< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

Сутність понять та фактори впливу на інноваційну діяльність організації

Інноваційна діяльністьце діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність є складовою господарської діяльності сучасних організацій і зорієнтована на оновлення і вдосконалення її виробничих сил і організаційно-економічних відносин. На рис. 2.1 подано види інноваційної діяльності організації.

Види інноваційної діяльності організації

Рис. 2.1. Види інноваційної діяльності організації

Сутність інноваційної діяльності полягає у винахідництві, вона передбачає вміле організування впровадження новацій, зокрема і створених іншими. Це потребує особливого, новаторського, антибюрократичного стилю мислення менеджерів організації, зорієнтованого на нововведення, координування й узгодження діяльності зі створення та впровадження новацій усіма структурними ланками і службами.

Управління інноваційною діяльністю здійснюється фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання менеджерів щодо впровадження новацій залежать від рівня управління. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування товару на ринок тощо. Працівники всіх рівнів є суб'єктами інноваційної діяльності у межах окремої організації.

Однак лише частина працівників, задіяних у процесі створення інновації, бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо її практичного використання в організації. Такі рішення, як правило, ризиковані і приймає їх здебільшого вище керівництво підприємства або його власник. Тих, кому часто доводиться ініціювати залучення інновацій, називають інноваторами. Інноваторами є й організації, які радикально змінюють свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових вимог ринку, використовують інноваційні підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо.

Основні етапи інноваційної діяльності

Рис. 2.2. Основні етапи інноваційної діяльності

Інноватор може ініціювати наукові дослідження та розроблення новинки силами самої фірми, а також придбання інновацій, що довели свою практичну цінність, в інших організаціях і їхнє подальше вдосконалення.

Ініціювання інновацій – рекомендації з удосконалення науково- технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності організації, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність організації спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували перспективу розвитку. Однак можливості різних організацій щодо залучення інновацій відрізняються, що зумовлено передусім наявними ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю має здійснюватися, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого – з урахуванням інвестиційних можливостей організації. Це потребує економічного обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть, на перший погляд, перспективної новації, що дасть змогу керівництву приймати позитивне рішення лише щодо тієї новинки, яка створить для організації суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу.

Важливим напрямом вивчення інноваційних процесів є виявлення факторів, які сприяють чи перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності організації. Фактори, які сприяють інноваційній діяльності, є необхідною передумовою для успішного впровадження інновацій. Такі чинники формують сприятливий інноваційний клімат як в організації, так і в національному господарстві загалом. Не менш важливе значення має вивчення факторів, які перешкоджають інноваційній діяльності та істотно впливають на успішність реалізації нововведень. Усі фактори, що перешкоджають та сприяють інноваційній діяльності, поділяють на економічні, технологічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні і культурні. Групи і коротку характеристику таких факторів наведено в табл. 2.1.

Під час дослідження причин успіхів та невдач нововведень можна вирізнити повторювані фактори. Бувають випадки, коли нововведення виявляється успішним навіть за невдалого управління, оскільки сам характер нововведення передбачає його високу ефективність. Однак доволі часто відсутність хоча б одного із факторів успіху може призвести до невдачі впровадження інновацій.

Таблиця 2.1

Характеристика груп факторів, які сприяють та перешкоджають інноваційній діяльності[1]

Група факторів

Фактори, що перешкоджають

Фактори, що сприяють

Економічні, технологічні

Нестача засобів для інвестиційних проектів, слабкість матеріальної та науково-технічної бази, застаріла технологія, відсутність резервних потужностей, домінування інтересів поточного виробництва

Наявність резерву фінансових та матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій, необхідної господарської і науково- технічної інфраструктури; матеріальне заохочення інноваційної діяльності

Політичні, правові

Обмеження з боку антимонопольного, податкового, амортизаційного, патентно- ліцензійного законодавства

Законодавчі заходи (особливо пільги), що заохочують інноваційну діяльність; державна підтримка інновацій

Організаційно-управлінські

Сталі організаційні структури; надлишкова централізація; авторитарний стиль управління; переважання вертикальних потоків інформації; відомча замкненість; складність міжгалузевих і міжорганізаційних взаємодій; жорсткість планування; орієнтація на існуючі ринки; орієнтація на короткострокову окупність; складність у погодженні інтересів учасників інноваційних процесів

Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль управління, переважання горизонтальних потоків інформації, самопланування, допущення корегування, децентралізація, автономія, формування цільових та проблемних груп, реінжиніринг

Соціально- психологічні і культурні

Протидія змінам, які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність пошуку нової роботи, перебудова старих методів діяльності, порушення стереотипів поведінки та традицій, що склалися; боязкість невизначеності; побоювання покарання за невдачу; протидія всьому новому, що надходить ззовні

Моральне заохочення, суспільне визнання, забезпечення можливостей д ля самореалізації та творчої праці, нормальний психологічний клімат у колективі

Серед найважливіших можна виділити такі фактори, що впливають на успіх нововведення: орієнтація на ринок, відповідність цілям організації, ефективна система відбору та оцінювання проектів, ефективне управління проектами і контроль, джерело творчих ідей, чутливість організацій до нововведень, індивідуальна та колективна відповідальність[2].

  • [1] Медынский В. Г. Реинжиниринг инновационного предпринимательства: учеб. пособие для вузов / В. Г. Медынский, С. В. Ильдеменов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 414 с.
  • [2] Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями: сокр. пер. с англ. / Б. Твисс – М: Экономика, 1989. –271 с:
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >