Етика й культура спілкування в пам'ятках історії та літератури

Зазвичай розрізняють п'ять сфер суспільного життя, в яких може здійснюватись акт комунікації. Кожна з них – наука, релігія, юриспруденція, система освіти – мають свою специфіку.

Історію цивілізацій вивчають за артефактами, діахронічне дослідження мови, писемних пам'яток – один із найкращих способів занурення у відповідну епоху.

Кожне письмове свідчення, складене й занотоване, несе на собі відбиток часу, етноментальних особливостей певної нації, розуміння її представниками загальнолюдських цінностей, ідеалів, демонструє еталони, у тому числі й комунікативні, характерні для кожного суспільства.

Антична риторика

В Античній Греції та Римі мистецтву красномовства приділялася особлива увага. З метою підготовки для країни освіченого громадянина вивчали риторику – мистецтво виголошення промов, а також евристику – мистецтво суперечки (з системою аргументів і спростувань).

Зокрема найбільшого успіху грецька система виховання досягла у IV ст. до н.е. у двох сферах: риториці та філософії.

Представником першої був Сократ, що заснував у 392 р. до н.е. школу риторики, другої – Платон, Академія якого була відкрита в 387 році до н.е.

За Ісократом, риторика є останнім щаблем до досконалості й має завершувати навчання. Першими ж справжніми вчителями в Давній Греції були софісти, саме вони навчали застосовувати всіх можливих засобів для спростування аргументів опонента. Гіппій, скажімо, навчав прийомам мнемоніки, для того щоб виголошувати блискучі промови, ефективно атакувати у суперечках, софісти радили вивчати художню літературу, опановуючи мистецтво образно висловлювати свої думки.

Використовував софістичні техніки і Сократ (V–IV ст. до н.е.), йому ж таки належить першість у застосуванні методу евристичної бесіди.

Культурними спадкоємцями Сократа є Платон (V–IV ст. до н.е.) та Аристотель (IV ст. до н.е.). Останньому належить наукове обґрунтування призначення, методики та техніки риторики, яке так і називається – "Риторика".

Історія Давньогрецької риторики рясніє іменами видатних ораторів.

Неперевершеним промовцем і геніальним письменником був Цицерон (106 р. до н.е.). Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської та літературної діяльності, адже всі теоретичні і практичні вимоги, що висувалися до гарних ораторів, він виконував і сам. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів із риторики, політики ("Про закони", "Тускуланські бесіди", "Про оратора", "Брут"), Більше 800 листів, документів, які стали відомостями про епоху громадянської війни.

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: "Брут", "Про знаменитих ораторів", "Оратор", "Про оратора". Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над її душею. Оратор пропонував застосовувати оклики, повтори, іронію, градацію для увиразнення промов. Він виголосив їх понад 100, тексти 57 збереглися і є риторичним надбанням для всіх часів і народів. Стародавній Рим зі своїми майстрами ораторського мистецтва посів визначне місце у світовій культурі й захоплює наших сучасників і сьогодні.