< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Парламент і законодавча влада

У контексті принципу розподілу влад парламент постає єдиним органом законодавчої влади, або єдиним законодавчим органом. Неадекватними теорії і практиці конституціоналізму є визначення парламенту вищим законодавчим органом.

Поняття законодавчої влади фактично вказує на одну з основних функцій парламенту – законотворчу. До його основних функцій також належить бюджетна, яка передбачає прийняття парламентом акта (звичайно закону) про державний бюджет, і контрольна. Але саме законотворча є титульною функцією, з якою парламент асоціюється.

З поняттям законодавчої влади пов'язані певні повноваження деяких інших, ніж парламент, державних органів. Учасниками процесу законотворення постають суб'єкти права законодавчої ініціативи, до яких належать глава держави й уряд. Його стадіями визнають промульгацію закону та застосування главою держави вето. Однак, як зазначалося, відповідну участь глави держави й уряду не можна сприймати за свідчення здійснення ними законотворчої функції, що притаманна виключно парламенту.

Причетність до законотворення інших, ніж парламент, державних органів іноді відображене в конституційних визначеннях парламенту й законодавчої влади. Наприклад, у конституціях Австралії, Нової Зеландії та інших парламентських монархій, які зберігають державно-правові зв'язки з Великобританією, визначено, що парламент становлять королева і палати.

Формулювання "король (королева) і палати" або "король у парламенті" історично прийняте й у Великобританії. В наш час такі формулювання означають, що прийнятий парламентом закон може набути чинності тільки після його підписання монархом.

Подібні характер і значення мають положення основних законів деяких інших парламентських монархій і парламентських республік, за змістом яких законодавча влада здійснюється (належить) монархом або президентом і парламентом чи палатами (Бельгія, Греція, Данія, Ісландія, Монако).

Водночас поняття законодавчої влади не можна асоціювати виключно з функціонуванням парламенту, з його законотворчою функцією. Воно також засвідчує волевиявлення народу на законодавчому референдумі, про який ішлося.

Двопалатна й однопалатна побудови парламенту

Важливі особливості народного представництва зумовлені побудовою парламенту, яка може бути двопалатною чи однопалатною.

Генеза двопалатності, або бікамералізму, пов'язана з організацією англійського парламенту як станово-представницької установи: в середині XIV ст. він був поділений на палату лордів і палату громад. Практика англійського парламенту справила вплив на формування поглядів Ш. Монтеск'є, який дійшов висновку, що "аристократична" верхня палата призначена бути засобом стримування "народної" нижньої палати.

На сьогодні існування верхньої палати зазвичай пояснюють потребами парламентської організації, забезпечення зваженості у парламентській роботі, підвищення її професійного рівня.

У федеративній державі двопалатна побудова парламенту пояснюється необхідністю забезпечення представництва від суб'єктів федерації. Проте відповідна побудова конгресу США виглядає історичною випадковістю, адже автори конституції новоутворюваної федеративної держави спочатку схилялися до однопалатної побудови законодавчого органу, але не змогли узгодити кількість представників від різних штатів.

Двопалатність певний час була типовою характеристикою парламентаризму: в Європі у XIX ст. однопалатні парламенти функціонували лише в окремих країнах. Згодом ситуація з різних причин почала змінюватися. Після Другої світової війни на засадах однопалатності було реформовано парламент у таких європейських країнах, як Греція, Данія, Португалія та Швеція.

Водночас наприкінці минулого століття до двопалатної побудови парламенту звернулися в ряді постсоціалістичних і пострадонських країнах, хоча в Киргизстані й Хорватії невдовзі від неї відмовилися.

У наші дні двопалатність вже не має значення типової характеристики парламенту, і у світі за числом переважають однопалатні парламенти.

До аргументів на користь однопалатності, або монокамералізму, належить порівняно більша оперативність у законотворенні та здійсненні інших парламентських функцій. Часто зазначають, що однопалатний парламент є більш авторитетним у взаємовідносинах з іншими органами держави.

За будь-яких умов не існує юридичних аргументів, які б підтверджували або заперечували прийнятність для конкретної країни однопалатної чи двопалатної побудови парламенту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >