Екоцентризм і біоцентризм як напрями екологічної етики

Екологічна етика має два основні напрями: екоцентризм і біоцентризм. Екоцентризм концентрує увагу для блага видів та екосистем, біоцентризм – для блага окремих особин.

Засновник етики Землі (екоцентризму) американський природоохоронець Олдо Леопольд писав: "Первинна етика торкалася відносин між індивідуумами; подальші додавання пов'язані вже із взаємовідносинами індивідуума і суспільства. Але етики, що регулює взаємовідносини людини із Землею, тваринами і рослинами, які мешкають на ній, поки що не існує (...). Поширення етики на цей третій елемент в оточенні людини є – якщо я правильно тлумачу всі ознаки – еволюційною можливістю та екологічною необхідністю. Це третій етап безперервного розвитку. Перші два вже здійснилися. Окремі мислителі з часів біблейських пророків постійно вказували, що спустошення Землі не тільки шкідливо, але і погано (...). Етика в екологічному розумінні – це обмеження свободи дій в боротьбі за існування. Етика у філософському розумінні – це відмінність громадської та антигромадської поведінки (...) ... підходять будь-які заходи, що сприяють збереженню цілісності, стабільності і краси біотичного співтовариства. Все ж, що цьому перешкоджає, погано"^[1].

На думку О. Леопольда, етика Землі закликає ставитися з увагою до біоспільноти не тільки тому, що вона цінна сама по собі, але і через її цілісність, стабільність і красу, ради яких жертвуються інтереси її індивідуальних членів. Відповідно до етики Землі не слідує: знищувати або сприяти вимиранню видів; непродумано змішувати вітчизняні та екзотичні види; добувати непомірну енергію із ґрунту і звільняти її в біоту; загачувати або забруднювати річки, а про тварин потрібно піклуватися.

Розроблена німецьким філософом А. Швейцером етика благоговіння перед життям спирається на біоцентризм. Він говорить: "Я відчуваю спонуку висловлювати рівне благоговіння перед життям як по відношенню до моєї волі і життя, так і по відношенню до будь- якої іншої. У цьому і полягає основний принцип моральності. Добро те, що служить збереженню і розвитку життя, зло є те, що знищує життя або перешкоджає йому. Справді етична людина тільки тоді, коли вона підкоряється внутрішній спонуці допомагати будь-якому життю, якому вона може допомогти, та утримується від того, щоб заподіяти живому яку-небудь шкоду... Там, де я завдаю шкоди якому-небудь життю, я повинен ясно усвідомлювати, наскільки це необхідно. Я не згоден робити нічого, окрім неминучого, – навіть самого незначного"^[2].

Альберт Швейцер говорив, що етичною, моральною людина може вважати себе лише тоді, коли стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу будь-якому життю, що знаходиться в біді. Він учив: "Помилкою усіх існуючих етик була думка про те, що вони розглядали ставлення людини до людини, коли насправді йдеться про те, як ставиться людина до всього, що її оточує (...). Етика – це відповідальність за все, що живе"^[3].

Один з серйозних недоліків етики А. Швейцера полягає у тому, що вона обмежує коло морально значущих об'єктів індивідуальними вищими тваринами, не враховуючи рослини і бактерії, а також не беручи до уваги популяції, види, біоценози, об'єкти неживої природи, надра Землі і всю глобальну екосистему в цілому. Недоліком його концепції є і те, що він не розробив на її основі правила вирішення конфліктних і кризових ситуацій.

Концептуально близько до етики благоговіння перед життям А. Швейцера знаходиться етика поваги до природи американського екофілософа Пола Тейлора. Тейлор вважає, що, займаючи позицію поваги до природи як остаточну моральну позицію, ми зобов'язуємося жити за певними нормативними принципами, які керують нашим ставленням до природи. За Тейлором, етичне зобов'язання по відношенню до амеби ідентичне нашому зобов'язанню по відношенню до кита або орла. Принципу поваги до природи повинна дотримуватися кожна людина незалежно від того любить вона природу чи ні. Автор вважає, що кожна жива істота має в своєму розпорядженні свою власну справжню цінність, яка полягає у власному благу. Тому будь-яку живу істоту потрібно визнати як телеологічний центр життя, що прагне зберегти себе і реалізувати власне благо своїм власним шляхом^[4].

П. Тейлор пише: "Дії правильні і риси вдачі доброчесні в етичному відношенні, якщо вони виражають або втілюють певне моральне ставлення, яке я називаю повагою до природи"^[5].

У принципі, немає нічого поганого в тому, що в екологічній етиці існують різні напрями. Якщо розглядати інші етичні, філософські або політичні теорії – марксизм, утилітаризм, консерватизм, лібералізм – вони також складаються з різних поглядів, течій, напрямів, шкіл, що деколи опонують один одному. Наприклад, у лібералізмі сперечаються два підходи – утилітарний лібералізм (що ставить основою основ добро) та етичний лібералізм (що підкреслює верховенство права). Проте, по суті, ці погляди лише доповнюють, збагачують один одного.

Різні підходи екоцентризму і біоцентризму насправді необхідні якості повноцінної екологічної етики, що взаємодіють і взаємодоповнюють один одного.

Сучасний російський філософ Г. Померанц писав: "Наше нещастя – розглядати протилежності як несумісні принципи. Але всякий принцип, доведений до межі, стає руйнівним. Розумна лише традиція, що приймає принципи в парі, в рівновазі, з можливістю переходу від одного перекосу до іншого, протилежного – без барикад. Усякий принцип, що вирвався із своєї парної упряжки, стає руйнівною силою"^[6]. Тому обидві течії – і біоцентризм і екоцент- ризм, правильні лише тоді, коли працюють в парі, разом, тільки при їх взаємодії екологічна етика стає по-справжньому ефективним вченням.

Необхідно також відзначити, що останнім часом в екологічній етиці з'являється ще один, третій напрям, який можна назвати як екотеологічним. Спираючись на характерні для певного регіону або країни релігії або релігійні гілки, етики розробляють буддистську екоетику^[7]

• [1] Леопольд О. Календарь песчаного графства / О. Леопольд. – М.: Мир, 1980. – 216 с.
• [2] Швейцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцер. – М.: Прогресе, 1992. – 572 с.
• [3] Там само.
• [4] Taylor W. Paul. The ethic of respect for nature // People, penguins, and plastic trees, ed. Donald VandeVeer, Christine Piera. – Belmond, California: Wodsworth Publishing Company, 1984. – P. 169-184.
• [5] Taylor P. Respect for nature: a theory of environmental ethics / P. Taylor. – Princeton Univercity Press, 1986.
• [6] Померанії Г. Несовершенство истории / Г. Померанії // Новая газета. – 2012. – 24.02. – №20.
• [7] Мантатов В.В. Экологическая этика: буддизм и современность / В.В. Мантатов, О.В. Доржигушаева. – Улан-Удэ: ВСГТУ, 1996. – 155 с.
• [8] Доржигушаева О. Буддийская мысль и экологическое мировоззрение /

  О. Доржигушаева // Бюллетень Московского ИСАР. – 2000. – № 10. – С. 34-38.

• [9] Miedzy niebem a ziemia. Кн etyce ecologicznaj / Institut ochrony przyrody PAL. – Krakow, 2000. – 307.