< Попер   ЗМІСТ   Наст >

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стратегічне управління інноваційним розвитком організації

Стратегічне управління інноваційним розвитком передбачає передусім визначення місця і ролі інновацій у реалізації загальної стратегії організації, яку розробляють для досягнення перспективних цілей (завоювання більшої частки ринку, забезпечення високих темпів економічного розвитку тощо) в умовах конкурентного середовища. Загальну послідовність формування підходу до управління інноваційним розвитком підприємства на засадах стратегічного менеджменту подано на рис. 5.1.

Стратегічне управління інноваційним розвитком підприємства здійснюється за допомогою обраної інноваційної стратегії.

Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства

Рис. 5.1. Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства

Інноваційна стратегія – стратегія, напрямлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації і пошук масштабних рішень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток організації. Інноваційна стратегія є одним із засобів досягнення цілей організації і характеризується новизною як для організації, так і для галузі, ринку, споживачів.

Залежно від мети і позицій на ринку виокремлюють такі види інноваційних стратегій: стратегія наступу, стратегія захисту, імітаційна, залежна, традиційна і стратегія “за нагодою” (стратегія “ніші”) (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Класифікація інноваційних стратегій та їхня характеристика

Назва стратегії

Характерні ознаки

Переваги

Недоліки

Умови застосування

1

2

3

4

5

Стратегія наступу

Пов'язана з прагненням організацій досягти технічного та ринкового лідерства створенням і впровадженням нових продуктів

Активна участь співробітників організацій у створенні та впровадженні інновацій

Ризик,

пов'язаний із невдалою науково- дослідною та проектно- конструкторською базою, яка могла б не лише створити власні нові продукти, а й удосконалити вже існуючі

Використовують організації, які будують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції

Захисна стратегія

Вона є складовою загальної стратегії стабілізації і спрямована на утримання конкурентних позицій організацій на вже існуючих ринках

Головною перевагою такої стратегії є оптимізація співвідношення “витрати- випуск” у виробничому процесі

Ризик бути витісненими конкурентами

Стратегію обирає більшість організацій, які уникають надмірного ризику

Імітаційна стратегія

Придбання нових технологій завдяки трансферту і на цій основі випуск нових товарів

Така стратегія є одним із способів підвищення наукомісткості та технологічності виробництва

Науково-технічна залежність від інших суб'єктів

Необхідність швидкого освоєння ринку, існують умови для ефективного внутрішнього і міжнародного трансферту, є достатні фінансові засоби

Залежна стратегія

Використовується малим бізнесом, який кооперується 3 великими корпораціями

Економія на НДДКР та інших складових витрат на виготовлення 1 продукції

Технології, які передаються малому бізнесу, можуть бути не перспективними

Наявність великих корпорацій, які готові передавати свої технології малим організаціям

Традиційна стратегія

Суб'єкти намагаються поліпшити якість товарів

Тимчасове поліпшення показників господарської діяльності завдяки підвищенню якості продукції

Загроза втрати ринкових позицій, відставання в технологічному розвитку, неможливість диверсифікувати діяльність

Незначна конкуренція виробництва традиційних продуктів, стабільна позиція на ринку

Стратегія “ніші”

Ця стратегія є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку чи інституційного середовища

Знаходження особливих ніш на існуючих зинках, тобто тих продуктів, що користуються платоспроможним попитом

Обмеженість ресурсів для забезпечення інноваційного розвитку

Стратегія особливо поширена у малому бізнесі та у сфері послуг, зокрема туристичних

Вибір фірмою певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників, серед яких: умови і фактори зовнішнього середовища, сфера діяльності організації, номенклатура та асортимент її продукції, тривалість життєвого циклу товарів, її можливість здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій, рівень науково-технічного та технологічного потенціалу тощо.

Обґрунтовуючи вибір інноваційної стратегії, керівники повинні враховувати її відповідність загальній стратегії розвитку організації, прийнятність її за рівнем ризику, готовність ринку до сприйняття новинки.

Послідовність етапів розроблення стратегії така:

  • 1. Етап розроблення цілей:
    • а) формування місії-орієнтації і місії-політики організації, у яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;
    • б) визначення мети інноваційного розвитку організації, побудова “дерева цілей”.
  • 2. Етап стратегічного аналізу:
    • а) аналізування внутрішнього середовища й оцінювання інноваційного потенціалу;
    • б) аналізування стану зовнішнього середовища й оцінювання інноваційного клімату;
    • в) визначення інноваційної позиції організації.
  • 3. Етап вибору інноваційної стратегії:
    • а) визначення базових стратегій розвитку та їхніх інноваційних складових;
    • б) розроблення й оцінювання альтернативних інноваційних стратегій;
    • в) вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.
  • 4. Етап реалізації інноваційної стратегії:
    • а) розроблення стратегічного проекту (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) та плану реалізації проекту, з урахуванням інноваційного характеру перетворень;
    • б) організування стратегічного контролю процесу реалізації

проекту;

в) оцінювання ефективності процесу реалізації і необхідного коригування проекту, стратегій, цілей.

Планування стратегії організації пов'язане з розподілом ресурсів між певними напрямами його діяльності з урахуванням їхньої перспективності. Найважливішим на цьому етапі є збалансоване розміщення ресурсів між тими підрозділами, які принесуть прибуток у короткостроковому (вкладання коштів у інтенсивне просування продукту) і довгостроковому (модернізація виробництва, продуктові або технологічні розробки та дослідження) періодах. Це с особливо складним завданням за умов обмежених фінансових можливостей організації, коли коштів на повноцінну організацію інноваційного процесу не вистачає і перевага надається інноваціям поліпшувального характеру.

Отже, у процесі стратегічного планування визначають напрями інноваційних змін, реалізація яких повинна забезпечити досягнення стратегічних цілей організації, та формують концепцію відповідної інноваційної стратегії. Реалізація стратегічних задумів вищого менеджменту організації неможлива без формування адекватної завданням її розвитку інноваційної політики.

Інноваційна політика має бути спрямована на послідовну комплексну інноваційну діяльність щодо зміни будь-якого з елементів бізнесу, зумовленої реальною чи потенційною потребою ринку (попитом), науково-технічним прогресом чи спеціальними науковими дослідженнями.

Інноваційна політика організації – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності організації, спрямованої на забезпечення її конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого та інтелектуального потенціалу.

Інноваційна політика характеризує ставлення керівництва до інноваційної діяльності, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Вона регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої, економічної діяльності у процесі реалізації нововведень.

Інноваційна політика спрямовується на реалізацію стратегічних цілей організації з урахуванням її наявних і потенційних ресурсних можливостей, а також з огляду на ринкову ситуацію. Для розв'язання цих завдань вона має відповідати таким вимогам: мати стратегічний характер; бути нерозривно пов'язаною з ринковою ситуацією; враховувати ресурсні можливості підприємства; грунтуватись на системному і цілеспрямованому підході; забезпечувати неперервність і комплексність інноваційної діяльності підприємства, тобто охоплювати всі його внутрішні елементи; забезпечувати використання в інноваційній діяльності сучасних досягнень НТП.

З огляду на такі вимоги формування інноваційної політики слід здійснювати на основі таких принципів: переважання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість.

Інноваційна політика організації має визначати напрями її змін відповідно до вимог зовнішнього середовища, передусім тих, що стосуються засобів і способів досягнення стратегічних цілей, окреслювати коло можливих інноваційних рішень залежно від типу обраної стратегії, створювати умови для оперативної реалізації інновацій.

Складовими інноваційної політики вважають маркетингову політику, політику у галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), політику структурних змін, технічну політику, інвестиційну політику.

  • 1. Маркетингова політика. Від її ефективності залежить успішність підприємства на ринку. Вона зорієнтована на вирішення таких завдань: визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень; розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення механізмів їхньої реалізації; аналізування ефективності здійснюваної політики. Маркетингові дослідження дають змогу вивчити структуру товарного ринку і прийняти рішення щодо форм і методів розвитку конкурентного середовища на ньому; їх результатом буде виготовлення підприємством продукції, яка матиме попит у максимальної кількості споживачів за умови економічно обґрунтованих цін.
  • 2. Політика у галузі НДДКР. Вона спрямована на визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з урахуванням результатів маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики й оцінювання її результатів.
  • 3. Політика структурних змін. Її завданнями є вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства з метою формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва. Організаційна структура і культура підприємництва формують структуру відносин між працівниками підприємства. Таким елементам належить вирішальна роль на стадії розроблення механізму впровадження новацій і безпосередньо на стадії впровадження. Отже, політика структурних змін має бути спрямована на дослідження рівня розвитку культури підприємництва та відповідності організаційної структури цілям і завданням підприємства; розроблення рекомендацій щодо формування їх відповідного стану для здійснення інноваційної політики; визначення механізму реалізації таких перетворень; формування політики розвитку персоналу; розроблення методики оцінювання ефективності культури підприємництва та організаційної структури щодо реалізації завдань інноваційного розвитку.
  • 4. Технічна політика. Завданнями технічної політики є вивчення можливостей виробництва і встановлення вимог до нього, а за необхідності – усунення виявлених невідповідностей; розроблення напрямів технічного переоснащення (оновлення) основних засобів підприємства; створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства тощо.
  • 5. Інвестиційна політика. Така політика охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприємства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Спрямована вона на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

Усі складові інноваційної політики взаємопов'язані, і кожна з них може ініціювати певні інновації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >