< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Характеристика результатів інноваційної діяльності

Оцінювання показників ефективності та результативності нововведень є основою прийняття рішень щодо реалізації пропозицій для різних суб'єктів інноваційної діяльності (перспективне оцінювання) та контроль за використанням створених об'єктів (ретроспективне оцінювання).

Метою оцінювання результатів інноваційної діяльності організації є визначення очікуваних сфер прикладання та використання інновацій та формування комплексної характеристики результатів, яких досягають за новими підходами до задоволення існуючих або створених потреб споживачів.

Упровадження нововведень може створювати різні види ефектів. Під ефектом розуміють досягнутий результат у його матеріальному, грошовому, соціальному чи інших вимірах. Ефект характеризує результат інноваційної діяльності організації внаслідок зміни стану певного об'єкта під впливом зовнішнього або внутрішнього фактора, насамперед інноваційного.

Для виміру окремих видів ефекту використовують специфічні показники, які кількісно чи якісно характеризують результати. їх врахування відображає полімотивацію інноваційних процесів. Обгрунтовуючи ефекти від інноваційної діяльності, по-перше, необхідно сформулювати критерії та показники, за допомогою яких можна оцінити результати інноваційної діяльності, і, по-друге, слід врахувати об'єктивно існуючі взаємозв'язки й ієрархічну супідрядність ефектів від інноваційної діяльності.

Результати інноваційної діяльності можуть бути якісними й кількісними, зокрема в натуральному, трудовому та вартісному вимірах.

Результати інновацій оцінюють за такими критеріями: актуальність, значущість, багатоаспектність (рис. 7.1).

Критерії оцінювання результатів інноваційної діяльності організації

Рис. 7.1. Критерії оцінювання результатів інноваційної діяльності організації[1]

Актуальність. Вона передбачає відповідність інноваційного проекту цілям науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни, регіону, підприємства. Цілі визначаються з огляду на встановлені суб'єктом управління науково-технічні, економічні, соціальні та екологічні пріоритети, які можуть відображати загальносвітові тенденції розвитку і визначати стратегію розвитку країни, регіону, окремого підприємства.

Значущість. Її визначають з позицій державного, регіонального, галузевого рівнів управління, а також із позицій суб'єкта підприємництва.

Державна значущість полягає у вирішенні проблем загальнодержавного масштабу у всіх сферах життєдіяльності населення відповідно до цілей науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни.

Регіональна значущість відображає ступінь розв'язання соціально-економічних і екологічних проблем певного регіону, цілі реалізації його потенціалу шляхом здійснення інноваційних програм і реалізації інноваційних проектів.

Галузева значущість показує вплив інновації на подолання проблем, важливих для багатьох господарюючих суб'єктів галузі.

Значущість для суб'єкта підприємництва полягає у зміцненні його ринкових позицій через розв'язання технологічних, економічних, соціальних, екологічних проблем. 24

Багатоаспектність. Цей критерій враховує вплив інновації на різні аспекти діяльності суб'єкта господарювання та його оточення. В силу своєї практичної спрямованості показники економічної ефективності повинні бути такими, щоб за їх допомогою стало можливо надати кількісну економічну оцінку різним аспектам інвестиційних процесів. Така вимога зумовлена багатогранністю інвестування і різноманіттям економічних мотивів інвесторів. Прагнення до збільшення прибутку може бути реалізовано через максимізацію поточних прибутків чи їх максимізацію в капіталізованій формі, тобто накопиченого на кінець періоду майна. Отже, оцінка ефективності ґрунтується на різних показниках.

Будь-який результат інновацій у вартісному виразі узагальнюється економічним ефектом. Науково-технічні, соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному вираженні, не поглинаються економічним ефектом й існують самостійно.

Ієрархічну супідрядність ефектів інноваційної діяльності та їх взаємозв'язок наведено на рис. 7.2.

Ієрархічна супідрядність та взаємозв'язок ефектів від інноваційної діяльності

Рис. 7.2. Ієрархічна супідрядність та взаємозв'язок ефектів від інноваційної діяльності

1. Економічний ефект визначається переважанням вартісної оцінки результатів інноваційної діяльності над вартісною оцінкою пов'язаних із нею витрат.

Ринковими критеріями діяльності фірми є підвищення добробуту власників і максимізація ринкової вартості капіталу. Досягти цього можливо завдяки максимізації прибутку підприємства.

Економічний ефект від інноваційної діяльності оцінюється прибутком від:

  • • реалізації інноваційної продукції;
  • • впровадження нового технологічного процесу;
  • • покращення використання виробничих потужностей;
  • • впровадження винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій тощо;
  • • ліцензійної діяльності.
  • 2. Науково-технічний ефект супроводжується приростом наукової, науково-технічної й технічної інформації. Проте кількісно оцінити його практично неможливо.

Науково-технічні результати інноваційної діяльності мають задовольняти такі критерії:

  • 1) відповідність науково-технічних рішень сучасним технологічним вимогам у промислово розвинених країнах;
  • 2) новизна інновації, яка визначається:
    • • з погляду її технологічної новизни – використанням нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих; отриманням принципово нових видів продукції; новими технологіями виробництва; вищим ступенем механізації й автоматизації; новою організацією (застосування нових технологій) виробничого процесу;
    • • з погляду ринкового середовища – новизною для промисловості у світовому масштабі або ж конкретної країни; новизною лише для підприємства;
  • 3) значущість інновацій для підприємства, яка визначається метою та очікуваними результатами.

Науково-технічні результати можуть бути якісними й кількісними.

Науково-технічний ефект інноваційної діяльності оцінюється показниками:

  • • підвищення науково-технічного рівня виробництва;
  • • підвищення організаційного рівня виробництва і праці;
  • • можливим масштабом застосування (народногосподарським, галузевим, на рівні окремих підприємств);
  • • ступенем імовірності успіху (значним, помірним, низьким);
  • • кількістю зареєстрованих охоронних документів (авторських свідоцтв, патентів, ноу-хау, ліцензій тощо);
  • • збільшенням частки нових інформаційних технологій;
  • • збільшенням частки нових технологічних процесів;
  • • підвищенням рівня автоматизації й роботизації виробництва;
  • • зростанням кількості науково-технічних публікацій;
  • • підвищенням конкурентоспроможності підприємства та його товарів на вітчизняних і зарубіжних ринках.

У тих випадках, коли науково-технічні результати можна оцінити у вартісному вимірі, стає можливим визначити економічний ефект. Науковий ефект, що є результатом фундаментальних та прикладних досліджень, оцінюють через потенційний економічний ефект. Науково-технічні результати прикладних та дослідно- конструктивних розробок оцінюють, переважно, через очікуваний економічний ефект.

  • 3. Податковий ефект полягає в економії готівкових коштів суб'єкта господарювання завдяки комплексу податкових та інших пільг, що надаються виконавцям інноваційних програм та проектів згідно із законодавством України.
  • 4. Оцінювання соціального ефекту науково-технічних інновацій належить до найскладніших у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. Деякі прояви соціального ефекту важко або ж і взагалі неможливо оцінити, й тоді їх беруть до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховують при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державну підтримку.

Соціальні цілі проектів повинні превалювати передусім у формуванні державної інноваційної політики, результатами реалізації якої мають стати[2]:

  • • досягнення високого рівня соціальної спрямованості інновацій;
  • • якісно новий рівень життя населення;
  • • докорінне перетворення структури народного господарства і зовнішньої торгівлі в напрямі розвантаження сировинного сектора економіки і збільшення внеску обробних галузей;
  • • подолання технічного відставання країни;
  • • реалізація розвинених соціальних гарантій, які ґрунтуються на новому, вищому рівні економічного розвитку.

Інноваційні проекти усіх суб'єктів господарювання також повинні мати соціальну спрямованість.

На окремі компоненти соціального ефекту, які мають вартісну оцінку, зважають, розраховуючи економічний ефект.

Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

  • • змінами кількості робочих місць на об'єктах, де впроваджуються інновації;
  • • покращенням умов праці робітників;
  • • приростом доходів персоналу організації;
  • • змінами у структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, зокрема змінами чисельності працівників, серед них жінок, зайнятих шкідливими видами праці, змінами чисельності працівників різної кваліфікації, і тих, що потребують її підвищення;
  • • змінами стану здоров'я працівників об'єкта, що визначаються за допомогою рівня втрат, пов'язаних із виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров'я;
  • • збільшенням тривалості вільного часу населення тощо.

Основним методом оцінювання соціального ефекту є експертний. Експертизу очікуваних соціальних наслідків інновацій можна організувати у різних формах:

  • 1) індивідуальна або колективна експертиза кваліфікованими фахівцями різних сфер діяльності;
  • 2) соціологічні опитування працівників і населення;
  • 3) всенародні референдуми щодо проектів, що стосуються інтересів різних верств суспільства або регіону.
  • 5. Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у вивільненні ресурсів на підприємстві, зокрема матеріальних, трудових, фінансових.

Цей ефект виникає внаслідок появи нової техніки, технології, раціоналізаторських пропозицій, тобто тісно пов'язаний із науково-технічним ефектом інноваційної діяльності. Ресурсний ефект, як правило, можна оцінити у вартісному виразі як складову економічного ефекту.

Ресурсний ефект може бути відображений показниками покращення використання ресурсів:

  • • зростанням продуктивності праці (або зменшенням трудомісткості);
  • • зростанням фондовіддачі основних засобів (або зменшенням матеріаломісткості);
  • • зростанням матеріаловіддачі (або зменшенням матеріаломісткості);
  • • прискоренням оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів тощо.

б. Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб'єктів господарювання на довкілля.

Створення складних технологічних систем призводить до значного збільшення техногенного навантаження та екологічного ризику. Особливої актуальності в екологічній оцінці інновацій набуває їхня екологічна безпека.

Через це необхідно підвищувати вимоги до якості проектування, виготовлення, експлуатації складних технічних систем, їхньої надійності; створення технічних засобів, що автоматично блокують наслідки недоліків у рівні організації праці, техніки й технології, що запобігає аваріям і ліквідує їх наслідки.

Екологічний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

  • • зменшенням забруднення атмосфери, землі, води шкідливими викидами;
  • • зменшенням кількості відходів виробництва;
  • • підвищенням ергономічності виробництва (зниженням рівня шуму, вібрації, електромагнітного поля тощо);
  • • покращенням екологічності продукції;
  • • зниженням сум штрафів за порушення екологічного законодавства і нормативних документів.

Екологічний ефект тісно пов'язаний із соціальним.

Перераховані ефекти інноваційної діяльності не можна в жодному разі підсумовувати або встановлювати певні співвідношення між ними, оскільки вони перебувають у різних площинах, хоча й взаємопов'язані.

Таблиця 7.1

Взаємозалежність ефектів

Види ефектів

Науковий Ен

Науково-технічний Ент

Технічний Ет

Види економічного ефекту Ее

Потенційний

Очікуваний

Фактичний

Стадії інноваційного проекту

Фундаментальні

дослідження

Прикладні

дослідження

Дослідно-

конструкторські

роботи

Освоєння

Промислове

виробництво

100%

15% 85%

100% 30%

70%

100%

Масштаб використання результатів Ее за стадіями інноваційного процесу

Соціальний ефект притаманний усім видам наукових робіт; науковий ефект – фундаментальним та прикладним дослідженням; науково-технічний ефект – прикладним дослідженням і дослідно- конструкторським роботам; а технічний ефект – для розробок при освоєнні наукових робіт.

Науковий ефект переходить у науково-технічний, а останній у міру розвитку інформації про новий виріб – у технічний ефект. Науковий, науково-технічний та соціальний, технічний види ефекту можна оцінити через економічні показники. Ймовірність та повнота визначення ефекту збільшується у міру проходження науковою ідеєю стадій циклу “дослідження – виробництво”.

Отже, для обґрунтування та оцінювання інноваційного проекту необхідно враховувати і визначати всі можливі ефекти і наслідки, які можуть виникнути при його розробці та реалізації.

  • [1] Стадник В. В. Інноваційний менеждмент / В. В. Стадник, М. А. Йохна. – К: Видавничий центр “Академія”, 2006. – С.283.
  • [2] Інноваційний розвиток промисловості України / О. І. Волков, Μ. П. Денисенко, А. П. Гречан та ін.; за ред. О. І. Волкова, Μ. П. Денисенка. – К.: КНТ, 2006. – 648 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >