Загальне поняття про мовленнєве спілкування

Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими членами суспільства; саме у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. Потреба у спілкування існує у всіх живих істот. Але для людини спілкування – це те, що робить її людиною, що забезпечує соціалізацію.

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані аспекти: комунікативний вияв спілкування полягає в обміні інформацією між людьми; інтерактивний – в організації взаємодії між людьми (наприклад, потрібно узгоджувати дії, розподіляти функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника); перцептивний аспект спілкування – процеси сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

До засобів впливу під час спілкування належать:

• 1. Мова – система слів, виразів і правил їх поєднання в осмислені висловлення, використовувані для спілкування.
• 2. Інтонація – емоційна виразність, яка може надавати різного змісту тій самій фразі.
• 3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.
• 4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими (мати закріплені за ними значення), так і експресивними (служити для більшої виразності мови).
• 5. Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій, від ступеня довіри учасників розмови один до одного.

Якщо яка-небудь із ланок акту спілкування порушена, то мовець не зможе досягти очікуваних результатів спілкування – воно виявиться неефективним.

Функції спілкування

Спілкування як одна з необхідних умов формування та розвитку суспільства й особистості виконує певні функції. Проте в науковій літературі дотепер немає одностайності щодо єдиних критеріїв виділення функцій спілкування, тому різні вчені пропонують дещо відмінні варіанти класифікацій функцій спілкування.

Так, американський і російський мовознавець Р. Якобсон виокремлює емотивну, конативну, денотативну, поетичну, фатичну й метамовну функції' спілкування.

Німецький психолог і лінгвіст Карл Бюллер виділив експресивну, апелятивну й репрезентативну функції спілкування.

Російські дослідники Т. Грушевицька, В. Попков і А. Садохін, орієнтуючись на виділення функцій спілкування з урахуванням позицій усіх його учасників, говорять про інформаційну, соціальну, експресивну, прагматичну й інтерпретаційну функції.

Український мовознавець Флорій Бацевич у своїй праці "Основи комунікативної лінгвістики" пропонує виділяти такі функції спілкування, як контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, пізнавальна, емотивна, впливова й налагодження відносин.

Дослідники наголошують, що у процесі спілкування всі запропоновані за різними критеріями функції тісно взаємодіють. У різних ситуаціях спілкування може переважати якась одна функція або декілька.

Отже, комунікація як багаторівневий процес соціальної взаємодії людей, який має множинний смисл, характеризується варіативністю й інтегративністю і спрямований на досягнення їхніх комунікативних цілей, умотивованих їхніми потребами, виконує різні функції. Знання функцій комунікації, орієнтація на її поліфункціональність дадуть змогу її учасникам організувати власну комунікативну діяльність як цілісний багатогранний процес, що є невід'ємним складником життя кожної людини і найбільш важливим чинником соціальної організації суспільства.