Оцінка інноваційного потенціалу підприємства-інноватора

Інноваційний потенціал є складовою частиною категорії більш високого рівня – потенціалу інноваційного розвитку. Відповідно до цього складові останнього перерозподілені між власне інноваційним, ринковим і виробничо-збутовим потенціалами. Такий перерозподіл дає змогу більш точно відобразити сутність згаданих потенціалів і забезпечує їх взаємне узгодження й приведення у відповідність у процесі вибору конкретних траєкторій реалізації потенціалу інноваційного розвитку суб'єкта господарювання.

Розглянемо методичні засади оцінки стану інноваційного потенціалу в цілому і за окремими складовими [29].

Інтелектуальна складова. Аналіз практичної діяльності промислових підприємств показує, що для її оцінки доцільно застосовувати такі показники:

1. Показник винахідницької (раціоналізаторської) активності (Ів.а). Характеризує здатність до генерації нових знань (технічних і технологічних рішень), які можуть стати основою інновацій.

(6.5)

де – кількість винаходів (раціоналізаторських пропозицій); – кількість інженерно-технічних і наукових працівників (загальна кількість працівників).

2. Показник інженерно-технічного й наукового забезпечення (). Характеризує потенціальну здатність персоналу підприємства до розв'язання інженерно-технічних і науково-прикладних завдань.

(6.6)

де – кількість науково-технічних і наукових працівників;

– загальна кількість працівників.

3. Показник освітнього рівня (Іосв). Характеризує освітній рівень персоналу підприємства.

(6.7)

де – кількість осіб з вищою або середньою спеціальною освітою, що відповідає профілю діяльності підприємства.

4. Показник плинності кадрів високої кваліфікації (). Характеризує ступінь усталеності (спрацьованості) колективу висококваліфікованих працівників.

(6.8)

де – кількість працівників, що підвищили кваліфікації чи здійснили перепідготовку протягом останніх 3-5 років.

Може розраховуватися окремо за категоріями працюючих, наприклад; ІТР, науковими працівниками, робітниками, менеджерами та т.ін.

Ці, а також інші аналогічні показники слід порівнювати з показниками інших підприємств (як правило, конкурентів), які працюють наданому ринку (у галузі), або аналізувати в динаміці (для одного підприємства).

Для оцінки всіх показників у комплексі їх зводять в інтегральний за відомою формулою:

(6.9)

де п – кількість показників;

– вагомість і-го показника; δ – відносна оцінка і-го показника.

Величина δ розраховується за такими правилами:

, якщо більше значення і-го оказника є бажанішим;

, якщо менше значення і-го показника є бажанішим.

та – найбільше та найменше значення і-го показника з усіх порівнюваних його значень для різних підприємств (різних періодів часу) відповідно.

Максимально можлива с оцінка . Це буде у випадку, коли аналізоване підприємство є кращим за всіма (п'ятьма) порівнюваними показниками.

Для визначення рівня інтелектуальної складової можна застосовувати таку шкалу (виходячи з максимально та мінімально можливих значень ):

– низький рівень;

– середній рівень;

– високий рівень.

Однак більш доцільним вважається такий підхід, коли розрахунки виконують для всіх порівнюваних підприємств чи періодів часу. За результатами визначають середнє значення () для ринку, галузі або для конкретного підприємства за аналізований період часу. Далі розраховують діапазон середніх:

За ступенем відхилення фактичних значень від середнього роблять висновки про рівень інтелектуальної складової інноваційного потенціалу конкретного підприємства (рис. 6.3):

– рівень вищий від середнього;

– рівень нижчий від середнього;

– середній рівень (див. указаний вище інтервал).

Такий підхід дозволяє визначити рівні інтелектуальної складової виходячи з наявного стану речей на ринку або у галузі.

Рис. 6.3. Схема визначення рівня інтелектуальної складової інноваційного потенціалу

Інформаційна складова. Для оцінки цієї складової доцільно застосовувати такі відомі показники.

1. Коефіцієнт повноти інформації ()

(6.10)

де – кількість інформації в розпорядженні особи, що приймає рішення (ОПР);

– кількість інформації, яка необхідна для прийняття обгрунтованого рішення.

2. Коефіцієнт точності інформації ():

(6.11)

де – кількість релевантної інформації в загальному обсязі інформації, якає в ОПР.

3. Коефіцієнт суперечливості інформації ():

(6.12)

де – кількість незалежних свідчень на користь прийняття певного рішення;

– загальна кількість незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації, яка є в ОПР.

Обсяг інформації (кількість інформації) можна вимірювати аркушами формату А4, видавничими друкованими аркушами, Кбайт, Мбайт і т.д.

Рівень інформаційної складової інноваційного потенціалу може бути розрахований за формулою:

(6.13)

Для прийняття рішень можна застосовувати таку шкалу:

– рівень високий;

– рівень середній;

– рівень низький.

Однак, ураховуючи викладене вище видається доцільним для визначення рівня інформаційної складової й прийняття на цій основі управлінських рішень застосовувати підхід, схема якого показана на рис. 6.3.

Інтерфейсна складова. Оцінка кожного із суб'єктів виконується в таблицях, аналогічних табл. 6.4. Вона характеризує ступінь зацікавленості аналізованого суб'єкта в просуванні на ринку конкретної інновації (вимірюється окремо за кожним-з оцінних показників).

Таблиця 6.4.

Ситуаційна оцінка суб'єкта інноваційного процесу (економічного контрагента) підприємства-інноватора

Оцінка здійснюється шляхом установлення позначок (наприклад, символом "1" у рядках з назвами показників проти стовпців з відповідними оцінками. Перерахування оцінок за порядковою шкалою у відносні кількісні виконується за формулою:

(6.14)

де – відносна оцінка j-ro контрагента за і-м показником;

– бальна оцінка j-ro контрагента за і-м показником;

– максимально можлива оцінка.

Сукупну оцінку надійності взаємодії з j-м контрагентом виконують за формулою:

(6.15)

де – вагомість і-го показника для j-го контрагента.

Оцінку надійності взаємодії з усією сукупністю контрагентів Нзаг розраховують як середньоарифметичну (середньозважену, якщо вагомості контрагентів значною мірою розрізняються).

Залежно від її значення доцільно виділити такі рівні інтерфейсної складової інноваційного потенціалу:

– абсолютна достатність потенціалу для реалізації проектів інноваційного розвитку (це як ідеал, до якого слід прагнути, але практично досягти неможливо);

– нормальна достатність;

– невизначений стан;

– критичний стан;

– кризовий стан.

Науково-дослідна складова. Узагальнену опосередковану оцінку науково-дослідної складові інноваційного потенціалу підприємства можна виконати за такими показниками:

• • частка витрат на НДДКР у загальному обсязі товарної продукції;
• • частка витрат на використання науково-технічних досягнень (упровадження нових технологій і нової техніки) в обсязі товарної продукції;
• • співвідношення витрат на НДДКР і витрат на впровадження нової техніки й т.ін.

Хоча ряд фахівців наводять конкретні значення зазначених показників (наприклад, у роботі [8] 5%, 5%, 2/3 відповідно), однак, більш правильним буде порівнювати їх з показниками кращих вітчизняних або іноземних підприємств-інноваторів, що працюють на конкретному ринку (у конкретній галузі). Зведення значень показників в один інтегральний показник можна виконати на основі підходу, аналогічного тому, що запропонований для оцінки інтелектуального потенціалу. Граничні рівні показників доцільно визначати аналогічно підходу на рис. 6.4.

Інтегральна оцінка складових інноваційного потенціалу. Інноваційний потенціал підприємства в цілому (з урахуванням усіх його складових) попередньо пропонується визначати таким чином.

1. Перевести у відносні оцінки показники рівнів кожної зі складових інноваційного потенціалу, застосовуючи для цього таку формулу:

(6.16)

де – відносна оцінка і-ї складової інноваційного потенціалу підприємства;

– кількість рівнів і-ї складової;

– номер розрахованого відповідно до викладених вище підходів рівня і-ї складової, починаючи з найбільш несприятливого.

Рис. 6.4. Схема оцінки рівня інноваційного потенціалу

Наприклад, якщо підприємство має середній рівень інтелектуального потенціалу, то його відносна оцінка розраховується в такий спосіб:

• 2. Визначити вагомості кожної зі складових.
• 3. Розрахувати інтегральну оцінку інноваційного потенціалу як середньозважену складових. Чим ближчою вона буде до одиниці, тим вищий інноваційний потенціал. Інтегральна оцінка нижча за 0,5 свідчить про ослаблення потенціалу підприємства. Аналіз окремих складових дозволить уточнити, звідки виходять загрози, на яких складових слід зосередити увагу тощо.

Для наочності аналізу можна застосувати графоаналітичний підхід, схема якого наведена на рис. 6.4.

Для практичних уточнених розрахунків з метою прийняття обгрунтованих управлінських рішень необхідно використовувати більш точний підхід.

Показники оцінки кожної зі складових інноваційного потенціалу і граничні рівні їх достатності зведено в табл. 6.5.

Таблиця 6.5.

Граничні рівні оцінки достатності складових інноваційного потенціалу

Як випливає з викладеного, цілком достатнім для розвитку на основі інновацій конкретної спрямованості є третій рівень (рівень вищий від середнього) для інтелектуальної, інформаційної й науково-дослідної складових, а також четвертий рівень (нормальна достатність) для інформаційної складової. За певних умов достатніми можуть бути другий та третій рівні відповідних (перерахованих вище) складових. І недостатнім – перший та перший-другий рівні цих складових.

Формальну форму запису оцінки достатності інтелектуального потенціалу можна отримати, виходячи з таких міркувань.

Інтегральний показник оцінки інноваційного потенціалу можна записати як:

(6.17)

де – вагомості складових.

Вагомості складових оцінки інноваційного потенціалу визначено експертним методом.

Усереднені оцінки вагомості оціночних показників мають такий вигляд [29]:

а) для малих та середніх підприємств:

б) для великих підприємств:

Таким чином, формула 6.17. для малих та середніх підприємств трансформується й набуває вигляду:

(6.18)

Підставляючи у формулу 6.18 значення оцінки відповідних складових, отримаємо такі значення інтегрального показника:

– достатній рівень:

– середній (достатній за певних умов) рівень:

тобто

– недостатній рівень:

Відповідно для великих підприємств:

(6.19)

• – достатній рівень:
• – середній (достатній за певних умов) рівень:

тобто ;

– недостатній рівень:

.

Зазначений підхід дозволяє вести безпосередню оцінку достатності інноваційного потенціалу конкретного підприємства для розвитку на основі інновацій, визначати стан його окремих складових з метою формування системи обгрунтованих заходів щодо поліпшення їх стану, точно окреслювати заходи щодо приведення у відповідність інноваційного потенціалу підприємства до ринкового та виробничо-збутового при виборі конкретних траєкторій інноваційного розвитку. Однак інноваційна діяльність не повинна зводитися лише до заміни застарілих модифікацій товару більш новими чи заміни одного покоління товарів іншим. Ситуація на ринку динамічно змінюється, відповідно змінюються ринкові можливості й загрози, що може потребувати як модифікації товарного асортименту, так і модифікації товарної номенклатури, аж до зміни видів діяльності.

Виходячи з цього, планування інноваційної діяльності має охоплювати:

• 1. Планування продуктово-ринкового портфеля підприємства: товарної номенклатури, товарного асортименту, окремих товарних одиниць.
• 2. Формування пакета продуктово-ринкових інноваційних пропозицій.
• 3. Відбір найбільш раціональних (з огляду на зовнішні та внутрішні умови) інноваційних пропозицій.
• 4. Складання орієнтовного графіка виконання робіт з розроблення, виготовлення й просування на ринку товарних інновацій.

Ураховуючи динаміку розвитку ринкових процесів, а також значний ступінь невизначеності стосовно розвитку подій у майбутньому, скласти детальний план інноваційної діяльності досить важко. Його слід формувати у вигляді стратегічного бачення, тобто визначати основні орієнтири на перспективу (але й вони можуть змінюватися), а детально планувати необхідно лише найближчі дії на один рік, максимум – на 2-3 роки. При цьому слід розглядати декілька можливих сценаріїв розвитку подій у майбутньому, як мінімум, песимістичний, оптимістичний, найбільш імовірний.

5. Планування ресурсного (інвестиційного) забезпечення інноваційної діяльності. Визначення джерел і механізмів інвестування, планування витрат за етапами робіт. Оцінка ефективності. Визначення порядку контролю й перегляду планів.