< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екологічна етика і законодавство

На сьогодні екологічне право в Україні, Росії, інших країнах світу є суто антропоцентричним, тобто захищає виключно інтереси людини. Сучасне екологічне законодавство розглядає природні об'єкти як ресурс, що існує для користі людини і має для неї господарську, наукову, естетичну та інші цінності. Тваринний та рослинний світ, що нас оточують, перетворено екологічним та господарським законодавством у природну сировину. Власної, внутрішньої цінності дикі рослини, тварини та екосистеми, відповідно до сучасного екологічного законодавства, не мають і заради них самих (рослин, тварин, дикої природи) охоронятися не можуть.

Конституції України, Росії, інших країн СНД не розглядають кого-небудь ще, крім людини, як самоцінність. Так, Конституція Російської Федерації у ст. 2 говорить: "Людина, її права і свободи є найвищою цінністю"[1]. ЗУ "Про тваринний світ"[2] в ч. 2 преамбули зазначає, що заходи з охорони тваринного світу приймаються виключно "в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в Україні". ЗУ "Про природно-заповідний фонд України"[3] також у ч. З преамбули розглядає охоронювані природні об'єкти і території "як національне надбання". Подібні антропоцентричні формулювання цілей охорони природи містяться і в інших українських і російських екологічних законах[4][5][6].

Однак виникає закономірне питання, як бути з охороною хвороботворного мікроба, чи скажімо, тих чи інших об'єктів тваринного світу України, у захисті яких немає ніяких інтересів у нинішнього і майбутніх поколінь народу України? Наприклад, того ж вовка, якого в будь-який момент можуть визнати абсолютно шкідливим хижаком, якого необхідно повністю знищити? (Що, загалом то, де-факто і відбувається – вовка зараз б'ють в Україні без обмеження у строках, кількості, статі, віку, способах знищення та за його вбивство виплачують премії). Визнання вовка шкідливим хижаком та преміювання його за знищення на законодавчому рівні спостерігається з 46-120 років нашої ери, коли Солон із Афін пропонував винагороду у п'ять срібних драхм для любого мисливця за вбивство вовка самця та одну драхму за кожну самицю[7].

Право не розглядає природу як суб'єкт, і тому шкода, що наноситься природі людиною або організацією, розглядається лише з точки зору нанесення шкоди іншій людині, організації або державі, в чиїй власності знаходиться природний об'єкт. Більше того, практика використання позовів та штрафів за завдану природі шкоду свідчить, що, як правило, ці кошти йдуть не на відшкодування нанесеного природі збитку. Наприклад, якщо в Україні браконьєр незаконно вполював кабана, чим завдав збитків природі, то сума від сплати ним штрафу іде у фонд держави, а сума від сплати ним збитку йде на рахунок місцевої ради, на території якої сталося браконьєрство.

Якщо в російському заповіднику браконьєр затриманий з червонокнижними першоцвітами, то сума від збитку йде на рахунок цього заповідника (що, однак, не означає, що заповідник ці кошти буде витрачати на відтворення популяції пролісків, яким завдано збитків).

Більш того, у відносинах "людина – природа" існують моменти, які поки взагалі не розглядаються з точки зору екологічного чи інших галузей права. Масові вбивства людей правом розглядаються як злочини проти людства і не мають терміну давності, а масове вбивство під час бількового промислу (новонароджене дитинча гренландського або каспійського тюленя, покрите білосніжним хутром) – як господарська діяльність, за виконання якої дають премії.

Щорічно на Фарерських островах в Північній Атлантиці, які належать Данії, відбувається масове вбивство чорних дельфінів, представників роду круглоголових китів. Острови не підпадають під систему квот ЄС і здійснюють вилов незалежно від обмежень у рамках Євросоюзу. Китобійний промисел регулюється Фарерською владою, а не Міжнародною комісією з промислу китів[8], яка була заснована у рамках Міжнародної конвенції про регулювання китобійного промислу[9], через наявність розбіжностей з приводу компетенції комісії по відношенню до малих китоподібних.

Молоді люди і підлітки виходять на узбережжя, щоб зустріти гринд (лат. Globicephala), відрізати їм шлях до моря, а потім убити. Дельфінів забивають в декілька прийомів, причому миттєвої смерті не настає. У них встромляють ножі кілька разів поспіль, завдаючи їм страшного болю. Після цього кривавого обряду мисливці, як вони вважають, перестають бути дітьми і стають дорослими. Цей звичай давно втратив свій первісний промисловий зміст і перетворився у "спортивну розвагу".

У рік островітяни забивають таким чином 950 гринд, м'ясо яких не надходить у магазини, не відправляється на експорт, а йде на їжу самим жителям островів. Полювання на чорних дельфінів вважається, крім іншого, ще й "невід'ємною частиною Фарерської національної культури"[10].

Катування людини в наші дні кримінально карається, а корида, під час якої з особливою витонченістю катують биків, або спортивне полювання, в арсенал якого входить маса жорстоких способів добування тварин, – вважаються романтичними і культурними традиціями.

Проблема полягає ще і в тому, що у теперішній час дуже важко подати позов до суду на захист якого-небудь природного об'єкта, якщо позивачеві не нанесено економічного збитку або шкоди його здоров'ю.

Істотним недоліком сучасного екологічного права є те, що людина має практично необмежені можливості (навіть у заповідниках) втручатися в природу. Це неприпустимо з точки зору екологічної етики.

Загальна декларація прав людини проголошує, що людина не може бути чиєюсь власністю[11]. Це – необхідна умова існування людини як особистості. Якщо ми хочемо кардинально поліпшити становище для початку хоча б домашніх і диких тварин, а потім і всієї природи, ми повинні поширити на них той же принцип.

Наділення природи правоздатністю – кардинальне завдання екологічного права. Ідея ця не нова. Ще у 1899 році петербурзький юрист С. Фішер випустив книгу "Людина і тварина. Етико- юридичний нарис", в якій пропонував визнати правоздатність тварин[12]. Через чотири роки цю ж тему розвинув приват-доцент Московського університету П.В. Безобразов, книга якого називалася "Про права тварин"[13]. Благодійним фондом Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" спільно з російськими та азербайджанськими колегами розроблена та оприлюднена "Декларація прав природи", куди увійшли декларації прав тварин, дикої природи і космосу[14].

У 2006 році в Україні вступив у дію ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження", проект якого був розроблений за участю громадських організацій: Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" та Міжнародного товариства захисту тварин "SOS", що ознаменувало справжній прорив в екологічному та споріднених галузях права. Цей законодавчий акт, на відміну від всіх інших, вперше розглядає тварин не як ресурс, не тільки з позиції користі для людини ("в цілях зміцнення моральності й гуманності суспільства"), але й заради самих тварин ("на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав").

До речі, тенденція до визнання правоздатності тварин екологічним правом проявляється і в інших країнах. У грудні 2006 року в парламент Іспанії надійшов законопроект, в якому запропоновано визнати правоздатність людиноподібних мавп. У Швейцарській Конфедерації тварин офіційно наказано називати "істотами", а не речами, в ФРН у 2002 році прийнята поправка до Конституції, яка зобов'язує державу, поряд з гідністю людей, поважати гідність тварин. В Основному Законі Федеративної Республіки Австрії нещодавно з'явилися рядки: "Держава захищає життя і благополуччя тварин внаслідок особливої відповідальності людей по відношенню до тварин як до своїх братів"[15]. У Конституції Індії сказано: "Обов'язком кожного громадянина Індії є відчувати співчуття до живих істот"[16]. Спеціальний курс законодавства про тварин викладається у 113 із 180 шкіл права в США, у восьми школах права Канади і зазвичай включається в університетські курси з філософії та етики. У США, Канаді, Японії вже є практика подачі до суду позовів від імені диких тварин і навіть екосистем за заподіяну їм шкоду[17].

Однак визнання правоздатності тварин, а потім рослин та екосистем – це тільки перша сходинка в реформуванні екологічного права. У законодавчих актах має бути чітко сказано, що права природи мають пріоритет перед ринковими відносинами. Приватна власність і свобода ринку повинні бути обмежені заради захисту прав живих істот на життя і свободу. Тобто має бути розширена існуюча конституційна норма про те, що власність зобов'язує. І власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Захист дикої природи і достатнє фінансування заповідної справи, охорони рідкісних видів та інших природоохоронних робіт має бути визнано однією з головних цілей держави. Природа повинна мати право на фінансову підтримку з боку держави. Закон повинен заборонити людині необмежене втручання в природу, законодавча практика розгляду природи як ресурсу, що має користь тільки для людини, повинна бути припинена.

Має бути переглянуто правове поняття екологічного збитку. Поки він визначається виключно як економічна категорія (наприклад, він настає в тому випадку, якщо вбито якусь кількість диких тварин). Насправді під шкодою/збитком, завданим тварині, необхідно мати на увазі: а) будь-яку дію, що навмисно чи ні посягає на сьогодення або майбутнє благополуччя тварини шляхом нехтування або обмеження будь-якого з таких прав: на життя, на свободу, на процвітання, на захист від страждань з вини людини, на необхідну для життя частку земних благ; б) позбавлення тварини правильного здійснення свого генетично запрограмованого потенціалу.

Реформи очікують і міжнародне екологічне законодавство. За аналогією з Міжнародним судом з прав людини повинен бути створений Міжнародний суд з прав природи[18]. Міжнародні екологічні організації (типу ЮНЕСКО) повинні володіти правом (у разі загрози загибелі або часткової втрати цінності унікальних охоронюваних природних територій) подолання національного суверенітету в цілях взяття цього природного об'єкта під свою юрисдикцію.

  • [1] Конституция Российской Федерации от 12.12.1993 г. (в ред. от 30.12.2008 г.) // Российская газета. – 1993. – 25 декабря.
  • [2] Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 р. за № 2894-111 II Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14 (05.04.2002). – Ст. 97.
  • [3] Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. за № 2456-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34 (25.08.92). – Ст. 502.
  • [4] О животном мире: Федеральный Закон Российской Федерации от 24.04.1995 г. за № 52-ФЗ (ред. от 07.05.2013 г.) // Сборник руководящих документов по заповедному делу / сост. В.Б. Степаницкий. – М.: ВВФ. – С. 30-57.
  • [5] Об особо охраняемых природных территориях: Федеральный Закон Российской Федерации от 14.03.1995 г. за № ЗЗ-ФЗ // Сборник руководящих документов по заповедному делу / сост. В.Б. Степаницкий. – М.: ВВФ. – С. 11-30.
  • [6] Про рослинний світ: Закон України від 09.04.1999 р. за № 591-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23 (11.06.99). – Ст. 198.
  • [7] L. David Mech & Luigi Boitani (2001). Wolves: Behaviour, Ecology and Conservation. – P. 448.
  • [8] Офіційний сайт Міжнародної комісії з промислу китів [Електронний ресурс]. – URL: iwc.int/home
  • [9] Конвенція з регулювання китобійного промислу [Електронний ресурс]: Міжнародна конвенція від 02.12.1946 р. № 379 // Ліга: Закон. – 1 файл. – MU46003.LHT. – Назва з екрана.
  • [10] TCH.ua [Електронний ресурс]: Офіційний сайт. – URL: ru.tsn.ua/svit/krovavye-tradicii-danii-pami-ezhegodno-ubivayut-950-delfinov-chtoby-stat- muzhchinami.html (дата звернення 11.01.15 р.).
  • [11] Загальна декларація прав людини: Декларація ООН від 10.12.1948 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93 (15.12.2008). – Ст. 3103.
  • [12] Фишер С. Человек и животное. Этико-юридический очерк / С. Фишер. – СПб., 1899. – 280 с.
  • [13] Безобразов П.В. О правах животных / П.В. Безобразов. – М.: Печатня А.Н. Снегиревой. 1903. – 220 с.
  • [14] Декларация прав природы, 2003. – К.: КЭКЦ. – 15 с.
  • [15] Федеральний конституційний закон Австрії* [Електронний ресурс]. – URL: https://vfgh.gv.at/cms/vfgh-site/english/downloads/englishverfassung.pdf
  • [16] Конституція Республіки Індії [Електронний ресурс]. – URL: lawmin.nic.in/olwing/coi/coi-english/coi-indexenglish.htm
  • [17] Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику. – 4-е изд., дополненное. – К.: КЭКЦ, 2005. – 208 с.
  • [18] Хартия Международного суда и права природы // Гуманитарный экологический журнал. – 2006. – № 4. – С. 155-156.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >