Основні форми мовленнєвого спілкування

3.1. Типологія форм мовленнсвого спілкування
3.2. Монологічна форма мовленнсвого спілкування
3.3. Органіїація діалогу як форми спілкування
3.4. Полілогічна форма мовленнсвого спілкування

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ

Діалог – форма мовлення, якій притаманна зміна мовленнєвих актів (повідомлень), як правило, двох мовців, що перебувають у безпосередньому зв'язку.

Інтвранція мовлення – взаємодія комунікантів у процесі спілкування з використанням засобів мовного коду.

Комунінативний намір – тактичний хід, що є практичним засобом досягнення відповідної комунікативної мети.

Монолог – форма мовлення, витворена внаслідок активної мовленнєвої діяльності адресанта, розрахованої на пасивне й опосередковане її сприйняття адресатом.

Полілог – форма мовленнєвого спілкування кількох (більше трьох) осіб з приблизно однаковою комунікативною активністю.

Форми мовленнєвого спілкування – типи мовленнєвої інтеракції, виділені залежно від позамовних складників комунікації.

Типологія форм мовленнєвого спілкування

У сучасній науковій літературі немає єдиного підходу до класифікації форм мовленнєвого спілкування.

Так, російський лінгвіст Л. Якубинський у статті "О диалогической речи" виокремлює усну діалогічну, усну монологічну, писемну монологічну форми спілкування.

А. Холодовим у праці "О типологии речи" виділяє форми мовленнєвого спілкування за такими критеріями, як засоби вираження мовленнєвого акту (усне, писемне й мімічне мовлення), комунікативна скерованість комунікантів (на співрозмовника, на себе, "у повітря"), безпосередність чи олосередкованість спілкування, потенціал мовленнєвого акту.

Ф. Бацевич пропонує розрізняти форми спілкування відповідно до форми втілення засобів мовного коду (зовнішнє і внутрішнє мовлення), способу взаємодії учасників спілкування (монологічне, діалогічне, полілогічне), специфіки каналів комунікації (безпосереднє ("обличчя до обличчя"), опосередковане), функції та змісту повідомлення (побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне), способу організації (стихійне, організоване), сфер спілкування комунікантів (дружнє, антагоністичне, офіційне).

Проте в одному всі дослідники одностайні: особливе значення мають насамперед форми мовленнєвого спілкування, що виділяються залежно від способу взаємодії учасників комунікації.

Монологічна форма мовленнєвого спілкування

Монолог – це розгорнуте висловлювання однієї особи, яке може бути як непідготовленим, так і заздалегідь продуманим.

Автори більшості наукових розвідок розрізняють два основні різновиди монологу.

1. Монологічне мовлення – це процес цілеспрямованого повідомлення, свідомого звернення до слухача і характерне для усної форми книжної мови: усна наукова мова, судова мова, усна публічна мова.
2. Монолог – це розмова наодинці з самим собою, не адресована безпосередньому слухачеві, а отже, автор монологу не розраховує на якусь реакцію співрозмовника.

За метою висловлювання монологічне мовлення поділяють на три основні типи: передавання інформації, переконання і спонукання.

Інформаційним монологічним мовленням послуговуються для передавання знань: мовець повинен ураховувати інтелектуальні здібності слухачів сприймати інформацію та їхні пізнавальні можливості. З-поміж жанрів інформаційного монологічного мовлення виділяють лекції, звіти, повідомлення, доповіді.

Монолог-переконання зорієнтований на емоції слухачів: комунікатор має враховувати рівень сприйнятливості реципієнта.

Спонукальний монолог спрямований на те, щоб спонукати слухачів до певних дій. З-посеред монологів-спонукань виокремлюють політичну промову, промову-заклик до дій, промову-протест.