Організація діалогу як форми спілкування

Діалог – це найбільш активна форма міжособистісного мовленнєвого спілкування, в якому беруть участь два комуніканти.

Виділяють три основні типи взаємодії учасників діалогу: залежність, співпраця і рівність. Відповідно до цього в сучасному мовознавстві розрізняють такі різновиди діалогів:

• за співвідношенням мети кожного учасника: кооперативний (мета одного збігається з метою іншого), нейтральний (мета одного не суперечить меті іншого), конфліктний (цілі учасників суперечать одна одній);
• за характером глобальної мети: когнітивний (проблемно-діалоговий, інформаційно-діалоговий, з'ясувально-діалоговий), фатичний (зорієнтований на підтримку й налагодження відносин між учасниками), експресивний (спрямований на вияв ставлення учасників один до одного чи обговорюваного питання);
• за особливостями циркуляції інформації: вироджений (має форму монологу), циклічний (скерований на підтримання контакту, а не на породження нової інформації чи нових знань), інформативний (однобічний: дає нову інформацію; двобічний: породжує нове знання як результат аналізу наданої інформації).

Принципи організації діалогу

1. Дотримання процесуальної структури: обов'язковий обмін інформацією між двома співрозмовниками. Обмін інформацією забезпечується діалогічними кроками – репліками.
2. Створення відповідного діалогового середовища (наявність двох співрозмовників, між якими склалися певні відносини, що створюють відповідну атмосферу розмови).
3. Витворення комунікативного смислу діалогу як сукупність комунікативних намірів учасників спілкування.

Основною ознакою діалогу є діалогічна єдність і зв'язність – тематичне поєднання кількох реплік, що являє собою обмін думками, кожна наступна репліка з яких залежить від попередньої. На характер реплік впливає так званий кодекс взаємин комунікантів. Будь-який діалог має свою структуру: зачин – основна частина – кінцівка. Розміри діалогу теоретично безмежні, оскільки його нижня межа може бути відкритою. На практиці ж будь-який діалог має свою кінцівку.

Отже, діалог – це форма активного міжособистісного мовленнєвого спілкування, що характеризується організованістю, структурованістю, смисловою і прагматичною зв'язністю.

Полілогічна форма мовленнєвого спілкування

Полілог – дискусія або бесіда, в якій беруть активну участь кілька комунікантів, що мають власний відмінний погляд на обговорювану проблему.

Учасники полілогу зазвичай дотримуються принципу відповідальності: кожен із них зобов'язаний знати те, про що говориться в будь-який відрізок розмови, і зобов'язаний забезпечувати можливість іншим мати це знання.

У полілозі може відбуватися накопичення інформації, яку повідомляє кожен окремий його учасник. Не можна назвати полілогом таку розмову, де, наприклад, двоє уважно слухають третього й лише іноді подають одну-дві репліки. Для полілогу характерна тематична неупорядкованість, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей. Активна участь у розмові всіх учасників полілогу передбачає проміжні ролі, в яких реактивна роль співрозмовників градуюється – від позиції адресата до позиції слухача (спостерігача) і може, залишаючись невербалізованою (немовленнєва дія), впливати на розвиток полілогу.

Учасники полілогу часто відокремлюються від випадкових слухачів за допомогою просторової організації. Комуніканти повинні перебувати близько один від одного, не розділятися явними фізичними чи психологічними бар'єрами. Може статися так, що два члени групи обмінюються такою кількістю реплік, що між ними зав'язується своя окрема розмова, при цьому інша частина групи відокремлюється і веде свою. Як правило, адресат репліки визначається за допомогою якогось жесту, виразного погляду, відповідного руху головою, а також манери говорити чи певного змісту повідомлення. Перевага жестів полягає в тому, що вони є публічними актами, які приймаються одночасно всіма особами.

Полілог як форма групового мовленнєвого спілкування має свої особливості структурної організації:

• початок: а) відкриття обговорення, б) вступне слово ведучого;
• основна частина: а) виступ А, б) репліки, в) виступ Б, г) репліки, ґ) резюме ведучого, д) виступ В і Т. Д.;
• підсумковий монолог ведучого;
• підсумковий діалог або аналіз самого обговорення.

Таким чином, мовленнєве спілкування реалізується через певні форми, які характеризуються специфічними структурними рисами й особливістю організації засобів мовної системи.

Комунікативні цікавинки

Рекомендації, ян треба і як не треба слухати

За Іствудом Аватероч

1. Не приймайте мовчання за увагу. Якщо співрозмовник мовчить, то це не означає, що він слухає. Він може бути заглиблений у свої думки.
2. Будьте фізично уважними. Поверніться обличчям до мовця. Підтримуйте з ним візуальний контакт. Переконайтеся в тому, що ваша поза і жести свідчать про те, що ви слухаєте.
3. Не вдавайте, що слухаєте. Це марно, як би добре ви не вдавали, незацікавленість і нудьга обов'язково проявляться у виразі обличчя чи жестах.
4. Дайте співрозмовнику час висловитися. Зосередьтеся на тому, що він говорить. Намагайтеся зрозуміти не лише смисл слів, але й висновки співрозмовника.
5. Не перебивайте без потреби. Більшість із нас у соціальному спілкуванні перебивають одне одного, роблячи це підсвідомо.
6. Не робіть висновків поспіхом. Це один із бар'єрів ефективного спілкування. Утримайтесь від оцінок і спробуйте зрозуміти позицію співрозмовника чи перебіг його думок до кінця.
7. Не будьте надміру чутливими до емоційних слів. Слухаючи надто схвильованого співрозмовника, будьте обережні й не піддавайтеся впливу його почуттів, бо можна пропустити смисл повідомлення.
8. Якщо співрозмовник уже висловився, повторіть головні пункти його монологу своїми словами і поцікавтеся, чи це він мав на увазі.
9. Не загострюйте увагу на мовленнєвих особливостях співрозмовника.

За Ю. В. Рождественським

1. Тому, хто слухає, необхідно надавати перевагу слуханню перед усіма іншими видами діяльності.
2. Виконуючи роль слухача, необхідно вміти вислуховувати, терпляче й доброзичливо ставитися до мовця.
3. Доброзичливо вислуховуючи мовця, не слід збивати його з теми, недоречно перебивати, вставляти образливі зауваження, а також необхідно не переводити слухання у власне говоріння.
4 Вислуховуючи, необхідно поставити в центр своєї уваги саме мовця, його інтереси, дати йому проявити себе. Необхідно підкреслювати свій інтерес до нього, підтверджувати контакт уваги, розуміння, етичний та емоційний контакт за допомогою невербальних засобів комунікації.
5. У ролі слухача необхідно вміло входити в комунікативну взаємодію, вчасно подаючи у відповідь доречну репліку.
6. Не слід без потреби переходити з ролі слухача у роль мовця. Якщо ж таке сталося, то цей перехід необхідно позначити відповідними засобами.
7. Якщо слухачів більше, ніж два, не слід відповідати на питання, поставлене іншому співрозмовникові, взагалі реагувати на мовлення, адресоване іншому.