< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Значення та принципи формування державної інноваційної політики України

Функції держави в управлінні інноваційними процесами не передбачають прямого державного втручання в організування інноваційної діяльності та повного фінансування процесів створення і поширення інновацій. Централізованим має бути лише процес вироблення науково-технічної політики, зокрема прогнозування, планування та стимулювання програм досліджень і розробок, забезпечення збереження навколишнього середовища, підготовка наукових кадрів, оснащення організацій, що займаються фундаментальними та пріоритетними науково-прикладними дослідженнями, сучасною унікальною апаратурою та устаткуванням. У такий спосіб створюється певний науковий доробок, формуються наукові школи у пріоритетних для держави напрямах тощо.

Загалом державна підтримка інноваційних процесів полягає у створенні цивілізованих правил і механізмів взаємовигідної співпраці всіх суб'єктів інноваційної сфери, ініціюванні і заохоченні розбудови інфраструктури підтримки інноваційних процесів (фінансово-кредитні установи, консалтингові та інжинірингові фірми, сертифікаційні центри, патентні бюро, вільний доступ до інформаційно-пошукової мережі тощо).

Концептуальне вирішення таких питань забезпечується формуванням державної інноваційної політики. Державна інноваційна політика – сукупність форм (методів) діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Головна мета державної інноваційної політики полягає у створенні соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпеченні впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсоощадних технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

  • • орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
  • • визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
  • • формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
  • • створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
  • • забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
  • • ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково- виробничій сфері;
  • • здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
  • • фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
  • • сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
  • • інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;
  • • підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Інноваційна політика є частиною економічної й спрямована на забезпечення ефективності інноваційної діяльності. Стратегія й механізми реалізації державної інноваційної політики, як правило, визначаються її законодавчими та урядовими структурами.

Досвід як розвинених країн, так і країн, що розвиваються, свідчить про те, що інноваційну політику краще розробляти в періоди зростання економіки, а не коли відбувається її спад. Інноваційну політику слід розглядати як важливу складову загальної соціально-економічної стратегії, комплексного процесу, що складається з окремих підсистем (рис. 3.1). Горизонтальна підсистема – це невиробнича та виробнича сфери діяльності, які поділяються на галузі і підгалузі, окремі підприємства й організації. Важливим аспектом є наявність економіко-мотиваційної підсистеми загальної економічної політики. Це пояснюється тим, що для реалізації останньої потрібні відповідні важелі. Кожен такий важіль виконує свою функцію – податкового чи кредитного регулювання, ціноутворення, регулювання заробітної плати тощо.

Інноваційна політика суб'єктів господарювання на рівні регіонів формується та реалізується відповідними державними органами з урахуванням інноваційної політики країни та інтересів регіонів.

До розроблення й реалізації державної інноваційної політики можуть залучатися суспільні об'єднання, що діють у межах повноважень, визначених законодавством.

Завдання і рівні інноваційної політики

Рис. 3.1. Завдання і рівні інноваційної політики[1]

Розкриваючи сутність ієрархії інноваційних політик, потрібно розглянути завдання, які вирішуються на кожному з цих рівнів управління. Зокрема, на макрорівні інноваційна політика пов'язана і з реалізацією стратегічних завдань національної економіки загалом. До завдань, які вирішуються у межах формування державної політики, належать:

  • • забезпечення інноваційної безпеки країни;
  • • визначення і реалізація науково-технологічних пріоритетів;
  • • створення умов інноваційної підприємницької активності та ін.

Регіональна інноваційна політика є політикою середнього рівня управління (мезорівня). Її роль визначається тим, що будь- який виробничий та інноваційний процес має просторове розміщення.

Можна виокремити три основні фактори, які зумовлюють необхідність формування і реалізації регіональної інноваційної політики:

  • 1) регіональний аспект макроінноваційних стратегій;
  • 2) державна політика розвитку територій;
  • 3) соціально-економічні та науково-технологічні цілі розвитку регіонів.

Галузева стратегія є також стратегією мезорівня. Її різновид – асоціативно-корпоративний рівень – характеризує процеси, які проходять на рівні об'єднань підприємств у масштабі галузі, під- галузі, систем виробництва. Форми цього рівня – вертикально- інтегровані компанії та транснаціональні корпорації.

Слід звернути увагу, що проблеми макрорівня у зазначеному підході трансформуються у відповідні проблеми мезорівня: макроінноваційна безпека – у регіональну і галузеву безпеку; державні пріоритети – в регіональні і галузеві; інноваційна активність – у проблему посилення інноваційної активності в регіоні і стимулювання підвищення його інноваційного потенціалу, а також активізацію інноваційної діяльності всередині асоціативних галузевих утворень.

Інноваційна політика на рівні підприємства залежить від інноваційної стратегії країни, оскільки саме макрорівень створює умови для функціонування організацій у науково-технологічних напрямах, що відповідають потребам національної економіки. Основу регіональної інноваційної політики також становлять цілі інноваційної діяльності підприємств. Як свідчить практичний досвід промислово розвинених країн, підприємства, що реалізують інноваційну політику, збільшують обсяги виробництва, реалізації та прибутку, підвищують продуктивність праці, прискорюють оборотність вкладеного капіталу, освоюють і пропонують якісно нові види продукції.

Отже, інноваційна політика є важливою складовою, а за розбудови інноваційної моделі розвитку суспільства основою стійкого розвитку економіки, методів створення і державного регулювання інноваційної сфери, застосування нової техніки, нових технологічних процесів, освоєння нових ринків збуту, розроблення та випуску продукції з новими властивостями.

Формування й здійснення державної інноваційної політики забезпечують органи державної виконавчої влади, що призначаються урядом. Згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність”, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

  • • визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;
  • • формування й реалізації державних, галузевих, регіональних та місцевих програм;
  • • створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;
  • • фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
  • • встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
  • • підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Інноваційна діяльність відповідно до Закону України “Про інноваційну діяльність” може регулюватися на різних рівнях управління державою різними державними структурами – від Верховної Ради до органів виконавчої влади на місцях, їхня участь у регулюванні інноваційних процесів зумовлена тими функціями, які вони виконують у загальній системі управління економікою країни.

Верховна Рада України. Визначає єдину державну політику в сфері інноваційної діяльності через створення законодавчої бази для сфери інноваційної діяльності, затвердження пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та визначення обсягів асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради відповідно до їхніх компетенцій затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з відповідних бюджетів; визначають кошти відповідних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм; доручають органам державного управління їхнє фінансування через державні інноваційні фінансово-кредитні установи у межах коштів, виокремлених у цих бюджетах, і контролюють їх фінансування.

Представницькі органи місцевого самоврядування затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи дія фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошт місцевих бюджетів; доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм і діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Функції Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності полягають у: забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності; підготовці га поданні Верховній Ралі України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окремої загальнодержавної програми або в межах програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійсненні заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності: сприянні створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створенні спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затвердженні їх статутів чи положень про них, підпорядкуванні цих установ спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; підготовці та поданні до Верховної Ради України як складової проекту Закону “Про Державний бюджет України” на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи; затвердженні положень про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і веденні Державного реєстру інноваційних проектів; інформуванні Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

На спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності покладено такі повноваження: здійснення заходів єдиної науково-технічної та інноваційної політики; підготовка і подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координування робіт у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; формування окремого підрозділу для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації; реєстрація інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів; підготовка і подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розроблення статутів чи положень про ці установи; затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролювання їх діяльності; делегування державним інноваційним фінансово-кредитним установам права конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Законом “Про Державний бюджет України” на відповідний рік; організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади готують пропозиції щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Законом “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.

  • [1] Федулова Л. І. Інноваційна політика: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Л. І. Федулова, А. А. Мазаракі, Г. О. Андрощук. – К.: Київ. нац. торг.- екон.ун-т, 2012. – 604 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >