< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВСТУП

Докорінні зрушення політичної та економічної системи України створюють ситуацію, коли кардинально змінюється світогляд людей, що зумовлює переосмислення процесу формування нового покоління, його взаємодії зі старшим, удосконалення системи освіти загалом і вищої школи зокрема. Відповідно до потреб часу соціально-педагогічні орієнтири вітчизняної системи вищої педагогічної освіти передбачають якісну професійну підготовку майбутнього педагога. У зв'язку з цим найважливішою соціальною функцією педагогічної школи постає формування особистості вчителя гуманістичного типу, здатного професійно й творчо підходити до розв'язання завдань виховного характеру.

Обов'язковим складником модернізації системи соціально-педагогічної підготовки майбутніх соціальних педагогів є вдосконалення технології формування професійно компетентної особистості майбутнього фахівця з такими яскраво вираженими характеристиками, як гуманність, демократичність, громадянськість, толерантність, почуття власної гідності, креативність, комунікативність, інтерактивність, працелюбність тощо. Тому першочергове завдання підготовки таких фахівців – забезпечення єдності теорії й практики в багаторівневому освітньому процесі сучасного вищого навчального закладу, розробка цілісної системи практичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до виконання професійних обов'язків та значне вдосконалення змісту соціально-педагогічних практик.

Важливий напрям удосконалення практичної підготовки – уведення в неї досвіду прикладних інноваційних досліджень. Практична підготовка трактується як важливий компонент процесу формування професійної компетентності системи спеціальних знань, умінь, навичок; прагнення й здатність до самостійного, творчого розв'язання професійних завдань; психологічної та соціально-психологічної готовності виконувати професійні обов'язки.

Один із видів практичної підготовки майбутніх соціальних педагогів – літня педагогічна практика в дитячих закладах оздоровлення й відпочинку, яка покликана створити реальні умови для формування в студентів професійних умінь з організації виховної роботи з дітьми та молоддю в умовах відпочинку, формування їхньої професійної спрямованості і якостей соціально активної особистості. Така практика є видом самостійної роботи зі школярами під час канікул у дитячих позашкільних закладах, молодіжних і дитячих об'єднаннях.

Важлива її особливість – те, що студенти працюють із представниками різних вікових груп, з особами різного соціального досвіду (із різними умовами життя й виховання, із сільської або міської місцевості тощо).

У цьому контексті організація літньої соціально-педагогічної практики вимагає:

  • – систематичного та цілеспрямованого вивчення вихованців (зокрема їхніх індивідуальних особливостей: інтересів, фізичного розвитку, характеру тощо), а в разі необхідності – медичних карток дітей задля визначення стану їхнього здоров'я;
  • – відповідної теоретичної підготовки студентів-практикантів.

Готовність студента до літньої педагогічної практики визначається теоретичною й практичною підготовкою, а також його певним психічним станом.

Теоретична підготовка включає володіння основами проведення індивідуальної та колективної виховної роботи; знання особливостей прояву індивідуальності особистості тощо.

Практична підготовка передбачає сформованість умінь організовувати й проводити найрізноманітніші виховні заходи, сюжетно- рольові ігри, застосовувати нетрадиційні форми виховного впливу.

Основне завдання діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку – оздоровлення дітей, формування в них здорового способу життя, залучення до спорту й туризму. Виховна робота в закладах відпочинку повинна включати розумне поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною, естетичною, оздоровчою діяльністю.

Ефективність виховного процесу в дитячих закладах оздоровлення й відпочинку обумовлюється узгодженим впливом на формування особистості трьох основних факторів:

  • 1) довкілля;
  • 2) цілеспрямованого впливу всіх виховних інститутів;
  • 3) активної участі особистості як суб'єкта цього процесу.

Водночас кожен із факторів, виступаючи активним суб'єктом виховання, реалізовує в педагогічному процесі свої можливості.

В останні роки помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів. їхня робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів, а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Крім того, чітко простежується тенденція налагодження творчих зв'язків педагогічних колективів дитячих закладів із вищими навчальними закладами, їхніми кафедрами, лабораторіями. Спільна навчально- виховна організаційно-методична робота сприяє вдосконаленню та індивідуалізації виховної діяльності, упровадженню найновіших технологій у роботу дитячих закладів оздоровлення й відпочинку.

Не викликає сумніву той факт, що проблема діяльності дитячого закладу оздоровлення та відпочинку постійно привертає увагу науковців. На сучасний стан організації виховної роботи з дітьми істотно вплинули концептуальні положення теорії виховання дітей і молоді, розроблені І. Д. Бехом, І. А. Зязюном, В. В. Рибалкою, Ю. Д. Руденком, В. О. Сластьоніним, Μ. Г. Стельмаховичем, О. В. Сухомлинського, Г. В. Троцко та ін. Глибоко й різнобічно розкривається проблема управління позашкільним педагогічним процесом (Μ. І. Грицан, В. В. Сагарда, О. С. Семенов, Т. І. Сущенко й ін.); пропагується досвід удосконалення діяльності Палаців творчості як центрів позашкільної роботи міст (О. І. Первушевська, Т. І. Свірська та ін.); розробляються системи пошуку розвитку й підтримки юних талантів у позашкільних закладах (Л. А. Кабрук, Л. М Карамушка, О. В. Киричук, О. А. Наливкін, В. В. Рибалка й ін. ); розкривається окремий досвід роботи з особливо обдарованими дітьми в системі позашкільної освіти (Є. А. Каретникова, Μ. Н. Коваленко, Г. В. Онацька та ін.); посилюється вивчення особливостей діяльності відділень Малих академій наук України (В. Г. Бочарова, С. Д. Комісар, В. А. Ситник й ін.), розкриваються шляхи реформування позашкільного навчання та виховання шляхом їх оновлення (Л. С. Нечепоренко, В. В. Обозний, О. Л. Феоктистова й ін.), виявлено значне посилення національного виховання в позашкільних навчальних закладах (Π. Р. Ігнатенко, 1.1. Сег, В. А. Юлін, Μ. М. Якименко та ін.); окремим напрямом постали сьогодні питання екологічного виховання в позашкільних закладах (В. В. Вербицький, Г. П. Пустовіт й ін.).

Слід зазначити, що різні аспекти діяльності дитячого закладу оздоровлення та відпочинку розкрито в низці праць вітчизняних учених: О. Биковської, Р. Вайноли, О. Ванджури, В. Гаврішко, А. Кепської, О. Карпенко, Є. Коваленко, М. Наказного, Д. Пенішкевич, Ж. Петрочко, О. Подшибякіної, В. Солови, Г. Чернишової, Н. Яковець й ін.

Сучасні науковці звертають свою увагу на проблеми, які безпосередньо пов'язані з функціонуванням дитячого оздоровчого закладу. Це стосується теорії та практики проектування діяльності дитячого закладу оздоровлення й відпочинку, педагогізації середовища та розкриття психологічного аспекту діяльності дитячого оздоровчого закладу (А. Кузнецов, М. Наказний, М. Соя); організаційно-методичних засад і методики організації виховної роботи в дитячих оздоровчих закладах (О. Бартків, В. Гаврішко, Н. Казакова, Л. Машкіна, Д. Пенішкевич, Г. Чернишова, М. Шоробура); організації тематичної зміни в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку (Н. Басюк, О. Биковська, Р. Вайнола, Т. Гужанова, А. Капська, Ж. Петрочко, Н. Рудницька, І. Стародубцева); соціального становлення й залучення підлітків до роботи в тимчасових дитячих об'єднаннях (О. Карпенко, В. Чечуй, Г. Шутка); проблем і шляхів підготовки майбутніх педагогів до роботи в дитячих оздоровчих закладах (О. Бартків, В. Грановський, Є. Дурманенко, І. Трубавіна).

Організація діяльності дитячого оздоровчого закладу здійснюється на основі нормативно-правових документів, таких як Конвенція ООН про права дитини, Закон України "Про охорону дитинства", Типове положення "Про дитячий заклад оздоровлення та відпочинок дітей", Закон України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", Закон України "Про позашкільну освіту", Постанова "Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні", Державний соціальний стандарт оздоровлення та відпочинку дітей, Типові штатні нормативи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку й ін. У працях науковців простежуються зв'язки життєдіяльності школяра з довкіллям, розкриваються педагогічні умови вдосконалення взаємодії різних виховних інститутів у здійсненні процесу соціального становлення особистості в суспільстві як у вузькому, так і в широкому аспектах.

Безсумнівно, ключовою фігурою у створенні сприятливого середовища для культурно-дозвіллєвого відпочинку та оздоровлення школярів є соціальний педагог. Зі свого боку, це висуває особливі вимоги до професійної й особистісної підготовки соціальних педагогів.

Підготовка соціального педагога до роботи в дитячих оздоровчих закладах оздоровлення та відпочинку передбачає формування:

  • – уявлень про дитячий оздоровчий заклад, особливості його функціонування, знань про види загальноосвітніх середовищ (сімейне, молодшошкільне, середньошкільне, старшошкільне, позашкільне), про його суб'єкти тощо;
  • – усвідомлень сутності культурно-дозвіллєвої діяльності, методики організації відпочинку й дозвілля дітей;
  • – знань психологічних закономірностей та особливостей вікового й особистісного розвитку дітей;
  • – умінь реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між суб'єктами освітнього-виховного середовища (з учнями наодинці й у групі, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);
  • – умінь стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію стосовно того, що вчити, як учити, навіщо вчити.

Саме такі аспекти діяльності соціального педагога ми прагнутимемо розкрити в запропонованому навчально-методичному посібнику.

Отож, мета цього навчально-методичного посібника обгрунтування змісту, форм та методів оздоровчої роботи з дітьми й підлітками як складової частини соціально-педагогічної діяльності в умовах дитячого оздоровчого закладу (ДОЗ) та розробка рекомендацій, спрямованих на їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети вважаємо доцільним розв'язання таких завдань:

  • 1) вивчити специфіку розвитку й становлення системи оздоровлення та відпочинку в Україні в історичному аспекті;
  • 2) обгрунтувати роль фахівця із соціально-педагогічної діяльності щодо забезпечення оздоровчих послуг, які надаються дітям;
  • 3) розробити науково обгрунтовані рекомендації організаторам і координаторам дитячого оздоровлення та відпочинку, спрямовані на оптимізацію оздоровчої роботи серед дітей і підлітків, як складової частини соціально-педагогічної діяльності;
  • 4) запропонувати програму підготовки майбутніх соціальних педагогів до роботи в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку;
  • 5) розробити навчально-методичне забезпечення проведення літньої педагогічної практики в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >