Що таке людська краса?

Вихователь:

Визначте, яке місце в мові кожного з нас займають слова: культура поведінки, духовна культура, внутрішня культура.

Людська краса... У чому вона проявляється? Ми часто говоримо про прекрасних людей. Якими вони мають бути?

Благородний не той, хто б'є себе в груди, проголошуючи правильні гасла, а той, хто скромно день у день виконує свій трудовий обов'язок. Шаною й славою ми оточуємо тих, у кого слова не розминаються з ділом. От наріжний камінь нашої етики.

Перша ознака красивої людини: красива людина – та, для якої цілеспрямованість, працьовитість – природний стан і потреба душі.

Красива людина – це людина-колективіст, для якої інтереси колективу, України ближчі, ніж її особисті. Наш ідеал, як і раніше, людина – борець за щастя народу, за людське благополуччя, за правду в усьому.

Дрібниць у цій святій боротьбі немає. Навіть невелика поступка егоїстичним інтересам на шкоду спільній справі завдає серйозної втрати громадському престижу особистості. Творити майбутнє згідно із законами краси – виховувати в собі людину, яка готова все своє життя без крихти сумніву та вагання віддати "часові на розрив".

Настрій кожного з нас дуже залежить від поведінки людей, із якими ми зустрічаємось. Зрозуміло, що таке ставлення до нас радує, а погане – завдає прикростей, бентежить. Згадайте випадки зі свого повсякденного життя. Щоразу ви стаєте об'єктом людської уваги: коли входите в автобус, у приміщення, сідаєте на лавочку, де вже сидять інші, ви відчуваєте на собі погляди її аналізуйте, як ці люди дивляться, як вони вас оцінюють – і це ніколи для вас не є байдужим. Коли ж вступаєте з ними в безпосередні стосунки чи питаєте про щось, то з їхніх відповідей робите висновок про те, як вони вас сприймають.

Подивіться сценку й пригадайте себе в таких ситуаціях.

Незнайомець: Скажіть, будь ласка, як пройти на вулицю Івана Франка?

Перехожий (зупиняється, усміхається): О! Це зовсім недалеко. Отак прямо, потім праворуч. Там на розі сквер. Ви одразу побачите.

Незнайомець: Спасибі!

Перехожий: Немає за що.

Ця нескладна сцена містить дуже багато істотного. На ваше запитання перехожий зупиняється й звертає до вас привітний, допитливий погляд. Вам дуже приємно, що незнайома людина дивиться на вас із симпатією. Він радий сказати вам, що це недалеко, повідомляє додаткову прикмету, щоб легше було знайти цю вулицю.

Ось інший варіант цієї сцени.

Незнайомець: Як пройти на вулицю Івана Франка?

Перехожий: (не зупиняючись, через плече). Що?

Незнайомець: (зніяковіло) Пробачте, я спитав, як пройти на вулицю Івана Франка.

Перехожий: (зовсім відвернувся) Перша праворуч. (Пішов собі).

Ви, звичайно, дізналися про дорогу, але залишилися з відчуттям, ніби чимось викликали неприязнь у цієї людини, що вона не схвалює вашого бажання піти на вулицю Франка, що ви взагалі викликаєте в зустрічних огиду й що питатись у цих заклопотаних людей нічого не потрібно. Нам корисно вдатися й до слова, що майже вийшло з ужитку, – "манери". Це слово дуже точно визначає форму поведінки, побутової навички, звички, а тому ми сміливо продовжимо нашу бесіду.

Щоденна людська поведінка залежить від того, як людина взагалі дивиться на світ та людей, на сучасне суспільство. Із нашого побуту повинні зникнути такі вислови: "Як ви можете їсти таку гидоту!", "Ач, як вичепурився!", "Це маячня" та інші слова-вульгаризми.

Вороже ставлення до чужого смаку має само по собі, коли вдуматися, дуже наївний характер. Щастя людини складається з повсякденних радощів. Найбільша радість – це радість творчості. Мріяти, шукати, долати труднощі на шляху своїх пошуків і, нарешті, досягнути бажаного, – що може бути вище й краще!

По-справжньому красивий і щасливий той, хто посягає людську культуру та вносить свій вклад у перетворення життя. Одержання знань, їх використання для суспільної справи й боротьби з перепонами – ось у чому щастя людини.

Коли йдеться про культуру та красу людини, ми часто кажемо: "У нього є смак". А що таке смак? Під цим поняттям ми розуміємо не те, що подобається кожному з нас. Смак – це спільне уявлення про красу, яке склалося в суспільстві в певну епоху.

Не розуміючи елементарних основ краси, окремі юнаки й дівчата часто шукають "красиве" у вульгарному короткому вбранні. Молода дівчина прийшла в магазин, розсіяно обдивилася полиці з книгами, попросила продавця: "Дайте мені що-небудь, Т. Г. Шевченка, наприклад". їй дали томик у зеленій обкладинці.

– Не годиться, – сказала вона. – Дайте мені книгу в коричневій обкладинці, під колір моїх шаф у кімнаті. – Інших немає, – відповіли їй.

Дівчина здивувалась. – Невже Шевченко нічого не писав у коричневій обкладинці?

Дівчина з довгими косами, котрі придавали їй надзвичайну красу, зайшла в перукарню, щоб зробити модну зачіску. Через дві години та сама дівчина вийшла. Замість гарної зачіски, на її голові були короткі обрізки довгих кіс. А через декілька днів у вітряну погоду ця ж дівчина була схожа на казкову відьму з клоччям замість колись такого гарного волосся. Негарно, але модно. Справжня краса – у простоті, природності. Звичайно, не потрібно відмовлятися від модного одягу, зачіски. Але приймати моду варто з розумом.

У молоді часто виникає питання "Як проявляється смак в особистій поведінці людини?", "Що таке гарні манери і як поводити себе в колективі?" Дехто з вас запитує, звідки взагалі взялися різні правила поведінки? Ніхто цих правил із голови не видумав. Вони складалися поступово та виникали не зовсім випадково. "Зніми шапку, коли зайшов у дім". А для чого її знімати й коли з'явилося таке правило? А ось звідки. Вам, звичайно, не доводилося бачити на вулиці людину, яка була б одягнена в костюм із листового заліза. їх носили в старовину лицарі, їх одягали, не тільки готуючись до бою, але і йдучи в гості, тому що ходити по вулицях у ті часи було небезпечно. І ось будинок, де живе знайомий. Переступаючи поріг, лицар знімає свій шолом і несе його в руці, ніби говорячи: "Я тебе не боюсь, бачиш: моя голова відкрита. Я тобі довіряю".

А чи помічали ви, коли чоловік іде по вулиці з жінкою, то він, як правило, іде з лівого боку від неї. 200-300 років тому мужчини не виходили з дому без зброї. У кожного була шабля, клинок чи рапіра. Щоб при ходьбі зброя не вдарила супутницю, кавалер старався іти зліва від дами. Зараз зброю носять тільки військові, але й то не завжди. А правило залишилося. Юнак повинен іти зліва від дівчини. Цьому правилу не підкоряються військові, коли вони у формі. Щоб вітати інших військових і не зачепити супутницю при цьому, права рука повинна бути вільною.

Зустрічаються такі юнаки, які стараються все пояснити "мудрими" словечками, але особливо жаль тих, хто намагається кожну фразу пересипати грубими, вульгарними словами. А коли приходиш у театр, то можна бачити, як юнак і дівчина, стоячи поруч, не можуть зав'язати розмову. Хлопці здебільшого розучилися говорити звичайною мовою.

А прізвиська, якими вони "нагороджують" один одного. їх придумують, як правило, злі люди, яким приносять удоволення чужа біль, образа.

Кожній людині хочеться бути гарною. І це цілком закономірно. Але не всі юнаки правильно розуміють, що робить людину красивою.

Дівчата вважають, що "свіжість", "юність" – це ще не вся краса. Тому шкіру вони прикривають шаром пудри, фарбують губи, вішають на себе безліч брязкалець. Вони не розуміють, що в усьому треба мати міру.

Вихователь: Ми не повинні забувати, що правила хорошого тону, як і правила хорошого смаку, спираються на здоровий глузд, на закон простого людського такту, який виробляється в процесі праці в кожного, хто вимогливий до себе й уважний до людей.