні;
• • усунення факторів соціальної напруги в суспільстві й зменшення на цій основі негативних економічних наслідків.

Основні терміни і поняття

• • Інститут соціального партнерства;
• • моделі соціального партнерства;
• • трипартизм;
• • біпартизм;
• • принцип співробітництва між роботодавцями й найманими робітниками;
• • концепція соціального партнерства;
• • соціальний діалог;
• • моделі соціального партнерства в Україні;
• • колективно-договірне регулювання;
• • нормативно-правовий механізм системи соціального партнерства
• • організаційний механізм системи соціального партнерства
• • економічний механізм системи соціального партнерства;
• • соціальний механізм системи соціального партнерства;
• • соціальна політика;
• • соціальна справедливість;
• • соціальна держава;
• • соціальна злагода;
• • Закон України "Про соціальний діалог";
• • завдання системи соціального партнерства.