< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СУТНІСТЬ ФЕНОМЕНУ "ВІДМИВАННЯ КОШТІВ", ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ТА НАСЛІДКИ

Сутність відмивання коштів: історико- ремінісцентний та понятійний аналіз

Для того щоб визначити, якими шляхами і засобами необхідно вирішувати проблему запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, слід, насамперед, звернутися до визначення цього поняття.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі висловлюються різноманітні погляди про походження терміна "відмивання коштів". Так, кримінолог Б.А. Іванов обгрунтовує думку про те, що цей термін виник і міцно закріпився в практичному та науковому використанні в США на початку 80-х років у зв'язку зі зростанням незаконного поширення наркотиків і збільшенням доходів від цього виду злочинної діяльності[1]. За даними ж британського правознавця У. Гілмора, цим терміном порівняно давно користувалися службовці правоохоронних органів США як професійним жаргоном[2]. Термін "відмивання коштів" виник у США у 20-х pp. минулого століття та використовувався офіцерами американської поліції стосовно пралень, які перебували у власності мафіозних угруповань; Такі угруповання демонстрували активну зацікавленість у придбанні пралень, багато з яких уже були у власності кримінальних груп, позаяк вони дозволяли надавати легальність коштам, отриманим від кримінальної діяльності[3]. Однак цей термін набув поширення під час відомого Уотергейтського політичного скандалу в США в середині 70-х pp., а в правовому контексті термін "відмивання коштів" був використаний в офіційному значенні на судовому процесі в США в 1982 р., що був пов'язаний із конфіскацією легалізованих (відмитих) доходів від колумбійських наркотиків[4].

Існуючі джерела вказують на те, що в легалізації (відмиванні) злочинних доходів досить стародавній "родовід". Це явище старе як гроші, тому для з'ясування сутності предмета вивчення необхідно розглянути й історичні аспекти законотворення, які певним чином стосуються цієї проблеми.

Історико-ремінісцентний аналіз низки літературних і релігійних джерел вказує на наявність свідчень за часів Римської республіки (508-30 pp. до н.е.) щодо дій, подібних до легалізації (відмиванню) майна. Солдати поверталися з походів із валізами, набитими грішми і трофеями. Риму не обов'язково було виробляти товари – він збирав гроші з усього світу. Патриціат і верхівка середнього класу відмивали (у прямому та переносному значенні) майно, добуте у війнах. Це були найбільш коштовні речі (певні дорогоцінні вироби), що привласнювались, хоча підлягали передачі державі. Здобутки з пограбованих провінцій підживлювали розбещений і егоїстичний спосіб життя. Сенат приймав закони про витрати, згідно з якими обмежувалися витрати на банкети та одяг, але оскільки самі сенатори не звертали на ці розпорядження ніякої уваги, то й інші не занадто хвилювалися про їхнє дотримання[5].

Звертає на себе увагу те, що з переходом Риму до професійної армії (1 ст. до н.е.) і набуттям воїнами особливого правового статусу та з метою підтримки дисципліни, боротьби з порушеннями обов'язкової військової служби створюється визначений перелік правил про військові злочини і про особливі види покарань, яким можуть піддаватися тільки воїни. Крім зради, ухилення від призову на військову службу, втрати озброєння, джерела згадують про присвоєння та розтрату майна, зокрема певних цінностей і речей, здобутих у військових походах та не переданих державі. Порушення цих правил каралося стратою[6].

У XVI ст., коли потік награбованого срібла та золота, що нахлинув з Нового Світу до Європи, різко збільшив масу грошей, яка знаходилась в обігу, зростання кількості "шляхетного металу" співпало зі зростанням рівня цін, що давало всі підстави вбачати в цьому причинно-наслідковий зв'язок. Лавиноподібній інфляції завжди передувало швидке зростання грошової маси, що змушувало держави вживати відповідних заходів, зокрема правових, однак, вони не завжди були ефективними.

Середньовічна Іспанія значно випередила інші країни Європи за обсягом ввезеного золота та срібла, здобутого піратським шляхом, що сповільнило економічний, зокрема промисловий розвиток країни. Країна, маючи велику кількість коштів, не бачила сенсу в розвитку ремесел і промисловості. Легшим було ввезення необхідних товарів ззовні[7].

Деякі дослідники простежують зв'язок сучасних видів відмивання коштів із діяннями, що мали місце ще в середньовіччі.

Позаяк католицька церква забороняла лихварство, розглядаючи його не лише як злочин, але і як смертний гріх, торговці і лихварі, аби приховати одержання відсотків за позиками, використовували різні технології приховування і відмивання кримінальних коштів, що майже не відрізнялися від сучасних. Наприклад, продавці домовлялись штучно збільшити обмінний курс, аби покрити відсоток, заявляючи, що відсоток за платежами є спеціальною премією для компенсації ризику чи платою за невчасний платіж, при цьому той, хто давав, і той, хто брав гроші, домовлялися, що така затримка з платою нібито мала місце[8].

Звертає на себе увагу так званий "золотий вік" піратства, яке набуло поширення з розвитком торгівлі між Європою та Америкою, Африкою та Індією. Усупереч поширеній думці та карті Джона Сілвера, закопування скарбу – невдалий приклад того, як використовувалось награбоване піратами. Насправді в піратському бізнесі все було інакше.

Існують факти, котрі свідчать про досить швидку конвертацію награбованого майна в готівку через певні схеми, в яких фігурували достатньо відомі тоді в Америці імена. Від Чарльстона, Південної Каліфорнії до Нью-Йорку та Бостона "чесні" купці та урядовці були учасниками схем із відмивання піратського награбованого добра. Фактично деякі міста були залежними від контрабанди чи піратства.

Піратство було дорогим бізнесом. Захопивши в морських сутичках судна, піратам їх потрібно було утримувати, забезпечувати провізією та зарплатою команду, закуповувати порох для гармат. Деякі з цих потреб могли задовольнятися крадіжками, але чимало піратів отримували все, чого вони потребували, у дружніх портах. Тоді як купці постачали морське оснащення, їжу, одяг, пиво, вино та амуніцію, корумпована влада дивилася крізь пальці на присутність мародерів[9].

У піратів схема відмивання коштів базувалась на розподілі награбованого з-поміж шанованих американських купців, котрі перетворювали іспанські монети в шилінги, крони та гінеї. Пірати діяли відкрито, і купці з готовністю приймали запропоновану платню за постачання.

У випадку ж відмови від піратського ремесла багато хто повертався до старої доброї Англії, що було можливим, позаяк привезене багатство, попри його походження, без зайвих перешкод оголошувалось заробленим у нібито законному бізнесі в колоніях. Інші ж насолоджувались захистом, що купувався в Америці.

Аналогічно піратам, які уникали країн, де діяли суворі закони, що робило неможливим легалізацію їхніх капіталів, у наш час злочинці в досліджуваній сфері намагаються працювати в тих юрисдикціях, де відсутні законодавчі акти щодо контролю за фінансовою діяльністю та протидії відмиванню коштів.

Відомими є епізоди, пов'язані з придбанням майна і його використанням усупереч закону Божому. Ілюстрацією сказаного є витяг зі Старого Завіту. Коли євреї підійшли до Єрихона й побачили, що їм не взяти цього міста, вони стали молитися Богові, щоб він допоміг їм перемогти ворога. Вони обіцяли нічого не брати собі, що знайдуть у місті, все спалити, а золото, срібло і мідь віддати до скинії (своєї церкви), аби там зробили підсвічники, кадила і чаші. Але один єврей Ахан не виконав цього. Він взяв деякі речі, що сподобалися йому, і приховав. У такий спосіб Ахан зробився злодієм і не стримав обіцянки, що разом з іншими дав Богові. Хоча цього ніхто не помітив, Бог бачив і сказав Ісусові Навину: "Один з- поміж вас не стримав обіцянки і не виконав Моєї заповіді. Він украв, і поки він не буде покараний, ви не матимете жодної перемоги". Іншим днем Ісус Навин зібрав усіх ізраїльтян, і злодій був викритий. Ісус підкликав його до себе і сказав: "Син мій, згадай, що Бог все знає, і тому відкрий мені все, що ти зробив". Ахан відповідав: "Тепер я бачу, що згрішив перед Богом. Я знайшов прекрасний одяг і взяв його, також узяв багато золота і срібла та купив овець, биків, побудував новий намет". Ахан, його сини, дочки були відведені в долину і там побиті каменями. Одяг, золото, срібло, що вкрав Ахан, його бики, осли і вівці та навіть його намет були спалені. У такий спосіб Бог покарав Ахана за те, що він порушив Його восьму заповідь: "Не укради"[10].

Не менш примітним у розглянутому аспекті є тлумачення одного з найбільш повних релігійних джерел кримінального права – Корана[11]. У строфах 9 (9), 10 (10) Сури 9 "Сонце" говориться: "Получил прибыль тот, кто ее очистил; понес убыток тот, кто ее утаил". Відомий перекладач Корану з арабської І.Ю. Крачковський писав, що поява цих строф, як видно, обумовлена положеннями Сури 8 "Добыча", шо визначає в строфі 42 (41) розміри і види пожертвувань. Очевидним є те, що, за Кораном, прибуток тоді й тому стає таким, коли з нього зроблені необхідні відрахування (пожертвування тощо) і його отримано дозволеним, благим (законним) шляхом[12].

Аналогічні норми зустрічаються й серед пам'яток російського права. У Псковській Судовій грамоті розрізняються законний і незаконний шляхи придбання майна (ст. 47). І якщо відповідно до цього правового акта для підтвердження угоди купівлі-продажу, здійсненої на торгах стосовно нових речей, купцеві достатньо було заприсягнутися щодо придбання законним шляхом майна, то за ст. 46

Судебника 1497 р. справа вирішувалась на підставі свідчень свідків, у присутності яких здійснено купівлю, і лише за їх відсутності допускалась присяга[13].

Зазначені положення отримали розвиток у Судебнику 1550 р., ст. 93 якого поширює вимогу доведення сумлінного придбання майна на торгах старих речей. З огляду на можливість володіння й розпорядження викраденими або придбаними іншим незаконним шляхом речами, цей закон встановлює умовою правомірності угоди наявність "поручительства" за продавця[14].

Подальше вдосконалення російського кримінального законодавства засвідчує чітке реагування законодавця на зміни в економічній і соціально-політичній сферах суспільного життя.

Уряд Петра І і командування застосовували різноманітні заходи щодо припинення утиску, пограбування, насильства, незаконного присвоєння та розтрати військового здобутку з боку військових частин.

Так, Артикули 107-108 Військового Статуту 1716 р. встановлюють кримінальну відповідальність за порушення правил захоплення та поділу військового здобутку. Артикул 111 визначає умови визнання військовим здобутком майна, захопленого в супротивника, а артикули 112, 193 і 194 установлюють порядок розподілу військового здобутку й кримінальну відповідальність за несвоєчасну здачу або приховування та розтрату захопленого майна[15].

Згадані ремінісценції з легалізацією незаконно отриманого майна виникають і далі при розгляді кримінального законодавства. Кримінальна відповідальність передбачалась і за продаж раніше викраденого чи здобутого насильницьким шляхом майна, а також придбання нерухомого майна в особи, яка незаконно володіє ним, що є близьким за родовою ознакою до легалізації злочинних доходів у сучасному розумінні та викладенні[16].

Однак уперше термін "відмивання" (коштів, майна тощо) у сьогоднішньому розумінні цього слова починає вживатися в історії новітнього часу. Наприкінці 20-х pp. XX ст. у Чикаго (США) це слово почали застосовувати для позначення дій, пов'язаних із уведенням до легального обігу грошей (зазвичай металевої монети), отриманих від незаконної реалізації алкогольних напоїв.

Як відомо, у 1920 р. у США набув чинності у формі 18-ї поправки до Конституції США "Сухий закон", прийнятий Конгресом ще в 1917 р., яким заборонялися виробництво, продаж і перевезення алкогольних напоїв у країні. На практиці його реалізація здобула запеклу протидію з боку середнього класу, всіх, хто був так чи інакше причетний до обігу алкогольних напоїв, а також більшості споживачів. Виникло й набуло поширення таємне виробництво й контрабандне ввезення таких напоїв. На "чорному ринку" вони продавалися за надзвичайно високими цінами. На контрабанді та незаконній торгівлі спиртним особливо наживалися розгалужені на той час організовані злочинні співтовариства й інші злочинні організації.

У зв'язку з різким зростанням рівня самоорганізації злочинців і надприбутків, що їх одержували від незаконного обігу спиртного, неминуче виникало питання про необхідність легалізації отриманих доходів, уведення їх до законного обігу з метою "очищення", "відмивання" для подальшого відтворення капіталів.

Отримані в такий спосіб кошти спочатку активно вкладались у нерухомість, торгівлю продуктами харчування й промисловими товарами, транспорт (наприклад, приватне таксі), сферу побутових послуг, що збільшувало й без того досить широкі масштаби тіньового сектора економіки. Пізніше кошти, отримані від торгівлі спиртними напоями, почали проникати й у банківську сферу, не оминаючи діяльність з традиційно високим ступенем криміналізації, зокрема обіг зброї, порноіндустрія, гральний бізнес тощо.

Величезні суми готівки, отримані в результаті зазначених видів незаконної діяльності, необхідно було легалізувати та видати за законні доходи. Одним зі способів зробити це стало придбання абсолютно легального бізнесу, в якому легальні капітали змішувалися з незаконними, наприклад, із виторгом від продажу спиртних напоїв, наркотиків. Зокрема, у Чикаго відомий гангстер

Аль Капоне для цієї мети обрав пральні автомата, оскільки вони працювали на готівці й ідеально підходили для змішування доходів. Пральні автомати, що працювали при вкиданні розмінної монети, були надійним засобом маскування тіньового капіталу під легальний. "Змішуючи" виручку від прання білизни зі злочинно здобутими доходами, Аль Капоне видавав останні за отримані нібито легальним шляхом. Протягом доби величезні суми "брудних" грошей, що проходили через систему автоматичних пралень, перевтілювались на "чисті". Після того, як про цей випадок розповіли засоби масової інформації, термін "відмивання коштів" набув поширення саме у зв'язку з цією ситуацією, і тому неточною є думка щодо використання цього терміна вперше в США на початку 80- X pp. XX ст. У подальшому цей термін використовували й стосовно інших способів, якими надавалась видимість легального походження протиправних доходів[17].

Цікаво, що термін "прання" або "відмивання" (англ. – "laundering") ще в довіднику "Слова та фрази" 1961 р. (West Publishing Со.) тлумачили як "прати" (наприклад, одяг), прати та прасувати праскою або прасувальним пресом (наприклад, прати сорочки). Проте в цьому самому довіднику в 1989 р. наголошується на іншому значенні терміна "відмивання": "процес, за допомогою якого гроші, отримані від злочинної діяльності, можуть бути безперешкодно обмінені без відслідковування їх походження”[18]. Крім того, в Оксфордському словнику цей термін визначається, виходячи з двох позицій:

  • • прати та прасувати (одяг тощо);
  • • переказ (переведення) коштів, одержаних від учинення злочину, до іноземних банків, легального бізнесу тощо, при якому маскується джерело їх походження (наприклад, злочинне угруповання відмило викрадені кошти через власну мережу ресторанів)[19].

У 1931 р. Аль Капоне був затриманий і засуджений за ухилення від сплати податків. Зауважимо, що його притягнули до відповідальності саме за це, а не за інші злочини, у результаті яких він здобував величезні капітали.

Один з американських кримінальних авторитетів того часу Мейєр Ланскі був особливо вражений тим, що Аль Капоне засудили за несплату податків. Будучи невпевненим у тому, що така доля омине його, він зосередив увагу на пошуку способів приховування власних злочинних доходів. Через деякий час він оцінив переваги рахунків у швейцарських банках (Swiss Bank) і почав займатися тим, що називають класичним "відмиванням коштів". Ланскі називають одним із найвпливовіших і щасливих "відмивателів" усіх часів. Він скористався так званою концепцією "позика-повернення", ідея якої полягала в тому, що використовувалась можливість завуалювати нелегальні капітали під "позики", надані іноземними банками.

Історія з відмиванням коштів отримала продовження наприкінці 70-х – на початку 80-х pp. у США, коли одним з основних джерел надприбутків організованої злочинності став незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин.

З'ясувавши походження терміна, об'єктивність щодо використання синонімів, логічним є перехід до визначення поняття "відмивання коштів", що зустрічається на сьогодні в різних джерелах, головним чином, в іноземних внутрішньодержавних програмних документах з питань боротьби зі злочинністю. Так, наприклад, створена у Великій Британії Міжвідомча група протидії відмиванню коштів у своїй програмі (1993 р.) визначає відмивання коштів як процес, за допомогою якого правопорушники прагнуть до того, аби приховати справжнє походження й володіння доходами від протизаконної діяльності[20].

Здебільшого такі визначення досить подібні в загальній характеристиці. Водночас вони інколи суттєво відрізняються та не завжди об'єктивно відображають сутність самого явища. Більшість посилається на визначення Президентської Комісії США з організованої злочинності: відмивання коштів – це процес, за допомогою якого приховується існування, незаконне джерело або незаконне використання доходів. Далі ці доходи приховуються з метою надання їм видимості законності.

У міжнародно-правових документах відсутнє точне визначення терміна "відмивання коштів". Це явище розглядається, як правило, у вигляді процесу, у результаті якого здійснюється приховування коштів чи іншого майна, здобутих злочинним шляхом, їх розміщення, переказ або інша трансакція через фінансово- кредитну систему. Також рух через інші інститути ринку або ж вони використовуються іншим шляхом в економічній діяльності, де в будь-якому випадку результатом є повернення власнику у "відтвореному" вигляді з метою надання джерелу їхнього походження правомірності, приховування особи, котра ініціювала зазначені дії чи отримала дохід, та протиправні дії щодо отримання доходів.

Вперше спроба найбільш повно дати визначення терміну "відмивання коштів" була започаткована в Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, прийнятій 19 грудня 1988 р. у Відні (Віденська конвенція)[21].

У пункті 1 статті 3 Конвенції зазначено: "Кожна сторона вживає такі заходи, які можуть бути потрібні, з тим, щоб визнати кримінальними злочинами згідно зі своїм законодавством дії, коли вони здійснюються навмисно". А далі перераховуються дії, пов'язані лише з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин.

У грудні 1988 р. відбулося також прийняття Базельським комітетом банківського нагляду Декларації "Про запобігання злочинному використанню банківської системи з метою відмивання коштів"[22], в якій "відмивання коштів" описується як діяльність злочинців і їх помічників, пов'язана з використанням банківської системи для:

  • 1) здійснення платежів і переказів грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, з одного рахунку на інший;
  • 2) маскування джерела походження коштів і бенефіціарного власника грошових коштів (вигодоодержувача);
  • 3) зберігання банкнот у банківських сейфах.

Проте масштаби поширення, рівень самоорганізації правопорушників та організованих злочинних угруповань, що займаються легалізацією (відмиванням) своїх доходів, призвели до значного зростання доходів, отриманих за рахунок інших видів протиправної діяльності. І такі доходи також стали інтенсивно впроваджуватись в економічні системи багатьох розвинутих країн. Закономірною реакцією на ці процеси стало те, що в Конвенції Ради Європи "Про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності" від 8 листопада 1990 р. (Страсбурзька конвенція) було розширено сферу правового регулювання згаданих відносин шляхом нового визначення поняття "доходи": будь-яка економічна вигода, набута злочинним шляхом. Вона може складатися з будь-якої власності, що включає власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену в правах, рухоме чи нерухоме майно й правові документи або документи, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній[23].

Усі подальші міжнародні правові акти повністю відтворювали визначення поняття "відмивання коштів", наведені у Віденській Конвенції ООН та Страсбурзькій Конвенції Ради Європи. Так, створена в 1989 р. Група розробки фінансових заходів по боротьбі з відмиванням коштів (відома як FATF) розробила рекомендації щодо запобігання та недопущення поширення зазначеного злочину (1990 р.) із закликом до кооперативних країн, розповсюдити використання вказаного терміну на всі доходи, одержані внаслідок вчинення серйозних злочинів[24], а також в яких, з-поміж іншого, було передбачено, що "...кожна сторона повинна застосувати необхідні заходи, зокрема і на законодавчому рівні, з метою визнання відмивання коштів як кримінального правопорушення згідно з Віденською Конвенцією..."[25].

Розгорнуте визначення поняття "відмивання коштів" наводиться в ст. 1 Директиви ЄС від 10.06.1991 р. (91/308/ЄС) "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів". Згодом вказане визначення було підтверджене в рамках Директиви Європарламенту і Ради ЄС від 26.10.2005 р. (2005/60/ЄС)[26]:

"Відмивання коштів" означає поведінку, про яку йдеться нижче, коли вона здійснюється навмисно:

  • – обмін або передача власності, якщо відомо, що така власність виникла в результаті кримінальної діяльності чи участі в подібній діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження власності чи сприяння будь-якій особі, яка здійснює подібну діяльність, ухилитися від юридичних наслідків своїх дій;
  • – приховування або маскування справжньої природи, джерела, місцезнаходження, розміщення, руху, прав щодо власності чи прав на власність, якщо відомо, що така власність виникла в результаті кримінальної діяльності або участі в подібній діяльності;
  • – придбання, володіння або використання власності, якщо на момент отримання було відомо, що подібна власність виникла в результаті кримінальної діяльності чи участі в подібній діяльності;
  • – участь у будь-яких діях, об'єднання з метою здійснення, спроби здійснення й надання допомоги, співучасть, сприяння й консультування здійснення будь-яких дій, зазначених у попередніх абзацах.

Знання, наміри або мета, необхідні як елемент згаданої діяльності, можуть бути наслідком об'єктивних обставин, що ґрунтуються на фактах. Відмивання грошей повинно розглядатись як таке, навіть коли діяльність, у результаті якої створювалася власність для відмивання, здійснювалася на території іншої держави- члена або на території третьої країни.

У 1993 році розроблений ще один важливий документ міжнародного характеру – Типовий Закон ООН про відмивання коштів від продажу наркотиків, у ст. 20 якого наводиться визначення зазначеного правопорушення, що суттєво не відрізняється від сформульованого у Віденській Конвенції.

Згідно з Палермською конвенцією ООН "Проти транснаціональної організованої злочинності" від 15.11.2000 р. (ст. 6), Меридською конвенцією ООН "Проти корупції" від 31.10.2003 р. (ст. 23)[27] і Варшавською конвенцією Ради Європи "Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності і фінансування тероризму" від 16.05.2005 р. (ст. 9)[28] під "відмиванням доходів від злочинів" розуміється:

  • 1) конверсія або переказ майна, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів, з метою приховання злочинного походження цього майна або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні основного правопорушення, для того, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
  • 2) приховування справжнього характеру, походження, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, прав на майно або його належність, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;
  • 3) придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його одержання відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;
  • 4) участь, причетність або вступ у змову з метою вчинення будь-якого зі злочинів, визнаних такими відповідно до цієї статті, замах на його вчинення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад під час його вчинення.

Посилаючись на міжнародні документи, Бельгія, Італія, Німеччина та інші країни ще на початку 90-х pp. прийняли спеціальні закони, спрямовані на боротьбу з легалізацією злочинних доходів, якими, зокрема, було запроваджено кримінальну відповідальність за відмивання коштів. Водночас поняття "відмивання коштів", що використовувалось, мало досить поширене тлумачення. Так, за законодавством Німеччини, це введення майнових об'єктів, отриманих від організованої злочинної діяльності, до легального фінансово-економічного обігу з метою їх маскування[29].

Аналогічного підходу дотримуються при прийнятті своїх внутрішніх законів та інших нормативних актів, спрямованих на боротьбу з легалізацією (відмиванням) злочинних доходів, більшість європейських країн. Відмінність у законодавстві існує при визначенні переліку діянь, що можуть бути джерелами засобів, які потребують легалізації.

Таким чином, згідно з нормами міжнародного права до відмивання коштів відноситься будь-яке діяння, спрямоване на приховування злочинного характеру походження відповідних доходів, а також пряме використання злочинних доходів навіть у тих випадках, коли їм не надається вигляд правомірного одержання. Розуміється, що при попаданні злочинних доходів у легальну економіку, підприємницька діяльність з використанням таких активів стає процесом їх відмивання.

Слід зазначити, що як джерела походження коштів, які відмиваються, вказані вище міжнародні правові акти розглядають серйозні злочини (визначені категорії злочинів). При цьому, згідно з Палермською конвенцією ООН (2000 р.) і 40-а Рекомендаціями ФАТФ (2012 р.), всі держави-учасники зобов'язані поширити термін "відмивання коштів" на найширше коло основних злочинів ("визначених категорій злочинів"). ФАТФ у своїй останній (четвертій) редакції 40-а Рекомендацій від 16.02.2012 р.[30] установила перелік із 21 категорії правопорушень, наполегливо рекомендувавши всім країнам світу включити в перелік предикатних злочинів ряд правопорушень з кожної "визначеної категорії злочинів", до яких належать: участь в організованому злочинному угрупуванні та рекет; тероризм, включаючи фінансування тероризму; торгівля людьми та контрабанда мігрантів; сексуальна експлуатація, включаючи сексуальну експлуатацію дітей; незаконна торгівля наркотиками та психотропними речовинами; незаконна торгівля зброєю; незаконна торгівля краденими та іншими товарами; корупція та хабарництво; шахрайство; підробка валюти; підробка та піратство товарів; злочини у сфері охорони навколишнього середовища; вбивство, тяжкі тілесні ушкодження; викрадення, незаконне обмеження волі та взяття заручників; грабіж або крадіжка; контрабанда (зокрема щодо митних і акцизних зборів і податків); податкові злочини (пов'язані з прямими та непрямими податками); (злочинне) вимагання; підробка; піратство; інсайдерська торгівля та маніпулювання на ринку.

Перелік таких злочинів, які в спеціальній літературі називаються основними або такими, що передують відмиванню, (предикатними) злочинами, визначається внутрішнім законодавством кожної держави. Вирішуючи питання щодо кола злочинів, що відносяться до предикатних, згідно з кожною зазначеною вище категорією, кожна країна відповідно до свого внутрішнього законодавства встановлює, яким чином така держава буде визначати ці злочини та природу кожного окремого елементу таких злочинів, що роблять їх тяжкими злочинами (відносять їх до категорії предикатних стосовно відмивання коштів).

У науковій літературі поняття "відмивання коштів" здебільшого розглядається через призму структури та змісту процесу відмивання грошових коштів та іншого майна.

Деякі автори акцентують увагу на тому, що відмивання коштів – це процес, за допомогою якого злочинці намагаються приховати справжнє походження та належність результатів злочинної діяльності[1]. Зокрема, відмивання визначають як процес, за допомогою якого "брудні" кошти, зазвичай готівка, отримані внаслідок злочинної діяльності, проходять через банківську систему таким чином, що перевтілюються на "чисті" кошти, тобто вони набувають видимості законних доходів, у зв'язку з чим зникає можливість встановити особу, яка є ініціатором угоди, або злочинне походження цих коштів[32]. Таке визначення, з-поміж іншого, безпідставно обмежує поняття "відмивання коштів", оскільки такі злочини вчиняються не лише з використанням банківських закладів. Так, FATF зазначає, що за останні роки збільшилась кількість повідомлень щодо операцій із відмивання коштів, здійснюваних через небанківських фінансових посередників[33]. Обмеження зазнав і предмет відмивання, позаяк такі дії можуть стосуватися не лише готівки.

Американський спеціаліст Кліффорд Л. Карчмер визначає це поняття наступним чином: "Відмивання коштів – це термін, що використовується для висвітлення процесу приховування нелегально отриманої готівки та її конвертування на іншу форму платежу, з наміром спотворення уяви щодо природи коштів, подавши нелегально отримані кошти легальними"[34].

Деякі дослідники намагаються дати змістовне визначення відмивання коштів, використовуючи переваги описового методу. Так, російський професор Б.В. Волженкін розглядає відмивання коштів як різноманітні дії (фінансові операції тощо), що здійснюються з метою приховування наявності та (або) походження майна, здобутого таким способом, для того щоб у подальшому отримувати з нього доходи[35].

Відомі німецькі спеціалісти Х.-Х. Кернер та Е. Дах під відмиванням коштів розуміють операції, які здійснюються з метою (на першій стадії) приховати наявність, походження або цільове призначення майнових цінностей, що мають злочинне походження, з метою переходу (на другій стадії) до отримання регулярних доходів. При цьому вони підкреслюють, що німецький законодавець не дає визначення терміна "відмивання коштів", а лише перераховує способи вчинення протиправних діянь[29].

Інший німецький учений К. Котке пропонує визначення "брудних" коштів через дві основні сфери, в яких вони переважно використовуються:

  • • загальнокримінальна сфера;
  • • сфера оподаткування, а також способи відмивання, що характеризуються цілісним процесом[37].

Описовий характер поняття "відмивання коштів" має місце й у публікаціях інших авторів. Так, деякі дослідники стверджують, що відмивання коштів – це процес, за якого великі суми незаконно отриманих грошей, наприклад, від торгівлі наркотиками або іншого тяжкого злочину, набувають вигляду набутих із законного, легального джерела. Якщо такий процес проходить успішно, злочинець отримує законне прикриття джерел своїх доходів[38]. Або це процес навмисного приховування їх походження шляхом спотворення інформації про справжній характер доходів, джерела, місцезнаходження, права власності на доходи, або інших прав на них, здійснення угод із незаконними доходами з метою наступного введення їх в юридично легальному (правомірному) вигляді в офіційний економічний обіг[39].

Інші аналітики визначають цей процес більш конкретно – переведення незаконно отриманої готівки в інший актив, приховування істинного джерела та власності, від яких незаконним шляхом отримані кошти, і створення характеру законності для джерела і власності[15].

Слушним є погляд щодо спроби спрощення розуміння поняття "відмивання коштів" через намагання сформулювати це визначення на основі процесу тристадійної технології, посилаючись на те, що на сучасному етапі відмивання коштів – це складна, динамічна діяльність, що роз'їдає, поглинає все, яка досягла значних результатів і ефекту[41].

Аби зрозуміти і оцінити всю силу й наслідки відмивання коштів, слід звернутися до природи злочину як такого. Кримінальна діяльність здійснюється здебільшого для досягнення єдиної мети – грошей. І якщо гроші породжуються злочином, можливість їх використання з'являється лише в разі приховування первинного (злочинного) джерела цього капіталу. Тому відмивання коштів є методом інтеграції злочинних капіталів до банківської системи та бізнесового світу. Таким чином, злочинне походження капіталів назавжди зникає, що забезпечує злочинцям подальшу досить прибуткову діяльність[41].

Найбільш логічним способом відмежування самого явища відмивання коштів від деяких його конструктивних частин є виділення різниці між приховуванням кримінальних доходів і маскуванням їх природи. Якщо кошти, одержані злочинним шляхом, приховані від кримінального переслідування, наприклад, якщо вони витрачаються у формі анонімної готівки чи їх переміщують до юрисдикції, в якій відсутня санкція проти використання коштів нелегального походження, то навряд чи можна це описати як "відмивання". Все, що сталося, – це приховування наявності коштів, отриманих злочинним шляхом, від адміністративної влади того місця, де було скоєно злочин[43]. Із цієї точки зору, метою відмивання коштів є не використання злочинних доходів у легальній економіці, а лише приховування та маскування джерела їх походження. Вважаємо, що таке тлумачення поняття "відмивання" нівелює межі між явищем, що нами досліджується, та приховуванням злочину.

Перед тим як сформулювати визначення терміну "відмивання коштів", слід зазначити, що будь-яка операція з відмивання коштів переслідує подвійну мету: приховування вчинених злочинів, у результаті яких отримано доходи, і забезпечення можливостей скористатися цими доходами шляхом розміщення або інвестування їх у легальну економіку. Деякі форми злочинів, особливо фінансові, майже автоматично й негайно використовують операції з відмивання коштів, позаяк злочинці намагаються відразу ж приховати доходи, отримані ними від кримінальної діяльності. Для здійснення остаточних цілей необхідно виконати проміжні завдання. Операції з відмивання коштів виливаються в складний процес легалізації коштів, найчастіше із залученням новітніх технологій, таким чином, аби приховати їхню вихідну природу, джерело або призначення, створюючи легальну підставу для управління або володіння відмитими коштами[44].

Обґрунтованим є визначення терміна "відмивання коштів" у соціально-економічному аспекті. За такого підходу поняття "відмивання коштів" як соціальний феномен може бути розкрите таким чином: відмивання коштів – це негативне соціально- економічне явище, в основі якого приховування незаконного походження доходів, спотворення інформації про природу їхнього походження, місцезнаходження, розташування, рух, дійсну належність та прав власності на такі доходи, а також надання їм у будь-яких формах правомірного вигляду, коли особі відомо, що ці матеріальні блага є доходами, отриманими незаконним шляхом, а також інші дії, прямо або опосередковано пов'язані з оформленням правомірності фактичних відносин володіння, користування, розпорядження доходами або з приховуванням їх незаконного походження.

Водночас термін "відмивання коштів" не завжди сприймається вченими-юристами (особливо кримінологами) України та країн пострадянського простору[45]. Донедавна його вважали жаргонним словом, несумісним з використанням у науковій літературі. Тим самим не враховувався той факт, що в міжнародно-правових актах термін "відмивання" використовується як синонім терміна "легалізація". Термін "відмивання" увійшов практично в усі відповідні міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною. А з прийняттям міжнародних актів не можна не визнати юридично правомірним використання терміна "відмивання". Крім того, слушною є думка не лише щодо паралельного використання двох термінів "легалізація" та "відмивання", а й відокремленого та тотожного їх застосування, спираючись, крім зазначеного, на об'єктивність відображення сутності та діалектичних ознак одного й того самого соціального явища, що розглядається[46].

Водночас базовим для використання є законодавчо визначений в Україні термін "легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом". А будь-яке використання різної термінології для позначення вказаного явища вважається синонімічним за відсутності спеціальних застережень. До того ж ці терміни в певних ситуаціях можуть відображати різні цілі та технологічні етапи використання тіньових капіталів.

  • [1] Иванов Э.А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. – М.: Российский юридический дом, 1999. – 176 с.
  • [2] Gilmor W.C. Dirty money. The evolution of money laundering countermeasures. – Strasbourg, 1993.
  • [3] Stessens G. Money Laundering: a new international law enforcement model. – Cambridge University Press., 2000. – 460 p.
  • [4] Gilmor W.C. Dirty money. The evolution of money laundering countermeasures. – Strasbourg, 1995.
  • [5] Дюрант В. Цезарь и Христос / Пер. с англ. – Μ-, 1995.
  • [6] История государства и права: Учебник / Под общ. ред. З.М. Чернишевского. – М., 1949. – Т. 1.
  • [7] Аминов Д.И. Об отмывании денег, полученных незаконным путем (социально-правовой аспект) // Государство и право. –1998. – № 2. – С. 33-38.
  • [8] Lttley Р. Dirty dealing. The Untold Truth About Global Money Laundering. – London: Kogan Page, 2000.
  • [9] Jeffrey Robinson. The laundiymen: Inside the World's Third Largest Business. – London. England: Pocket Books, 1995.
  • [10] Библия: Книги священного писания Ветхого и Нового Завета. – Μ., 1997.
  • [11] Коран / Пер. с араб. И.Ю. Крапко веко го. – Μ., 1990.
  • [12] Коран / Пер. с араб. И.Ю. Крачковского. – М., 1990.
  • [13] Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории руского права. – Вып. 2. – К., 1980.-266 с.
  • [14] Российское законодательство ХІХ-ХХ веков: В V т. – Т. 2. Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. – М., 1998. – 425 с.
  • [15] Волженкин Б.В. Отмывание денег. Серия: Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе. – СПб., 1998. – 40 с.
  • [16] Таганцев Н. С. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. – Изд. 11-е. – СПб, 1901.
  • [17] Slessens G. Money Laundering: a new international law enforcement model. – Cambridge University Press., 2000. – 460 p.
  • [18] Міжнародна банківська справа та відмивання коштів: Матеріали міжнародного семінару (м. Київ, 15-19 лютого 1999 р.). – Глінко, Федеральний правоохоронний навчальний центр, 1999. – 230 с.
  • [19] Oxford Advanced Leaner's Dictynary of Current English. / A.S. Hornby, Chief Editor: A.P. Cowie. Fourth Edition. – Oxford: Oxford University Press. 1994. – 1582 p.
  • [20] Иванов Э.А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. – М.: Российский юридический дом, 1999. –176 с.
  • [21] Конвенция Организации Объединенных Наций о борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ: Принята на специальной конференции ООН 19 декабря 1988 г. – Вена: ООН, Экономический и социальный совет, 1988.
  • [22] Basel Committee on Banking Supervision Statement: Prevention of criminal use of the banking system for the purpose of money laundering [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу : bis.org/publ/bcbsc137.pdf?noframes=1.
  • [23] Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М., 1998. – 357 с.
  • [24] Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей: Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 28.082001 р. за № 1124// Офіційний Вісник України. – 2001. – №35. – С. 1630.
  • [25] Никулина В.А. Отмывание грязных денег. Уголовно-правовая характеристика и проблемы соучастия. – М.: ООО Изд-во „Юрлитинформ'', 2001. – 160 с.
  • [26] Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів: Директива Європейського Парламенту та Ради 2005/60/ЄС від 26.10.2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http //eurodocxsdiagov.ua/ DocumentView/tabid28/ctl/Edit/mid27/ID/10004910/Lang/Defauit.aspx
  • [27] Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції // Офіційний вісник України, 2010, № 10 (22.02.2010), ст. 506.
  • [28] Конвенція Ради Європи "Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності і фінансування тероризму" від 16.05.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=178&lang=uk
  • [29] Кернер Х.-Х., Дах Э. Отмывание денег. Путеводитель по действующему законодательству и юридической практике / Пер. с нем. Т. Родионовой, Д.Ж. Войновой. – М., 1996. – 240 с.
  • [30] Паризька ред акція 40-а Рекомендацій FATF під 16.022012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: sdfm.gov.ua/content/iTle/Site_docs/2012/22.03.2012/l.pdf
  • [31] Иванов Э.А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. – М.: Российский юридический дом, 1999. – 176 с.
  • [32] Ларичев В.Д. Совершенствование законодательства о борьбе с „отмыванием'" денег, полученных преступным путем // Государство и право. – 1992. – № 4.
  • [33] Деркач А.Г. Совершенствование мер международного противодействия по отмыванию „грязных” денег // Вестник Московского университета. Серия „Экономика”. – 1999. – № 2. – С. 89-101.
  • [34] Никулина В.А. Отмывание грязных денег. Уголовно-правовая характеристика и проблемы соучастия. – М.: ООО Изд-во „Юрлитинформ". 2001. – 160 с.
  • [35] Волженкин Б.В. Экономические преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 1999. –296 с.
  • [36] Кернер Х.-Х., Дах Э. Отмывание денег. Путеводитель по действующему законодательству и юридической практике / Пер. с нем. Т. Родионовой, Д.Ж. Войновой. – М., 1996. – 240 с.
  • [37] Кернер Х.-Х., Дах Э. Отмывание денег. Путеводитель по действующему законодательству и юридической практике / Пер. с нем. Т. Родионовой, ДЖ. Войновой. – М, 1996. – 240 с.
  • [38] Суэтин А. Отмывание денег: угроза мировому сообществу // Вопросы экономики. – 1999. – № 12. – С. 110-112.
  • [39] Коротков Ю.В. Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с легализацией (отмыванием) незаконных доходов: Автореф. дис. ... канд. наук / Всероссийский науч.-исслед. ин-т МВД России. – М., 1998. – 23 с.
  • [40] Волженкин Б.В. Отмывание денег. Серия: Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе. – СПб., 1998. – 40 с.
  • [41] Lilley Р. Dirty dealing. The Untold Truth About Global Money Laundering. – London: Kogan Page., 2000.
  • [42] Lilley Р. Dirty dealing. The Untold Truth About Global Money Laundering. – London: Kogan Page., 2000.
  • [43] Blum J., Levi M., Naylo, T., Williams P. Financial Havens, Banking Secrecy and Money Laundering // United Nations, New York. 1998.
  • [44] Siessens G. Money Laundering: a new international law enforcement model. – Cambridge University Press., 2000. – 460 p.
  • [45] Білоус B.T., Попович B.M., Попович M.B. Організаційно-правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: Монографія. – К., 2001. – 138 с.
  • [46] Бенщкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства: Монография / МВД Украины, Луган. ин-т внутр. дел; [Научн. ред. д-р юрид. наук. проф. А.Н. Костенко]. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >