< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПРОДУКЦІЮ

  • 11.1. Економічний зміст і класифікація цін
  • 11.2. Принципи ціноутворення на продукцію
  • 11.3. Розроблення та обгрунтування цінової стратегії підприємства

Економічний зміст і класифікація цін

В умовах товарно-грошових відносин продукти виробляються і реалізуються як товари, що задовольняють суспільні потреби. Товарна форма суспільного виробництва є передумовою дії закону вартості, який вимагає еквівалентності в обміні результатами господарської діяльності між різними виробниками. Відповідно до цього закон вартості є основним законом ціноутворення.

Ціна є проявом закону вартості, який через механізм ринкових відносин, тобто через співвідношення попиту і пропозиції, коливання цін і рівня прибутку впливає на розвиток виробництва і збільшення випуску необхідних продуктів. При цьому слід зазначити, що найбільш повно закон вартості може регулювати економічну рівновагу в умовах ринкової конкуренції товаровиробників. І навпаки, монополія окремих підприємств або держави в ціноутворенні значно зменшує дієвість економічних важелів, що зумовлюють формування найбільш сприятливих пропорцій у виробництві окремих видів продукції.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо вартості, що відображає рівень суспільно необхідних затрат живої і уречевленої праці на виробництво продукції.

Вартість товару утворює його ціну, але кількісно ці величини практично не збігаються. Це пояснюється тим, що в ціні відображується не тільки величина вартості товару, а й конкретні умови його реалізації. Тому вартість товару є лише основою, навколо якої відбувається коливання його ціни. Отже, ціни на продукцію виражають в грошовій формі суспільне необхідні витрати на її виробництво, але в формі ціни вже закладена можливість її кількісного відхилення від величини вартості.

Ціноутворення на продукцію здійснюється з урахуванням рівня її собівартості, яка відображує фактичні витрати виробництва. У зв'язку з цим економічно обґрунтовані ціни реалізації продукції повинні перевищувати рівень її собівартості, що забезпечує не тільки відшкодування витрат, а й одержання необхідних нагромаджень.

Ціна на продукцію включає собівартість і прибуток. Співвідношення складових елементів ціни характеризує її структуру, яка відображує розподіл вартості продукції. В процесі ціноутворення повинно встановлюватись оптимальне співвідношення собівартості і прибутку. Прибуток у господарствах використовується на збільшення виробництва продукції, сплату податків, страхових платежів та ін.

Ціна є важливою економічною категорією, що впливає як на розвиток економіки країни в цілому, так і на ефективність діяльності окремого підприємства. Вона є важливим фактором, що визначає стан фінансової сфери, впливає на вирішення соціальних проблем. Ціна в умовах ринкової економіки – найважливіший економічний показник діяльності підприємства.

На конкурентному ринку ціна формується під дією багатьох факторів, які не залежать від підприємства. Разом з тим необхідна правильна оцінка стану ринку, можливостей підприємства впливати на ціни своєї продукції та фактори, що їх визначають. У процесі діяльності підприємства удосконалюють технології, покращують організацію виробництва та праці, поліпшують якість продукції. Оцінка ж ефективності цієї діяльності визначається в кінцевому рахунку ціною реалізації продукції.

Ціна – це інструмент конкуренції, перерозподілу матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Ринкове господарство може ефективно функціонувати тільки при вільних конкурентних цінах, які складаються під дією попиту і пропозиції та інших факторів. При вирішенні питань ціноутворення аналізують такі основні складові мікросередовища діяльності підприємства: ринок збуту продукції і ціни її реалізації; витрати виробництва і реалізації, включаючи податки та інші платежі, а також умови поставки і забезпечення підприємства ресурсами; ефективність здійснюваних заходів і діяльності підприємства в цілому. Враховують також фактори, які характеризують макросередовище діяльності підприємства: інфляцію, грошово-кредитну, фінансову та податкову політику держави, можливі заходи щодо державного регулювання цін, основні ризики зовнішнього середовища, які можуть впливати на ціни.

Необхідними умовами ринкового ціноутворення є: економічна самостійність підприємств – суб'єктів господарювання, комерційна основа відношень між ними, правові гарантії договірних відношень, наявність конкурентного середовища, можливість досягнення ринкової рівноваги. В умовах ринкової економіки життєдіяльність підприємства значною мірою визначається обраною стратегією ціноутворення. Складність практичного ціноутворення полягає в тому, що формування ціни здійснюється під впливом сукупності економічних, політичних, психологічних та соціальних факторів, які зумовлюють необхідність врахування інтересів виробника, споживача і держави.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково- вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл чистої продукції, створеної у сфері матеріального виробництва. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) нормально працюючому підприємству, посереднику і продавцю товарів виробничого та споживчого призначення. Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з певних елементів, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб'єктами господарювання.

Виконуючи зазначені функції, ціни повинні відображувати суспільно необхідні витрати виробництва, враховувати якість і платоспроможний попит на продукцію. За таких умов вони сприятимуть підвищенню ефективності виробництва.

Традиційно у вітчизняній практиці застосовують такі види цін: оптові; закупівельні для сільськогосподарської продукції; кошторисні ціни в будівництві; роздрібні ціни в торгівлі; транспортні тарифи; тарифи на різні послуги. Для стимулювання розробки нових високоефективних видів продукції застосовуються договірні і вільні ціни. Договірні ціни встановлюються по взаємному узгодженню виробників і споживачів. Вільні ціни встановлюються під впливом кон'юнктури, що складається на ринку, без якого-небудь адміністративного впливу.

В умовах ринкової економіки використовуються також регульовані ціни. Величина цих цін встановлюється з урахуванням обмежень і регулюючих впливів держави. До них відносяться ціни на: електричну і теплову енергію; перекачування і перевалку нафти; газ; продукцію ядерно- паливного призначення; оборонну продукцію; дорогоцінні метали і камені. Сюди відносяться також тарифи на перевезення вантажів і вантажно- розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і пошти на залізничному транспорті; тарифи на послуги пошти й електрозв'язку.

Система цін, яка використовується в торгівельно-економічних взаємовідносинах суб'єктів господарювання, класифікують за такими ознаками:

1. За характером обороту, що обслуговується, виділяють оптові і роздрібні ціни.

Оптові ціни – це ціни, за якими підприємства реалізують продукцію іншим підприємствам і збутовим організаціям крупними партіями (оптом). До оптових відносяться також і закупівельні ціни, по яких сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію підприємствам для наступної переробки. В міжнародній торгівлі угоди часто є по суті оптовими операціями і здійснюються за оптовими цінами. Біржова ціна на різні види продукції також вважається оптовою.

Роздрібні ціни – ціни, по яких підприємства і торгівельні організації реалізують продукцію населенню. Відпускна ціна на продукцію підприємств громадського харчування – це форма роздрібної ціни.

В сфері обігу діють знижки – націнки (оптово-збутова, роздрібна). Різниця між ціною реалізації товару постачально-збутовою організацією і оптовою ціною підприємства постачальника – це постачально-збутова надбавка (націнка). Різниця між оптовими цінами купівлі і продажу, між оптовою і роздрібною ціною являє собою торгову націнку (знижку).

2. В залежності від рівня державного регулювання виділяють вільні (ринкові) і регульовані ціни.

Вільні (ринкові) ціни – це ціни, які встановлюються на ринку на основі попиту і пропозиції товарів. До вільних цін відносять: ціну попиту, ціну пропозиції. Ціна попиту – ціна на ринку покупців. Ціна пропозиції – ринкова ціна, яка складається в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок.

Регульовані – це ціни, які встановлюються під регулюючим впливом органів управління. Серед регульованих цін можуть виділятись гарантовані, рекомендовані (індикативні), лімітні, заставні, порогові (захисні). В числі регульованих можуть також виділятись граничні і фіксовані ціни. Фіксовані – ціни, які встановлюються на визначеному рівні і можуть змінюватись за рішенням суб'єкта, що їх призначив.

3. При підписанні контракту встановлюються (фіксуються) ціни, які поділяються на тверді (постійні), рухомі і змінні.

Тверді (постійні) – це ціни, які встановлюються в момент підписання контракту і не змінюються на протязі всього строку поставки товару.

Рухома – це така ціна, яка може переглядатись після підписання контракту, якщо зміняться ринкові ціни. В цьому випадку робиться застереження про підвищення чи зниження ціни. При встановленні рухомої ціни вказується джерело інформації, яке може бути використане для зміни ціни. Такі ціни встановлюються на сировинні, промислові чи сільськогосподарські товари, що поставляються на основі довгострокових контрактів.

Змінні ціни – це ціни, які визначаються в момент виконання контракту шляхом перегляду початкової ціни з урахуванням змін у витратах виробництва за період виготовлення виробу (при зміні цін на ресурси, інфляції та ін). При цьому в договорі фіксується базисна ціна, її структура (доля змінної і постійної частин, прибутку), наводиться метод розрахунку ціни. Такі ціни встановлюються для товарів з тривалими строками виготовлення і широко використовується у світовій торгівлі. В контракті може передбачатись, що зміна поширюється тільки на окремі елементи витрат (наприклад, матеріали), або не на увесь строк дії. Інколи використовують змішаний спосіб фіксацій ціни, коли одна частина ціни встановлюється твердо, а інша – змінна.

4. За способом одержання інформації світові ціни поділяють на довідкові і розрахункові.

Довідкові – це загальновживані ціни, які наводяться в спеціальних джерелах інформації. До них відносяться прейскурантні ціни та ціни, які укладають у великих центрах міжнародної торгівлі. Довідкові ціни – це ті, що публікуються в різних друкованих виданнях (економічних газетах і журналах, бюлетенях, каталогах, прейскурантах). Прейскурантні ціни – це вид довідкових цін, які публікуються в прейскурантах (довідниках фірм – виробників). Довідкові ціни можуть бути номінальними (не пов'язаними з реальними комерційними операціями) й цінами, які відображують угоди за минулий період. На основі довідкових цін визначаються ціни реальних угод і ціни пропозицій крупних фірм.

Розрахункові ціни використовуються в контрактах на нестандартне обладнання, що виготовляється за індивідуальними замовленнями.

5. В залежності від виду ринку розрізняють ціни товарних аукціонів, біржові котировки, ціни торгів.

Аукціони – це торги, які спеціалізуються на продажу визначених товарів. Вони проводяться один чи декілька разів на рік. Ціни аукціонів – це ціни публічного продажу партії товарів (лоту) за максимально запропонованим рівнем. У проведенні аукціонів беруть участь багато покупців і один або декілька продавців. Аукціони проводяться для продажу антикваріату, дорогоцінних каменів, хутра, чаю та ін.

Біржові котировки – це ціни товарних та фондових бірж. На товарних біржах (постійно діючих ринках однорідних товарів) продають нафту, кольорові метали, деякі сільськогосподарські продукти, включаючи зернові, лісові товари та ін. На біржах продається понад 50 видів товарів (15-20% експорту). Біржові котировки – це ціни реальних контрактів, які в той же час використовуються для встановлення цін у звичайних контрактах. Рівні цін аукціонів і біржові котировки публікуються в спеціальних бюлетенях, які випускаються аукціонними і біржовими комітетами.

Ціни торгів – це ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, яка передбачає видачу замовлення на поставку товарів чи одержання підряду на виконання робіт на умовах об'явлених у спеціальному документі (тендері). Тендер передбачає залучення до визначеного строку пропозицій від декількох виробників (виконавців) з метою забезпечення найбільш вигідних для організатора умов майбутнього контракту. Тендерні торги проводяться для технічно складної продукції (енергетичне обладнання), для закупки великих партій військової техніки (танки, літаки та ін.), при будівництві крупних об'єктів.

  • 6. Внутріфірмові (трансфертні) ціни – це ціни, які використовуються при реалізації продукції всередині фірми, або споріднених фірм.
  • 7. За умовами постачання розрізняють ціни нетто (ціна на місці купівлі-продажу) і ціни брутто чи фактурні ціни. Останні це оптові ціни франко, які визначаються з урахуванням умов купівлі-продажу, страхування та інших витрат. Термін франко показує до якого пункту транспортні витрати включаються в ціну. Наприклад, ціна франко – станція відправлення означає, що транспортні витрати включені в ціну до станції відправлення.

Ціни – надзвичайно важлива складова частина господарського механізму, особливо в умовах ринкових відносин. Вони мають істотний вплив на економічну ефективність виробництва, визначають темпи розширеного відтворення і рівень життя населення. Від рівня і динаміки цін значною мірою залежить якість продукції, ефективність використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >