< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВСТУП

Підготовка професійно компетентного управлінського персоналу підприємств та установ сприятиме відповідальному виконанню управлінських функцій, упровадженню новітніх соціальних технологій, розвитку інноваційних процесів, реалізації інноваційних стратегій. Аналіз соціально-економічних проблем сучасної України та реальний досвід високорозвинених країн світу свідчить про неможливість успішного впровадження суспільних реформ у країні без формування корпусу дієздатних професіоналів, яким повинна належати вирішальна роль у підвищенні ефективності національної економіки.

Отже, вивчення функції управління інноваційними процесами на різних рівнях управління є обов'язковою складовою підготовки майбутніх менеджерів.

Вивчення нормативної навчальної дисципліни “Управління інноваціями" передбачено Галузевим стандартом вищої освіти України Освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки бакалавра за напрямом 6.030601 “Менеджмент".

Головною метою викладання дисципліни є оволодіння сучасними теоретичними основами та практичними навичками управління інноваційною діяльністю організації.

Основними завданнями, що мають бути вирішені в процесі викладання дисципліни, є теоретична підготовка студентів і формування у них навичок у сфері управління інноваційною діяльністю організації.

Пріоритетом вивчення дисципліни є набуття спеціальних професійних компетенцій з управління інноваціями через вирішення прикладних аналітично-розрахункових задач.

Навчальний посібник містить теоретичні положення, тестові завдання, контрольні питання.

СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ ТЕОРІЇ ІННОВАТИКИ

Сутнісна характеристика та види інновацій

Щоб успішно функціонувати у складному, мінливому та конкурентному середовищі, підприємства освоюють нові технології, оновлюють товарний асортимент, запроваджують у свою діяльність організаційні зміни тощо. З огляду на необхідність ефективного управління цим процесом виникає потреба у глибоких економічних знаннях щодо понятійно-категорійного апарату інноватики.

Терміносистема основних понять інноватики визначається категоріями “новація” та “інновація”, а також поняттями “інноваційний процес” та “інноваційна діяльність”. Критеріями, що визначають їхню сутність, є такі ознаки, як новизна, практична реалізація, ефективність змін, цілеспрямованість, неперервність, керованість дій суб'єктів нововведень тощо.

Важливо розрізняти терміни “новація” (“новинка”) та “інновація”. Новація – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення її ефективності. Новація – це нові порядок, звичай, метод, продукт, які можуть бути використані у суспільному виробництві та споживанні. Новаціями є відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак для усвідомлення цінності новації, а отже, доцільності її впровадження, необхідний певний час. Період між появою новації та її впровадженням називають інноваційним лагом.

Новація після прийняття до реалізації та розповсюдження набуває нової якості – стає інновацією. В економічній літературі існують різні визначення інновації, але більшість із них грунтується на концепції Йозефа Шумпетера (1883-1950 pp.), який вважав відкриття, винахід нового пристрою або технології початковою подією, а впровадження цього пристрою або технології – завершальною подією, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування, що передбачає створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний, утілений у нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни “нововведення” та “інновація” можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату – впровадженої новації.

Інновація (нововведення) – кінцевий результат креативної діяльності, втілений у виведеному на ринок новому чи вдосконаленому продукті, технологічному процесі, що використовується у практичній діяльності, або новому підході до надання споживчих послуг.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням існуючого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Визнання її корисності кінцевим споживачем зумовлює зміну соціально-економічного середовища. Корисність, функція корисності відрізняють нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та економічної цінності, якщо не стають основою нововведення на ринку. Зокрема, американський економіст Б. Твісс зауважує: “Винахід (новація) – формулювання, висування ідеї. Нововведення (інновація) – застосування, тобто процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту”.

Інновація переводить виробничий організм у новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб для задоволення певної потреби людей. Звідси й трактування поняття “інновація” у Законі України “Про інноваційну діяльність”: “Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери”.

Світ інновацій дуже різноманітний. їхній комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

  • 1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.
  • 2. Визначити перспективність майбутніх нововведень.
  • 3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.
  • 4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають із переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси.
  • 5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій.
  • 6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій.
  • 7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері.
  • 8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.

Першу класифікацію інновацій розробив Й. Шумпетер. Її використовували до кінця 60-х років XX ст. Він виокремив п'ять типів інновацій:

  • 1) виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
  • 2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід до комерційного використання продукції;
  • 3) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незважаючи на те, існував цей ринок раніше чи ні;
  • 4) залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;
  • 5) впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за іншими ознаками, а саме:

  • 1. Класифікація за змістом. Вона дає змогу визначити спрямованість новації і мету, якої буде досягнуто за умов її реалізації. За цією ознакою виокремлюють:
    • – продуктові інновації, які орієнтовані на виробництво і використання нових (поліпшених) продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання, тобто на створення нової споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів;
    • – інновації процесу, тобто нові технології виробництва продукції, організування виробництва і управлінських процесів (дають переваги у витратах, продуктивності, якості);
    • – ринкові інновації, які відкривають нові сфери застосування продукту або дають змогу реалізувати продукт чи послугу на нових ринках і розширюють межі ринку, на якому працює організація.
  • 2. Класифікація за ступенем новизни. Вона сприяє визначенню організаційної форми створення і реалізації інновацій, а також джерел фінансування інноваційного процесу. За цією ознакою виділяють такі інновації:
    • – базові (новий спосіб виробництва або раніше не відомий продукт, які започатковують чи дають імпульс розвитку нової галузі). Такі інновації, як правило, створюються спеціалізованими науково-дослідними структурами, потребують великих інвестицій і особливої організаційно-структурної форми управління їх реалізацією – управління інноваційними проектами;
    • – поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випускається); здійснюються організаціями переважно самостійно, якщо потенціал базової інновації реалізований невловні; потребують інвестування за рахунок власних джерел, зокрема з фонду технічного розвитку;
    • – псевдоінновації (інновації, які залучаються організаціями у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл товару). Йдеться про зміну дизайну товару, способів його фасування чи пакування для привернення уваги споживача, створення у нього певного емоційного стану; здійснюються такі інновації у процесі оперативного управління інноваційною діяльністю і не потребують значних інвестицій.
  • 3. Класифікація за сферою застосування. На основі такого критерію вирізняються великі групи інновацій:
    • технологічні – нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення – це зміни насамперед засобів і методів організування виробництва;
    • продуктові – створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання);
    • організаційно-управлінські – нові методи й форми організування всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури;
    • економічні – нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності;
    • соціальні – нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя загалом;
    • юридичні – нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.
  • 4. Класифікація за особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні та неуспішні.
  • – одиничні – це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням.
  • – дифузні – це інновації, головним ефектом яких є їхня масовість, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

Завершені і незавершені, успішні та неуспішні – це ті випадки на стадії розроблення, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.

  • 5. Класифікація за місцем у виробничому процесі – сировинні, забезпечувальні та продуктові, як пріоритетні інновації.
  • 6. Класифікація за спадковістю. За цією ознакою розрізняють такі види інновацій:
    • – заміщувальні – передбачають повне витіснення застарілих виробничих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві);
    • – скасовувальні – вилучають певну операцію і не замінюють її новою (наприклад, відміна певної форми звітності);
    • – поворотні – коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника;
    • – відкривальні – це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення);
    • – ретровведення – коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).
  • 7. Класифікація за особливостями інноваційного процесу – внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством.
  • 8. Класифікація за охопленням очікуваної частки ринку – локальні, регіональні, національні, світові.
  • 9. Класифікація за етапами НТП – наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні.
  • 10. Класифікація за ступенем інтенсивності – “бум”, рівномірні, слабкі, масові.
  • 11. Класифікація за темпами здійснення – швидкі, уповільнені, зростаючі, рівномірні, стрибкоподібні.
  • 12. Класифікація за місцем в організації – інновації на вході, інновації на виході, інновації системної структури тощо.

Зауважимо, що чинні міжнародні норми збирання даних про інновації поширюються на чотири типи інновацій:

  • – продуктові – впровадження товару або послуги, які є новими або значно поліпшеними у частині їхніх властивостей або способів використання;
  • – процесові – впровадження нового або значно поліпшеного способу виробництва або доставки продукту;
  • – маркетингові – впровадження нового способу маркетингу, що передбачає значні зміни в дизайні або упакуванні продукту, його складуванні, просуванні на ринок або в призначенні ціни продажу;
  • – організаційні – впровадження нового організаційного методу в діловій практиці організації, в організуванні робочих місць або зовнішніх зв'язків.

Чинні міжнародні норми, основані на рекомендаціях, затверджених в Осло в 1992 р. “Керівництво Осло”, прийняли країни Північної Європи за сприяння Фонду розвитку промисловості для збирання даних про технологічні інновації, оскільки дослідження ОЕСР двадцяти проектів із проблем інноваційної діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах, визначеннях основних понять інноваційної діяльності.

Еволюція теорії інноватики пов'язана із розвитком понятійного апарату та розширенням класифікаційних ознак. Для поглибленого самостійного вивчення курсу доцільно звернутись до матеріалу Додатка 1, де подано відповідні розширені класифікації інновацій.

Наведені вище ознаки класифікації використовують вчені та фахівці в управлінні інноваційною діяльністю на різних рівнях, зокрема під час уточнення місця та завдань інновацій у структурі комплексного розвитку організації та країни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >