< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТИПОЛОГІЯ ВІДМИВАННЯ КОШТІВ В УКРАЇНІ

Критерії визначення поняття "фіктивне підприємство", ознаки, класифікація та основні способи відмивання "брудних" коштів із використанням суб'єктів фіктивного підприємництва

Нелегальні транзакції можуть поєднуватися (змішуватися) з легальними, особливо в тих випадках, коли на попередніх етапах іллегальної діяльності її суб'єкти змогли відмити значну частину нелегальних доходів та інтегрувати їх у легальні види економічної діяльності реального сектору економіки.

Указана проблема є тим більшою, чим більш нелегальним є зовнішнє середовище, в якому доводиться конкурувати легальним суб'єктам господарювання. Нечесна конкуренція, подвійні стандарти, незахищеність права приватної власності, неефективність судової системи захисту своїх прав, значні транзакційні витрати, пов'язані зі здійсненням власного бізнесу, спонукають легальних економічних агентів до пошуку альтернативних (квазілегальних, іллегальних) шляхів адаптації до умов описаного середовища. Однією з найпоширеніших альтернатив є змішування легальних та нелегальних потоків доходів під прикриттям різних механізмів маскування такої практики. Разом з тим, одним з найефективніших механізмів прикриття вказаного змішування (принаймні для України) є фіктивне підприємництво та конвертаційні центри.

З матеріалів підручника очевидним є те, що діяльність суб'єктів фіктивного підприємництва є одним із ключових елементів механізму ухилення від сплати податків та легалізації злочинних доходів, суть якого зводиться, з одного боку, до утворення сприятливих умов для вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, а з другого – до маскування злочинної діяльності, зменшення об'єкту оподаткування з податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також до приховування джерел походження і місцезнаходження доходів, одержаних злочинним шляхом з метою ухилення організаторів від відповідальності.

До сьогодні немає єдності у визначенні змісту поняття "фіктивне підприємство". Різними учасниками фінансово-економічного обороту та правоохоронними органами, які протидіють використанню фіктивних підприємств (ФП) у цьому обороті, ФП називаються по-різному: фіктив, квартальні, фантоми, фірми-одноденки, ліхтарі, прилипали, блукаючі, метелики, підсніжники, липові, альтернативний інструмент податкового планування, номінальні контори тощо.

Слід зазначити, що в законодавстві України зміст категорії "фіктивне підприємство" не визначений. З іншого боку, в окремих законах, постановах та інших нормативних актах, уживаючи в різному контексті поняття ФП, із 1998 року не розкривали його змісту. Насамперед йдеться про таке законодавство:

– Лист Юридичного департаменту Нацбанку України від З грудня 1997 року № 18-111/2066-8894 “Про зловживання при створенні та діяльності комерційних структур”[1], який було направлено Кримському республіканському, обласним та по місту Києву та Київській області управлінням Національного банку України, Комерційним банкам, Асоціації українських банків. У зазначеному листі, зокрема, повідомлялося, що за даними Міністерства внутрішніх справ України почастішали випадки зловживань при створенні та діяльності комерційних структур, багато з яких виявилися фіктивними. При цьому допускаються порушення при вчиненні нотаріальних дій нотаріусами, зокрема й при засвідченні копій документів, що подаються в банк для відкриття розрахункового (поточного) рахунку (копій свідоцтв про державну реєстрацію, статутів, зразків підписів посадових осіб, яким відповідно до чинного законодавства та установчих документів надано право розпорядження банківським рахунком та підпису розрахункових документів). Ураховуючи викладене та з метою попередження відкриття банками рахунків фіктивним підприємницьким структурам, НБУ вважав за необхідне звернути увагу банків на те, що при відкритті рахунків юридичним особам та іншим суб'єктам підприємницької діяльності посадові особи комерційних банків повинні перевіряти відповідність засвідчувального напису нотаріуса вимогам Закону

України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України[2]. НБУ застерігав також, що в разі порушення зазначених вимог до комерційних банків будуть застосовуватися санкції, передбачені статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а посадові особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної та кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України. З наведеного листа НБУ випливає, що МВС уже в 1997 році офіційно визначало деякі підприємницькі структури фіктивними та звертало увагу на неякісну роботу нотаріусів щодо засвідчення підписів фізичних осіб на установчих документах суб'єктів підприємництва. НБУ, у свою чергу, звертав увагу банків на необхідність перевіряти якість роботи нотаріусів і відповідність їх дій нормам чинного законодавства.

  • – 4 березня 1998 року Президентом України було підписано Указ № 167/98 “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами”[3]. Статтею 16 цього Указу Кабінету Міністрів України і Національному банку України було надано доручення підготувати і внести проекти нормативно-правових актів, зокрема, щодо: уточнення порядку надання на вимогу органів державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів та спрощення порядку стягнення коштів до державного бюджету з рахунків виявлених фіктивних підприємств, ПО яких органами державної податкової служби припинено операції.
  • – На виконання статті 16 згаданого вище Указу Кабінет Міністрів України попросив Вищий арбітражний суд України провести з метою запобігання правопорушенням податкового законодавства, пов'язаним з незаконним відшкодуванням з державного бюджету податку на додану вартість, узагальнення судової практики щодо визнання недійсними угод, укладених з неіснуючими (фіктивними) структурами. У свою чергу, на виконання прохання КМУ, узагальнивши відповідну судову практику, ВАСУ говорить не про фіктивні підприємства, а про “так звані фіктивні підприємства”. Хоча ці фірми реєструються належним чином (говориться далі в цьому листі), перед податковими органами (вони) не звітують і створюються для конвертації готівки. У наведених випадках податківці застосовують санкції (непрямі методи оподаткування) до підприємств, що не порушують чинне законодавство, оскільки діяльність їхніх контрагентів легітимізована державою у встановленому порядку і перевірка достовірності таких фактів до компетенції суб'єктів господарювання не належить. А отримати інформацію про фактичні наміри засновників фірм, які зареєстровані належним чином і отримали від держави дозвіл на здійснення господарської діяльності, сумлінні суб'єкти господарювання не мають змоги. Резюмуючи викладене, Вищий арбітражний суд відзначає, що практика застосування відповідальності за відсутності провини суб'єкта господарських правовідносин є помилковою і допущені помилки посадових осіб органів ДПА виправляються в судовому порядку.
  • – НБУ (на виконання згаданого Указу Президента) запропонував банкам надати конкретні пропозиції, виходячи з практичного досвіду адресатів. Особливо НБУ попросив висловити свою думку щодо визначення критеріїв, за якими операції вважатимуться незвичайними (підозрілими), з урахуванням того, що коло клієнтів банків, за рахунками яких надаватиметься інформація, має максимально обмежуватись тими, які здійснюють фіктивну діяльність. Також, на думку Національного банку України, доцільно було проаналізувати грошовий оборот в установах банків з точки зору кількості платежів клієнтів та їх розмірів, про які згідно із запропонованими ними критеріями надавалась би інформація контролюючим органам. Це дозволить оптимально визначити можливий обсяг інформації, що надходитиме до податкових та інших контролюючих органів, з метою забезпечення ефективного її вивчення, аналізу та вжиття відповідних заходів до порушників. Наприкінці листа НБУ зазначив, що надання банками якісних, обгрунтованих пропозицій із зазначеного питання сприятиме розробленню законодавчих і нормативних актів, які оптимально відповідатимуть інтересам банків щодо забезпечення інформування ними контролюючих органів про підозрілі операції на рахунках клієнтів.
  • – Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (у ст. 18 цього Закону визначено, що безнадійним боргом вважається "податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону"[4]). Нормативного визначення змісту фіктивної юридичної особи не наведено.
  • – Постановою КМУ від 18.12.1998р. № 1997 "Про затвердження Порядку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються ПДВ" (дія цієї Постанови призупинена П КМУ від 01.06.99 р. № 937) було зазначено, що такі методи можуть застосовуватись у разі встановлення діючими підприємствами взаємовідносин із фіктивними структурами. При виявленні податковими органами фактів перерахування грошових коштів фіктивним структурам, валові затрати платника податків зменшувались на ці суми й не проводилось збільшення податкового кредиту з ПДВ.
  • – У методичних рекомендаціях по протидії незаконному відшкодуванню з бюджету ПДВ, а також при розкритті окремих способів ухилення від сплати податків (Лист ДПАУ від 22.05.1998 р. № 6021/10/26-31)ЁЛист ДПАУ від 22.05.1998 р. № 6021/10/26-31 "Методичні рекомендації відносно організації боротьби з "фіктивними" та "транзитними" підприємствами" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: uazakon.com/document/ sparti 2/inx12243.html, фіктивні підприємства визначені як механізм переведення зобов'язань на фіктивні, неіснуючі комерційні структури з наступною конвертацією безготівкових грошових коштів.
  • – У листі ДПАУ від 21.05.1999 р. № 329/4/25-1210 "Щодо підприємницьких структур"[5] указується, що законодавством України не визначене поняття "фіктивна фірма". Далі зазначено, що на території України "створюються підприємницькі структури, які не реєструються в органах державної влади в установленому законодавством порядку, або ж реєструються, як правило, на неіснуючих осіб, по втрачених або викрадених паспортах, з використанням підроблених печаток нотаріусів і органів державної реєстрації".
  • – Ще один варіант поняття "фіктивна фірма (підприємство)" може бути розглянутий на основі положень статті 205 ККУ, яка передбачає кримінальну відповідальність за фіктивне підприємництво[6]. Суть фіктивного підприємництва зводиться до створення чи придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. У раніше діючій редакції ст. 1484 КК (редакція 1960 р.) основним змістом цієї категорії було створення або придбання суб'єктів підприємництва без наміру здійснювати статутну діяльність.
  • – Слід зазначити, що діяльність фіктивних суб'єктів підприємництва прямо корельована із попитом на послуги, пов'язані із конвертацією безготівкових грошових коштів у національній валюті в готівкову (зазвичай вільноконвертовану) валюту першої категорії. З огляду на це, невід'ємним наслідком діяльності фіктивних фірм і конвертаційних центрів є порушення законодавства з питань валютного регулювання та контролю.

Нижче за текстом наведені існуючі на сьогодні в спеціальній літературі підходи до кримінально-правової кваліфікації та до визначення поняття "фіктивності", "фіктивного підприємства", "фіктивного підприємства".

  • 1. Фіктивне підприємництво – це використання СПД (включаючи фізичних осіб – СПД) фіктивних угод і проведення на підставі цих угод псевдорозрахункових операцій, якщо вказані дії завдали матеріальних збитків[7].
  • 2. Фіктивність – це відсутність в осіб, які стоять за створенням або придбанням підприємства, справжніх намірів здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах[8].
  • 3. Фіктивне підприємництво – це укладання господарських угод без реального їх виконання (передачі товарів, надання послуг) з використанням юридичних осіб – СПД, створених чи придбаних із цією метою[9].
  • 4. Фіктивною фірмою признається суб'єкт, який не надає необхідну звітність і не знаходиться за юридичною адресою[10].
  • 5. Фіктивним може бути визнане лише підприємство, яке пройшло відповідну державну реєстрацію, хоча й із використанням фіктивних документів (для державної реєстрації суб'єкта господарської діяльності надаються документи, які містять неправдиві відомості про засновників – украдені або знайдені документи; документи осіб, які важко хворі, померли, виїхали на постійне місце проживання за межі України і т.п.), які дозволяють приховати дійсну інформацію про осіб, які створили підприємство та здійснюють керівництво суб'єктом підприємництва Дії ж осіб, які лише підробляють документи, виконують окремі дії по вчиненню чи приховуванню протиправних (злочинних) діянь без відповідної реєстрації суб'єкта підприємництва, підлягають самостійній кваліфікації й не можуть розглядатись як учинені в межах фіктивного підприємництва, оскільки суб'єкт підприємницької діяльності відсутній[11].
  • 6. Типове фіктивне підприємництво в Україні можна охарактеризувати як юридичну особу: створену в співучасті (98,5 % усіх випадків) шляхом утворення суб'єкта господарювання, що раніше не існував (59,5 %), в організаційно-правовій формі приватного підприємства (50,5 %), з корисливих мотивів (100%), особою віком до 30 років (54,5 %), з використанням документів підставної особи (84,8 %), для ухилення від сплати податків (64,6 %); формально очолювану підставним керівником (84,8 %); яка не знаходиться за своєю юридичною адресою (52,7 %); активно укладає безтоварні фіктивні угоди (46,97 %); знімає грошові кошти з банківського рахунку готівкою (51,5 %); у штаті має тільки одного працівника – керівника (37,8 %); не здійснює облік, не надає звітності, не сплачує податків (65,15 %); функціонує не більше одного року (85,7 %) і припиняє діяльність без додержання встановленого порядку (93,2 %)[12].
  • 7. Під фіктивним підприємством слід розуміти юридичну особу, офіційно зареєстровану як суб'єкт підприємництва, що створена або придбана з метою здійснення заборонених видів діяльності або прикриття незаконної діяльності[13].

За результатами проведення правоохоронними органами оперативно-розшукових заходів, документальних та експертних досліджень, які здійснюються слідчими підрозділами правоохоронних органів, проведення документальних ревізій і перевірок та узагальнення відповідної практики, установлені основні ознаки, які характеризують суб'єкт фіктивного підприємництва, а саме:

  • 1) неподання у встановлений термін звітності в податкові органи;
  • 2) відсутність суб'єкта підприємництва за юридичною адресою;
  • 3) неможливість визначення фізичного місцезнаходження співробітників суб'єкта підприємництва та його адміністрації (директора, довірених осіб, головного бухгалтера);
  • 4) постійне подання до податкових органів відомостей про призупинення діяльності й про відсутність об'єктів оподаткування;
  • 5) відсутність відомостей про здійснення компанією реальної діяльності як господарюючого суб'єкта (у країні реєстрації);
  • 6) поєднання в одній особі функцій засновника, директора й головного бухгалтера суб'єкта підприємницької діяльності (СПД).

Як критерії "фіктивності" можуть також бути використані:

  • 1) очевидна невідповідність обороту за рахунками господарюючого суб'єкта сумам сплати податкових платежів;
  • 2) обсяги відшкодування ПДВ по експортних операціях (заявления значних сум податкового кредиту по ПДВ); 1
  • 3) характеристика виробничого і фінансового потенціалу СГЩ;
  • 4) період роботи СПД, конкурентоспроможність його товарів, робіт і послуг, ринкова частка робіт і послуг СПД у сукупному обсязі виробництва за певним видом економічної діяльності у звітному періоді часу;
  • 5) значні обороти грошових коштів на розрахунковому рахунку безпосередньо після реєстрації СПД (до трьох місяців з дня її реєстрації);
  • 6) проведення операцій по ЛОРО рахунках за зовнішньоекономічними контрактами;
  • 7) здійснення СПД діяльності з надання маркетингових послуг, розробки й реалізації програмних продуктів, проведення інших консалтингово-інформаційних (нетоварних) операцій;
  • 8) невідповідність обсягів споживання енергоносіїв і сплачених коштів електро-, тепло- та газопостачальним організаціям до задекларованого обсягу виробництва товарів;
  • 9) невідповідність інформації, отриманої від організацій, які здійснюють перевезення вантажів (залізничний, автомобільний, водний транспорт), про обсяги перевезеного вантажу, адреси суб'єктів підприємництва та сум, сплачених за перевезення, у порівнянні з тією, якою оперує СПД, діяльність якого перевіряється правоохоронним органом на предмет наявних ознак фіктивності.

Фіктивне підприємництво і фіктивні підприємства є ідеальним інструментарієм для здійснення такої діяльності: уникнення контрагентами фіктивних фірм відповідальності за нелегальну економічну діяльність шляхом перекладання цієї відповідальності на керівників фіктивного підприємства; незаконні операції з фінансовими ресурсами; нецільове використання й привласнення бюджетних коштів; нецільове використання або неповернення кредитів; ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів; здійснення незаконних валютних операцій; незаконна конвертація гривневих коштів у вільноконвертовану іноземну валюту першої категорії з подальшим її перерахуванням на рахунки в іноземних банках за фіктивними зовнішньоекономічними контрактами; неповернення валютної виручки та приховування її за кордоном; торгівля людьми, наркотиками, зброєю; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Досягнувши поставленої мети, фіктивний суб'єкт господарювання припиняє свою діяльність шляхом фіктивного банкрутства або ж самоліквідується, не повідомляючи про це нікого.

Із запровадженням у 2001 році кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво (стаття 205 ККУ), законодавцем здійснено вагомий крок уперед у протидії криміналізації національної економіки та фінансової системи. Однак указана стаття вже на момент свого прийняття не відповідала завданням стримування нелегальної економічної діяльності, оскільки визначене в ній поняття "фіктивне підприємництво" не враховувало таких організаційно- правових форм господарювання, як: фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності (індивідуальне підприємництво); непідприемницькі товариства; громадські організації; благодійні фонди; споживчі кооперативи та інші неприбуткові організації. Указані категорії банківських клієнтів належать до групи підвищеного ризику, ідентифікація та вивчення фінансових операцій якої потребує особливої обачності.

До фіктивного підприємництва в Україні не віднесене також укладання фіктивних контрактів, як засобу маскування псевдорозрахункових операцій (псевдопідприємництво). Нормативно невизначений залишається ключове поняття – "фіктивне підприємство", тим самим залишається розмитим і невизначеним перелік ознак, який би давав змогу чітко ідентифікувати суб'єктів фіктивної господарської діяльності.

Результати аналізу спеціальної літератури дають змогу виокремити додатковий перелік ознак ризику, які характеризують суб'єкта фіктивного підприємництва, а саме:

  • 1) здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона;
  • 2) прикриття незаконної діяльності;
  • 3) ведення офіційної діяльності в мінімальному обсязі, що дає змогу імітувати активну підприємницьку діяльність;
  • 4) неподання у встановлений термін звітності в податкові органи;
  • 5) відсутність суб'єкта підприємництва за юридичною адресою;
  • 6) державна реєстрація відбувається в одній області, відкриття рахунків у банківських установах – в іншій, діяльність здійснюється на території третьої області;
  • 7) неможливість визначення фізичного місцезнаходження співробітників суб'єкта підприємництва та його адміністрації (директора, довірених осіб, головного бухгалтера);
  • 8) постійне подання до податкових органів відомостей про призупинення діяльності й про відсутність об'єктів оподаткування;
  • 9) відсутність відомостей про здійснення компанією реальної діяльності як господарюючого суб'єкта (у країні реєстрації);
  • 10) поєднання в одній особі функцій засновника, директора і головного бухгалтера СПД;
  • 11) необхідні для здійснення статутної діяльності (у розрізі основних КВЕДів) виробничі, складські та офісні приміщення, а також засоби виробництва (як власні, так і орендовані) відсутні;
  • 12) на поточний рахунок підприємства в банку інтенсивно надходять значні суми грошових коштів відразу після його відкриття;
  • 13) перед закінченням поточного або на початку наступного банківського дня, вся сума коштів на поточному рахунку підприємства перераховується третім особам;
  • 14) усі (переважна більшість) грошові кошти, що надходять на поточний рахунок підприємства, знімаються готівкою;
  • 15) у міру зменшення інтенсивності руху грошових коштів по поточному рахунку підприємства (припинення активної діяльності), юридична справа підприємства витребується з банку під приводом переходу до іншої банківської установи, або ж зникає;
  • 16) домінування безтоварних угод на виконання робіт і надання послуг (надання маркетингових послуг, розробка й реалізація програмних продуктів, проведення інших консалтингово- інформаційних операцій) над товарними з наявними додатковими ознаками фіктивності;
  • 17) очевидна невідповідність обороту за рахунками господарюючого суб'єкта сумам сплати податкових платежів;
  • 18) обсяги відшкодування ПДВ по експортних операціях (з'явлення значних сум податкового кредиту по ПДВ);
  • 19) невідповідність чисельності та складу трудового колективу (директор, головний бухгалтер і два-три додаткових працівники) спектру наданих за укладеними договорами послуг та виконаних робіт, що передбачають наявність значної кількості працівників, які мають спеціальну освіту;
  • 20) обіймання керівних посад на підприємстві психічно хворими, матеріально залежними, раніше судимими особами тощо;
  • 21) невідповідність обсягів споживання енергоносіїв і сплачених коштів електро-, тепло- та газопостачальним організаціям до задекларованого обсягу виробництва товарів;
  • 22) невідповідність інформації, отриманої від організацій, які здійснюють перевезення вантажів (залізничний, автомобільний, водний транспорт) про обсяги перевезеного вантажу, адреси суб'єктів підприємництва та сум сплачених за перевезення, у порівнянні з тією, якою оперує суб'єкт підприємницької діяльності.

Окреслені ознаки фіктивності потребують постійної уваги з боку фінансових установ і в черговий раз актуалізують проблематику, пов'язану із необхідністю підвищення ефективності програм "знай свого клієнта" і "належні заходи обачності щодо особи клієнта – перевірка особи клієнта", які реалізуються в контексті первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії відмиванню "брудних" коштів.

Зазначимо, що метою фіктивного підприємництва є прикриття більш серйозної форми прояву суспільно-небезпечної діяльності, а також маскування джерела походження, місця знаходження й способів використання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Найбільш рентабельним різновидом нелегального бізнесу, що здійснюється шляхом використання фіктивних підприємств, є операції з конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та навпаки, яка проводиться через банківську систему України.

Указане зумовлює необхідність окреслити механізми використання фіктивних підприємств для здійснення незаконних конвертаційних операцій та легалізації (відмивання) злочинних доходів.

Узагальнення практики, напрацьованої правоохоронними, регуляторно-наглядовими органами та Державною службою фінансового моніторингу України, дає змогу виокремити чотири групи фіктивних фірм[14]:

1) "Чорна" фіктивна фірма (найчастіше їх називають "одноденки" або "квартальні" і створюють для проведення разових операцій).

Як правило, така фірма зареєстрована на загублений чи викрадений паспорт, паспорт померлої особи, особи без певного місця проживання або найманої підставної особи; розрахована на мінімальний строк діяльності, не веде бухгалтерську документацію й податковий облік. Наглядним прикладом, який ілюструє використання "чорних" фіктивних фірм, є фінансова схема одноразової легалізації великої партії товару, якої немає в офіційному бухгалтерському обліку (рис. 7.1):

  • • Виробник необлікованої продукції реєструє (придбаває) або звертається за допомогою до вже зареєстрованої "чорної" фіктивної фірми для приховання факту одноразової реалізації великої партії необлікованої продукції.
  • • Фіктивна фірма від свого імені оформляє реалізацію необлікованої продукції (оформляються всі необхідні документи: договір; накладна; товарно-транспортна накладна й т.п.).

Фінансова схема реалізації продукції, якої немає в офіційному бухгалтерському обліку

Рис. 7.1. Фінансова схема реалізації продукції, якої немає в офіційному бухгалтерському обліку

  • • Покупець продукції перераховує на розрахунковий рахунок фіктивної фірми грошові кошти, оплачуючи вартість придбаного від неї товару (покупець може і не здогадуватись, що товар він купує у фіктивного СПД).
  • • Грошові кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок фіктивної фірми, переводяться в готівкову форму з використанням різних форм: отримання готівки в касовому залі банку (для здійснення закупівлі с/г продукції; для видачі під звіт співробітникам підприємства); за допомогою фізичних осіб – платників єдиного

податку; ощадних сертифікатів на пред'явника, та, як правило, з використанням механізму' конвертаційного центру й ін.

  • • Готівкові грошові кошти, за винятком комісійних (які у випадку використання "чорної" фіктивної фірми є найнижчими з усіх альтернативних варіантів), передаються посадовим особам підприємства-виробника, яке таким чином реалізувало свою необліковану продукцію.
  • 2. "Сіра" фіктивна фірма (створюється для проведення неодноразових операцій). Цей різновид фіктивних фірм, у порівнянні з "чорними", на вищому рівні легалізує свою діяльність – регулярно подає звітність у податкову інспекцію; веде бухгалтерський і податковий облік; надає звичайні гарантії безпеки здійсненню протиправних діянь; отримує оплату за послуги у межах 5 – 7 % від загальної суми угоди; використовується більшістю легальних суб'єктів підприємницької діяльності для конвертації коштів як у готівку, так і у безготівкову форму.
  • 3. "Світла" або "біла" фіктивна фірма. Надає підвищені гарантії безпеки. Отримує оплату за послуги до 10-12 % від загальної суми угоди. Використовується керівниками державних підприємств, іноземних представництв. Через цю групу фіктивних фірм переводять у готівку грошові кошти респектабельні клієнти. Значно вища вартість послуг "світлих" фіктивних фірм пояснюється наявністю надійного прикриття клієнта від перевірок правоохоронних органів. Прикладом використання "світлих" фіктивних фірм може бути схема протиправного витрачання фінансових ресурсів державним підприємством, представлена на рис. 7.2.

При використанні цієї схеми, за змовою між її учасниками, здійснюється товарообмінна операція (1 – 1” – 1'” – 2). Реальний СПД постачає обладнання державному підприємству за ціною його придбання від фіктивної фірми. Відповідно до умов товарообмінного договору, реальний СПД отримує від державного підприємства продукцію (2), яку в подальшому реалізує споживачу (3). Фактичне виведення грошових коштів із легального обігу здійснюється в ланці використання фіктивної фірми, яка придбане в постачальника обладнання реалізує реальному СПД за ціною, що у два-три рази вища за реальну (1”). Отримані від реалізації продукції грошові кошти (4) перераховуються реальним суб'єктом підприємництва фіктивній фірмі за постачання обладнання (5). Фіктивна фірма конвертує безготівкові кошти в готівку (6), і через дилерів конвертаційного центру грошові кошти передаються керівникові державного підприємства. Основним змістом цієї схеми є наявність змови між її учасниками. Фіктивна фірма, зазвичай, перебуває під контролем осіб, які беруть участь у даній фінансовій схемі.

Схема нелегальної діяльності державного підприємства з використанням

Рис. 7.2. Схема нелегальної діяльності державного підприємства з використанням "світлих" фіктивних фірм

4. "Буферне" підприємство – реальне підприємство, яке пройшло всі види реєстрації. Воно має приміщення, штат працівників, керівники цього підприємства регулярно надають податкову звітність, ведуть бухгалтерський облік, сплачують нараховані податки і збори від обсягу здійснюваної підприємницької діяльності. Проте такі СПД не несуть значних податкових навантажень, оскільки документально оформляється отримання незначних доходів за, як правило, здійснення посередницьких послуг (між реальним СПД і "чорною" або "сірою" фіктивною фірмою). "Буфер" отримує нелегальний дохід у розмірі від 2 до 4 % від обсягу угоди. Як правило, такий суб'єкт має відповідні ліцензії (дозволи) на здійснення певних видів діяльності. Буферні фірми існують зазвичай до 2 років (до першої планової перевірки з боку податкових органів) і, навіть, витримують зустрічні перевірки. Угоди з ними значно важче визнати незаконними.

На поточних рахунках "буферних" підприємств проходить нагромадження грошових коштів, що поступають від клієнтів, які користуються послугами фіктивних фірм. Це дає змогу не допускати блокування грошових коштів на рахунках фіктивних фірм співробітниками правоохоронних органів. Грошові кошти з рахунків буферних фірм на рахунки фіктивних фірм надходять безпосередньо перед їх конвертацією в готівку. На сьогодні відомий удосконалений варіант цього захисного механізму, за якого кошти, що надійшли на адресу фіктивних фірм, співробітниками банків не зараховуються на розрахунковий рахунок цих підприємств аж до безпосередньої "конвертації" або переказу на кореспондентські ЛОРО рахунки іноземних банків по фіктивних зовнішньоекономічних контрактах. Аналіз наявних матеріалів контролюючих і правоохоронних органів свідчить про безпосередню участь у нелегальних фінансових схемах співробітників банків. Часто посадові особи банків ініціюють створення фіктивних фірм для здійснення подальшого конвертування безготівкових коштів нелегального походження.

Метою використання кореспондентських рахунків комерційних банків (коррахунків) суб'єктами фіктивного підприємництва (зокрема псевдоекспортерами і псевдоімпортерами) у механізмах учинення злочинів у сфері господарської діяльності є максимальне маскування зв'язку між ініціаторами платежів і їх кінцевими одержувачами.

За станом на сьогодні всі заходи контролю за фінансовими операціями клієнтів базуються на використанні доступу до реєстрів фінансових операцій і реквізитів одержувачів коштів за кожною фінансовою операцією (одержання доступу до "руху коштів по рахунках"). Однак при здійсненні багатоланцюгових розрахунків через банківські електронні системи безготівкових розрахунків, доступ до "руху коштів" не дозволяє зрозуміти й проаналізувати дійсні аспекти та суть здійснюваних фінансових операцій.

На рис. 7.3 показана схема послідовності проходження платежу від одного господарюючого суб'єкта до іншого через електроні банківські системи безготівкових розрахунків. У рамках реалізації цієї схеми фірма X із Львівської області хоче перевести безготівкові кошти фірмі Y з Донецької області. З цією метою фірма X звертається з проханням до свого банку здійснити цей переказ через систему кореспондентських рахунків.[15]

Схема проходження платежу від фірми X до фірми Y через комп

Рис. 7.3. Схема проходження платежу від фірми X до фірми Y через комп'ютерні банківські мережі і електронні системи безготівкових розрахунків

Фірма X має поточний рахунок в банку А, розташованому у Львівській області. Банк А має поточний рахунок у банку С м. Києва. З банку А в банк С надходить повідомлення (електронною поштою або факсом) з дорученням перерахувати кошти в банк В, який знаходиться в Донецькій області і в якому контрагент фірми X – фірма Y має відкритий свій поточний рахунок. Однак банк С не має кореспондентського рахунку в банку В для здійснення прямого перерахування відповідної суми коштів. Зате банк С має коррахунок у філії М1 банку М, який володіє широкою системою філій і/або широкою мережею кореспондентських зв'язків (рахунків) у різних банках м. Києва. Зважаючи на це, банк С дає розпорядження філії М1 через головний банк М перерахувати кошти в який-небудь банк, що має кореспондентські відносини з банком В. У свою чергу, банк М, виконуючи вказане розпорядження, скеровує розпорядження в банк N, який також має широку мережу кореспондентських рахунків у різних банках. Банк N, визначивши через базу даних про коррахунки, що його філія N1 має кореспондентські відносини з банком D, в якому є коррахунок банку В, дає розпорядження філії N1 перерахувати кошти банку D. Банк D, у свою чергу, зараховує кошти банку В, а останній зараховує вказані кошти на поточний рахунок фірми Y.

Однак найважливіша специфіка використання коррахунків для проведення взаєморозрахунків між господарюючими суб'єктами полягає в тому, що у зв'язку із розгалуженістю систем кореспондентських рахунків і взаємних зобов'язань банків один перед одним, реальні грошові кошти часто не перераховуються, а лише здійснюється обмін інформацією для здійснення клірингу – взаємозалік зустрічних платежів або розрахункових зобов'язань.

Таким чином, фінансові операції, які проводяться по кореспондентських рахунках, знеособлені й здійснюються між банками на залишкові суми, а не по кожному клієнту окремо. Розрахунки кодуються й реально прослідкувати переміщення коштів по ланцюгу клірингових зарахувань важко або неможливо, з огляду на масовість коррахунків і вказаних платежів по них. Напрям клірингу часто визначає комп'ютер. Інформація про кожну із сотень тисяч клірингових операцій – платежів по коррахунках у розрахункових центрах відповідних банків максимально знеособлена. Інформація про конкретну фірму-відправника та конкретну фірму-одержувача коштів при проходженні через систему кореспондентських рахунків залишається закодованою й банк-посередник, який обслуговує ці коррахунки, ця інформація зовсім не цікавить, а фіксується лише банком-відправником і кінцевим банком-одержувачем відповідного платежу.

На рис. 7.4 наведена схема безготівкових розрахункових і платіжних операцій суб'єктів господарювання через кореспондентські рахунки комерційних банків, без використання поточних рахунків указаних господарюючих суб'єктів.

Використання фіктивних фірм для здійснення безготівкових розрахунково-платіжних операцій реальних СГД через банківські коррахунки

Рис. 7.4. Використання фіктивних фірм для здійснення безготівкових розрахунково-платіжних операцій реальних СГД через банківські коррахунки

Суть фінансових операцій, проходження яких показане на рисунку 7.4, полягає в тому, що реальний СГД – фірма А хоче перерахувати кошти ще одному реальному СГД – фірмі В, не використовуючи для цього власного розрахункового рахунку, який може бути легко проконтрольований у разі потреби. Банк С, в якому знаходиться розрахунковий рахунок фірми А, вступивши з її посадовими особами в змову, забезпечує перерахування безготівкових коштів для потреб фірми А, не зачіпаючи її розрахункового рахунку. Фірма А одночасно компенсує банку С відповідні суми перерахованих коштів одним з багатьох можливих способів (наприклад, унесенням готівкових грошових коштів підконтрольними керівництву фірми А фізичними особами).

Банк С, заздалегідь знаючи про необхідність надання вказаних послуг фірмі А, забезпечує надходження грошових коштів на свій кореспондентський рахунок в банку Е. Однак для того, щоб максимально замаскувати вказану операцію, банк С перераховує кошти на свій коррахунок в банку Е не прямо, а забезпечує їх надходження в інший спосіб, одним з найпоширеніших при цьому способів є надання безвідсоткового кредиту підконтрольній банку фіктивній фірмі X, яка вказані кошти в подальшому від свого імені перераховує на коррахунок банку С в банку Е. У разі реалізації цієї схеми в банку С не залишається жодних документів про перерахування коштів до банку Е, що є цілком законним, оскільки банк С до банку Е грошей не перераховував. Указані кошти формально не належать банку С, хоча й знаходяться на його кореспондентському рахунку, вони належать фіктивній фірмі X. Разом з тим, банк С, за попередньою домовленістю з керівництвом фірми X, може вказаними коштами неформально розпоряджатися, не показуючи фінансові операції за цим коррахунком у своїх документах.

Банку Е вказана схема теж с дуже вигідною, оскільки кошти, які знаходяться в нього на коррахунку банк)' С, є, по-суті, додатковим фінансовим ресурсом для здійснення активних операцій, крім того, за проведення таких банківських операцій банк Е отримує відповідну комісійну винагороду.

Враховуючи те, що в банку С може бути декілька десятків або й сотень таких кореспондентських рахунків у різних банках, розташованих у всіх регіонах України, перевірити всі ці коррахунки й здійснювані по них сотні тисяч операцій практично неможливо. Таким чином, ці операції є фактично безконтрольними.

Банк D, отримавши на свій коррахунок у банку М указані кошти, не зараховує їх на поточний рахунок фірми В, а залишає ці кошти на своєму коррахунку аж до отримання інформаційних розпоряджень від фірми В.

Аналіз наявних матеріалів контролюючих і правоохоронних органів свідчить про безпосередню участь у нелегальних фінансових схемах співробітників банків. Часто посадові особи банків ініціюють створення фіктивних фірм для здійснення подальшого конвертування безготівкових коштів нелегального походження.

Широке застосування фіктивні фірми отримали у сфері фіктивного банкрутства й ліквідації підприємств. Суть ліквідаційних схем у розглядуваному випадку полягає в ліквідації' суб'єкта підприємництва, який має заборгованість перед кредиторами і платежами до бюджету. Найбільш надійним і розповсюдженим способом ліквідації підприємства є злиття або приєднання боржника до іншої (фіктивної) фірми на етапі реалізації плану санації підприємства, який є невід'ємним атрибутом інституту неспроможності (банкрутства). Усі проблеми, насамперед ті, які пов'язані із податковою заборгованістю, у разі проведення приєднання (злиття) переходять до суб'єкта, який утворився в результаті такого злиття. Іншими словами, єдиним боржником по податкових платежах стає суб'єкт фіктивного підприємництва з усіма відповідними наслідками в подальшому.

Поширеним механізмом використання фіктивних підприємств є фінансова схема ухилення від сплати податків шляхом переведення грошових коштів у дебіторську заборгованість (див. рис. 7.5).

Наведена фінансова схема може бути охарактеризована таким чином:

1. Підприємство здійснює документальну (безтоварну) реалізацію продукції без попередньої оплати (наперед знаючи про фіктивність суб'єкта господарювання, з яким укладає угоду купівлі- продажу) з метою уникнення надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок (1).

Схема ухиляння від сплати податків шляхом переведення грошових коштів у дебіторську заборгованість

Рис. 7.5. Схема ухиляння від сплати податків шляхом переведення грошових коштів у дебіторську заборгованість

  • 2. Як правило, відбувається документальне оформлення реалізації продукції через декілька фіктивних структур (транзитом через "буферну" на "чорну" фіктивну фірму) (1-2).
  • 3. Далі проводиться конвертування безготівкових коштів, акумульованих на рахунках фіктивних структур у готівку з використанням "конвертаційних" центрів, кожний з яких має свою "розвинуту" сітку фіктивних структур (4).
  • 4. Після конвертування готівка надходить до посадової особи виробника продукції (5).
  • 5. Фактична реалізація продукції здійснюється на адресу реально існуючої фірми (6) із документальним підтвердженням такої реалізації від "чорного" фіктивного СПД (3).

Іншими словами, продукція із самого початку відвантажується реальному покупцю, однак, за рахунок реалізації наведеної схеми, грошові кошти виробнику (документально) не надходять, а залишаються на рахунках фіктивних підприємств. У виробника не виникає окремих податкових зобов'язань, оскільки грошові кошти на розрахунковий рахунок не надходять, хоча фактично готівкові грошові кошти за угодою передаються продавцю. З практики правоохоронних органів відомо, що в окремих випадках така дебіторська заборгованість складає кілька мільйонів гривень, особливо в підприємств, які здійснюють реалізацію нафтопродуктів (нафтодобувних і нафтопереробних) підприємств. Найчастіше цей спосіб використовується для крадіжки грошових коштів підприємства.

Дуже часто фіктивні фірми використовуються як додаткова ланка при укладанні контрактів (договорів) на виконання будівельних (ремонтних) робіт. Замовник заключає договір і перераховує грошові кошти генеральному підряднику. У свою чергу, генеральний підрядник для збільшення затрат і подальшого виведення прибутку з обігу укладає фіктивні угоди з фіктивними структурами. "Основна" робота оформляється як така, що виконана субпідрядниками, які насправді є фіктивними структурами, які підконтрольні генеральному підряднику. Фактичні роботи виконуються найманими працівниками, які не оформляються на роботу офіційно й отримують заробітну плату готівкою в конвертах Аналогічний до наведеного вище механізм використання фіктивних субпідрядників використовується й при будівництві доріг (автобанів). Створюється значна кількість фірм, які лише по документах виконують проектні, підготовчі й безпосередньо ті, які пов'язані із будівництвом дороги, роботи (див. рис. 7.6).

Грошові кошти, отримані в результаті вчинення суспільно небезпечних протиправних діянь (вимагання, розкрадання, торгівля наркотиками, шахрайство й т.п.) можуть бути легалізованими ("відмитими") шляхом використання можливостей готівково- орієнтованих видів економічної діяльності (гральні заклади, ресторани, секонд-хенди тощо) та конвертаційного центру. Використання вказаної схеми дозволяє перевести злочинні доходи в готівкову вільноконвертовану валюту й таким чином відмити доходи, одержані злочинним шляхом (див. рис. 7.7).

Схема завищення вартості будівельних робіт, розкрадання та нецільового використання бюджетних субвенцій з подальшою конвертацією нелегальних доходів

Рис. 7.6. Схема завищення вартості будівельних робіт, розкрадання та нецільового використання бюджетних субвенцій з подальшою конвертацією нелегальних доходів

Безпосередній зміст наведеної фінансової схеми знаходить своє відображення у виконанні таких дій:

  • 1. Незаконно одержані грошові кошти передаються особам, які контролюють діяльність казино.
  • 2. Казино, під прикриттям фіктивних документів про нібито здавання готівкових грошових коштів, одержаних у результаті основної діяльності, передають значні суми готівки в конвертацій- ний центр.
  • 3. З іншого боку, посадові особи казино в аналогічний спосіб можуть приховувати грошові кошти, отримані в тіньовому обороті казино (занижувати облікові дані про отриманий дохід).

Використання суб

Рис. 7.7. Використання суб'єктів фіктивного підприємництва (СФП) і конвертаційних центрів для відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом

  • 4. Готівкові грошові кошти, ясі надійшли в розпорядження конвертаційного центру, передаються в подальшому тим його клієнтам – суб'єктам підприємництва, яким потрібна готівка. На аналогічну суму суб'єкти підприємництва перераховують безготівкові грошові кошти на рахунки "буферних" фіктивних підприємств.
  • 5. Указана фінансова схема (отримання тіньової готівки від казино) дозволяє уникати процедур, пов'язаних із отриманням готівки в касовому залі банку (безпосередньо з розрахункового ра

хунку або використовуючи інші механізми, зокрема такі, як ощадні сертифікати на пред'явника).

  • 6. Кошти, які надійшли від клієнтів через "буферні" фірми, перераховуються в подальшому на рахунки "чорних" фіктивних фірм, відкритих в уповноважених на здійснення валютних операцій банках.
  • 7. Безготівкові грошові кошти конвертуються на міжбанківському валютному ринку у валюту другої категорії (наприклад, російські рублі – у випадку, коли контрагентом по ЗЕД є нерезидент з Росії) і ж оплата по фіктивному зовнішньоекономічному контракту фіктивного резидента із фіктивним нерезидентом, відправляються через систему ЛОРО рахунків у Росію, де конвертуються у валюту першої категорії й перераховуються на рахунки пов'язаних фізичних осіб (нерідко відкритих по фіктивних документах) у банках-нерезидентах.

Використання цієї схеми дозволяє:

  • 1) для легально працюючих підприємств – збільшити валові витрати виробництва, оскільки перерахування грошей оформляється підтверджуючими документами від фіктивних структур (за виконання різного роду послуг – консалтингових, транспортних, маркетингових, інформаційно-технічних, ремонтних тощо) і тим самим занизити об'єкти оподаткування;
  • 2) для осіб, які одержують дохід злочинним шляхом, – легалізувати ("відмити") грошові кошти й перевести їх за межі України;
  • 3) для конвертаційного центру – приховувати здійснення злочинної діяльності, використовуючи тіньовий потік готівкових грошових коштів для переведення в готівку безготівкових грошей, а також здійснювати легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

Характеристика нелегальної економічної діяльності з використанням фіктивних підприємств не обмежується лише розглянутими вище способами. Можливості фіктивних СПД використовуються і в інших нелегальних фінансових схемах.

  • [1] Лист Юридичного департаменту Нацбанку України від 3 грудня 1997 року № 18-111/2066-8894 “Про зловживання при створенні та діяльності комерційних структур” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v8894500-97
  • [2] Наказ Міністерства юстиції У країни від 22.02.2012 р. № 296/5 "Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" [Еіекіронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12
  • [3] Указ Президента України від 04.03.98 р. № 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: zakon4.rada.gov.ua /laws/show/167/98
  • [4] Закон України від 21.12.2000 р. №2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – С. 44
  • [5] Лист ДПАУ від 21.05.1999 р. №329/4/25-1210 "Щодо підприємницьких структур" (Елекіронний ресурс]. – Режим досіупу до ресурсу: zakon.nau.ua/doc/?uid=1008.3713.0
  • [6] Кримінальний Кодекс України від 0S.04.2001 р. № 2341-ІП (Електронний ресурс). – Режим доступу до ресурсу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
  • [7] Біленький В. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34-37.
  • [8] Дудоров 0.0. Злочини у сфері підприємництва / Дудоров О.О., Мельник MX, Хавронюк M.I. – К.: Атіка, 2001. – 608 с. (С. 232 – 251).
  • [9] Навроцькпй В. Господарські злочини. Лекції для студентів юридичного факультету / Навроцькпй В. – Львів. – 1997. – С. 42.
  • [10] Сисоєв В. Фіктивні фірми викриваються / В. Сисоєв // Вісник податкової служби України. – 1998. – № 18. -С. 24.
  • [11] Лысенко В.В. Фиктивные фирмы. Криминалистический анализ / Владимир Васильович Лысенко. – К.: Парламентское издательство, 2002. – 111 с. (с. 12-13).
  • [12] Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності: окремі криміналістичні методики / [Шепітько В.Ю., Коновалова В.О., Журавель В.А. та ін.]; За ред. В.Ю. Шештька – X.: Право, 2006. – 622 с. (с. 117-118).
  • [13] Ларичев В.Д. Коммерческое мошенничество в России. Способы совершения. Методы защиты / В.Д. Ларичев, Г.М. Спирин. – М.: Экзамен, 2001. – 256 с.
  • [14] Гуржій С.Г. Типології легалізації злочинних коштів в Україні у 2004–2005 роках / Сергій Григорович Гуржій. – К.: Міжнародна агенція "Бізон", 2006. – 64 с.
  • [15] Логинов Е.Л. Криминальные операции в российских и зарубежных корпорациях / Евгений Леонидович Логинов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. Закон и право, 2005. – 271 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >