< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Характер парламентського представництва

Як представницький орган влади парламент має передісторію.

Представницькі владні інституції існували ще в античний період, хоча тогочасне виборне представництво поставало в ролі своєрідного додатка до безпосередньої демократії в її історичних формах. У період Середньовіччя в європейських монархіях були створені владні інституції, до складу яких, крім монарха, входили феодальні сеньйори, що представляли тільки самих себе. Такі інституції відіграли роль зародку станово-представницьких установ.

Становлення станово-представницьких установ, з якими пов'язаний початок реальної передісторії парламенту, припадає на XIII–XV ст., а занепад – на період абсолютної феодальної монархії. їх організація та діяльність ґрунтувалися на визнанні поділу суспільства на стани, причому виборними зазвичай були представники від третього стану – верхніх прошарків городян.

Станове представництво суттєво відрізнялося від сучасного виборного представництва у здійснення влади, яке за визначенням є народним. Ці відмінності стосуються природи представницького мандата: між виборцями й обраними членами станово-представницької установи встановлювалися зв'язки, подібні до тих, що виникають за цивільно-правовим договором доручення.

Станове представництво було історичним різновидом сучасного групового виборного представництва. Своєрідне відродження групового представництва відбулося у другій половині XIX – на початку XX ст. У науці таке представництво визначають як корпоративне, куріальне або реальне представництво.

Концепції групового представництва пов'язували з ідеєю корпоративної держави, формальні спроби реалізувати яку в період між світовими війнами були здійснені в Італії та Іспанії. Згодом теорія групового представництва знайшла відображення в організації представницьких органів влади в соціалістичній Югославії.

Однак завжди виникали питання стосовно природи й особливостей групового представництва, зокрема, чому представлені саме певні інтереси, і на яких підставах визначена пропорція представництва різних інтересів. До того ж за змістом відповідних ідей ігнорується те, що згідно з принципом народного суверенітету влада належить усьому народу, а не різним або окремим групам.

Групове представництво не набуло поширення у сучасній практиці парламентаризму, хоча існують винятки.

У Словенії державна рада – верхня палата парламенту – визначена "органом представництва носіїв соціальних, економічних, професійних і місцевих інтересів" (ст. 96 Конституції). До її складу входить різне число представників, обраних на прямих і непрямих виборах за критерієм належності до різних професій і сфер занять.

В Ірландії більшість членів верхньої палати парламенту, що має назву сенату, обирають на прямих виборах, які проводяться за різними списками кандидатів, що "володіїоть знаннями і практичним досвідом у визначених професіях і сферах діяльності" (ст. 18 Конституції).

Сучасне виборне представництво у здійснення влади отримало назву народного представництва з огляду на те, що засобом його забезпечення постають загальні вибори представників, мандати яких за масштабом представництва є загальнонародними.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >