Принципи розвитку міжнародних економічних відносин

Умовою успішної інтеграції в систему міжнародних економічних відносин є врахування загальновизнаних правил розвитку світового господарства та підпорядкування їм. Сукупність цих правил визначають принципи розвитку міжнародних економічних відносин як суттєві, об'єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії. Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні. [9].

До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об'єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об'єктивним економічним законам (ігнорування міжнародних зв'язків – це втрати як потенціал втрачених можливостей);
2) взаємовигода економічних зв'язків для двох і більше партнерів;
3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв'язків;
4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;
5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин;
6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;
2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;
3) своєчасні міжнародні розрахунки;
4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;
5) підвищена роль транспортної проблеми та пов'язаних з нею витрат;
6) повага права власності;
7) підтримка платіжного балансу;
8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;
9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;
10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

До найбільш важливих принципів можна віднести принципи економічної свободи, економічної відкритості, економічної інтеграції, конкурентної боротьби.

Економічна свобода визначається тим, що в системі міжнародних економічних відносин можуть приймати участь фізичні й юридичні особи, малі та великі підприємства, держави, регіональні й наддержавні інституції. Вона характеризує свободу підприємницької діяльності суб'єктів МЕВ, тобто незалежність в прийнятті рішень щодо організації не забороненої законом діяльності в будь-якій державі, широтою можливостей при виборі сфери застосування свої здатностей, знань, можливостей, способів розподілу доходів, споживання благ. Економічна свобода реалізується на базі законодавчих норм; невідділима від економічної відповідальності. Найбільш важливою ознакою підприємницької діяльності є орієнтація на інновації. Відповідно, враховуючи, що кожний суб'єкт в господарській діяльності максимізує свої вигоди, саме економічна свобода найкращим чином забезпечує розподіл та використання ресурсів, впровадження й використання результатів НТП.

Відкрита економіка передбачає цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований в світове господарство, світовий ринок; ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі; ефективне використання принципу порівняльних переваг в міжнародному поділі праці; активне використання різних форм спільного підприємництва; організація зон вільного підприємництва. Одним з найважливіших критеріїв відкритої економіки є сприятливий інвестиційний клімат країни, стимулюючий приплив інвестицій, технологій, інформації в рамках, обумовлених економічною доцільністю і міжнародною конкурентоспроможністю. Відкрита економіка передбачає розумну доступність внутрішнього ринку для припливу іноземного капіталу, товарів, технологій, інформації, робочої сили.

На думку М. Пебро, "відкритість, свобода торгівлі – це найбільше сприятливе правило гри для лідерів економіки" [13, с. 6]. Звичайно, що свобода економіки ширше за свободу торгівлі, та включає, крім того, свободу руху факторів виробництва, інформації, взаємообмін національними валютами.

Відкрита економіка сприяє поглибленню спеціалізації й кооперації виробництва, раціональному розподілу ресурсів, розповсюдженню світового досвіду, стимулюванню внутрішньої конкуренції конкуренцією на світових ринках. Однак, відкритість може стати й джерелом імпорту глобальної нестабільності. Відповідно, відкритість не може бути безмежною й потребує суттєвої державної і наддержавної координації.

Міжнародна економічна інтеграція – це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави, однорідного, внутрішньо єдиного господарського організму на основі декількох країн в процесі розвитку міжнародного поділу праці. Вона являє собою форму інтернаціоналізації господарської діяльності, зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Економічна інтеграція зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково- технічною революцією.

Основними ознаками інтеграції можна визначити [9]:

– взаємопроникнення і переплетіння національних виробничих процесів;
– широкий розвиток міжнародної спеціалізації й кооперації у виробництві, науці, техніці на основі найбільш прогресивних їх форм;
– глибокі структурні зрушення в економічних системах країн- учасниць;
– необхідність цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробка скоординованої економічної стратегії та політики;
– регіональність територіальних масштабів.

Міжнародна економічна інтеграція функціонує на наступних рівнях:

1) приватнокорпораційному (інтеграція на міжфірмовому, мікроекономічному рівні);
2) державному, державно-корпораційному (інтеграція на макроекономічному рівні);

Ці рівні існують поряд, тісно переплітаючись та взаємодоповнюючи один одного. Перевага однієї з форм не виключає іншу, а навпаки, передбачає її підтримку. При цьому чітко проявляється дія тенденції до посилення державного регулювання взаємних економічних зв'язків.

Прикладами інтеграційних об'єднань різних країн є Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР, СНД й ін.

Міжнародна конкурентна боротьба – боротьба за найкращі умови господарювання в системі міжнародної економічної співпраці. Існує декілька видів конкуренції: галузева та міжгалузева, досконала та недосконала, доброякісна й недоброякісна, цінова та нецінова. У сучасних умовах особливо актуальною є конкуренція між розвиненими країнами та країнами. Що розвиваються. Також, головними тенденціями розвитку міжнародної конкуренції є, по-перше, вирівнювання організаційно-технічних та організаційно-економічних рівній розвитку різних країн, збалансуванню світових ринків за рахунок руху товарів, послуг, факторів виробництва; підвищенню якості та асортименту товарів, послуг, а, по-друге, посиленню розриву в соціально-економічному розвитку різних країн.

Універсальний характер мають принципи (основи) міжнародних економічних відносин Організації Об'єднаних Націй (ООН) [2, с. 291]:

1) суверенітет;
2) територіальна цілісність і політична незалежність держав;
3) суверенна рівність всіх держав;
4) ненапад і невтручання;
5) взаємна і справедлива вигода;
6) мирне врегулювання суперечок;
7) рівноправ'я і самовизначення народів;
8) усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку;
9) доброякісне виконання міжнародних зобов'язань;
10) повага прав людини і основних свобод;
11) відсутність прагнення і гегемонії до сфер впливу;
12) сприяння міжнародній соціальній справедливості;
13) міжнародне співробітництво з метою розвитку;
14) вільний доступ до моря і від нього для неморських країн.

Україна проголосила, юридично закріпила та додержується наступних основних принципів у міжнародних економічних відносинах [2, с. 292]:

– суверенітету народу України;
– свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
– юридичної рівності та недискримінації;
– верховенства закону;
– рівного захисту інтересів українських та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як в Україні, так і за її межами;
– еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.