Спілкування як діяльність. Типи спілкування
Прихильники й засновники теорії мовленнєвого спілкування, зокрема Л. Виготський, О. Леонтьев, О. Лурія, Т. Ахутіна, наголошують на тому, що мовленнєве спілкування – це різновид структурованої людської діяльності як динамічної системи, в межах якої безперервно відбуваються певні трансформації, що здійснюються її учасниками свідомо.
Спілкування як взаємодія
Дослідники у галузі комунікативної лінгвістики і психолінгвістики відзначають, що мовленнєве спілкування – це насамперед соціальна взаємодія, в якій передана чи отримана інформація є лише засобом для досягнення іншої, немовленнєвої мети, яку комуніканти можуть не усвідомлювати або не демонструвати. Отже, спілкування – це не лише обмін інформацією, але й вплив на партнера, який здійснюється за допомогою різних мовних і позамовних засобів, поєднання яких сприяє налагодженню взаємодії між його учасниками. А взаємодія, у свою чергу, це організація спільної діяльності, під час якої проявляється інтерактивний аспект спілкування. Мета такої взаємодії полягає в задоволенні потреб учасників спілкування, дотриманні їхніх інтересів, реалізації їхніх планів і намірів.
Результат такої взаємодії – зміна поведінки і діяльності інших людей. Спілкування тут виступає як міжособистісна взаємодія, тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності. Така спільна діяльність відбувається в умовах соціального контролю на основі соціальних норм і зразків поведінки, прийнятих у суспільстві.
У сучасній науковій літературі виділяють позитивні і негативні типи взаємодії. Позитивна взаємодія спрямована на організацію спільної діяльності. У зв'язку з цим з-поміж позитивних типів взаємодії розрізняють кооперацію, узгодження, пристосування й асоціацію. Негативна взаємодія зорієнтована на порушення спільної діяльності, створення для неї перешкод, тому з-посеред негативних типів взаємодії виділяють конкуренцію, конфлікт, опозицію, дисоціацію.
На виникнення того чи того типу взаємодії впливають такі чинники:
- • ступінь єдності підходів і поглядів на розв'язання проблеми;
- • розуміння обов'язків і прав;
- • способи розв'язання виниклих проблем та ін.
У межах позитивної чи негативної взаємодії виділяють соціально орієнтовані, предметно орієнтовані й особистісно орієнтовані ситуації взаємодії.
Ефективність спілкування як соціальної взаємодії безпосередньо залежить від наявності таких обов'язкових чинників, як спільна комунікативна мета, спільний комунікативний мотив, спільні комунікативні дії, спільний результат, отриманий його учасниками.
Різна мета спілкування двох комунікантів (чи більшої кількості), відмінні комунікативні мотиви й задуми, неузгодженість комунікативних дій ускладнює, а подеколи й унеможливлює досягнення спільного результату, на який сподівалися учасники комунікації.
Окрім того, перешкодою в налагодженні взаєморозуміння і взаємодії у спілкуванні можуть бути протилежні моральні позиції, різні стилі спілкування, різне соціальне походження, естетичний дисномфорт, надлишок негативних емоцій, погане самопочуття, некомпетентність співрозмовника, неадекватність сприйняття учасником спілкування наявної комунікативної ситуації. Кожна комунікативна ситуація вимагає свого стилю поведінки (ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний) і відповідних дій: у кожній із них людина поводиться по-різному, а якщо ця поведінка неадекватна, взаємодія ускладнюється.
Отже, процес досягнення взаєморозуміння й налагодження взаємодії у спілкуванні складний і вимагає від його учасників значних інтелектуальних, психологічних, моральних і мовленнєвих зусиль.
