ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Сутність й основні характеристики міжнародної торгівлі
2.2. Теорії міжнародної торгівлі
2.3. Меркантилістська теорія міжнародної торгівлі
2.4. Класичні теорії міжнародної торгівлі
2.5. Теорія абсолютних переваг А. Сміта
2.6. Теорія відносних переваг Д. Рікардо
2.7. Сучасні теорії міжнародної торгівлі
2.8. Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

Сутність й основні характеристики міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля є однією з головних та історично найпершою формою міжнародних економічних відносин. Вона посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв'язків, опосередковуючи майже всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів.

У науковій літературі існує багато визначень міжнародної торгівлі. Найбільш характерними є визначення С.В. Мочерного та А.В. Стригіна: міжнародна торгівля – це процес купівлі й продажу, що здійснюється між покупцями, продавцями та посередниками в різних країнах [1, с. 63]; міжнародна торгівля – це система міжнародних товарно-грошових відносин між суб'єктами різних країн з приводу купівлі-продажу різних видів товарів чи послуг [2, с. 399]. Не удаючись в наукову полеміку, яке з цих визначень більше відповідає дійсності, визначимо ті критерії, за якими певний економічний процес можна визначити міжнародною торгівлею.

По-перше, наявність об'єкту, для якого характерні властивості товару, а саме: споживча вартість і вартість.

По-друге, наявність мінімум двох суб'єктів, продавця та покупця об'єкту.

По-третє, передача еквіваленту вартості об'єкту від одного суб'єкта (покупця) до іншого (продавця) взамін на право власності на цей об'єкт.

По-четверте, перетин об'єктом митного кордону як мінімум двох держав, що виражається у експортно-імпортних операціях.

Об'єктами міжнародної торгівлі виступають товари та послуги, які територіально знаходяться за межами розташування покупця. Ними можуть бути побутові товари, товари сільського господарства, машини та устаткування, сировина, ліцензії, туристичні послуги, напівфабрикати, консалтингові послуги, дорогоцінні метали, валюта, цінні папери та ін.

Суб'єкти міжнародної торгівлі можна розподілити на декілька груп. По- перше, це прямі суб'єкти, які здійснюють безпосередньо експортно-імпортну операцію і виступають відповідно продавцем та покупцем. Такими суб'єктами є фізичні та юридичні особи різної форми власності, банки, держави, міжнародні організації. Особливістю міжнародної торгівлі є участь допоміжних суб'єктів. До них відносяться транспортні компанії, банки, страхові компанії, митні органи, фрахтові компанії, консалтингові компанії, посередники, біржі, аукціони.

Виділяють декілька форм міжнародної торгівлі.

За критерієм об'єкту міжнародна торгівля розподіляється на: торгівлю сировиною; торгівлю паливом; торгівлю продовольчими товарами; торгівлю напівфабрикатами; торгівлю готовими виробами виробничого і невиробничого призначення; торгівлю об'єктами інтелектуальної власності; торгівлю послугами (виробничими, транспортними, експедиторськими, консультаційними, посередницькими, туристичними, маркетинговими й ін.).

За критерієм взаємодії суб'єктів міжнародна торгівля розподіляється на: традиційну торгівлю (експорт, імпорт товарів і послуг); торгівлю спеціалізованою продукцією, що здійснюється на основі довгострокових угод; зустрічну торгівлю (бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі).

За критерієм регулювання міжнародна торгівля розподіляється на: звичайну торгівлю (здійснення регулювання у повній відповідності до національного законодавства, що засноване на відсутності державної монополії на зовнішню торгівлю і на праві на цю торгівлю фізичних, юридичних осіб і державних установ); дискримінаційну торгівлю (впровадження державних обмежень на експортно-імпортні операції); преференційну торгівлю (торгівля, при здійсненні якої застосовуються податкові, митні пільги).

Міжнародна торгівля може здійснюватись двома методами: торгівля без посередників і торгівля за участю посередників.

Торгове посередництво є дуже важливою й невід'ємною частиною сучасної ринкової економіки, яке забезпечує більше половини світового товарообміну. Залучення посередників збільшує економічність зовнішньоторгових операцій, прискорює обіг капіталу. Торгові посередники – це незалежні від виробників і споживачів особи, фірми й організації, які сприяють обміну товарів. Вони виконують функцію з'єднання покупців та продавців. Торговими посередниками виступають дилери (здійснюють операції від свого імені і за свій рахунок), дистриб'ютори (оптові посередники), комісіонери (здійснюють операції від свого імені і за рахунок постачальників), консигнатори (заключають договори про продаж товару зі складу від свого імені і за рахунок виробника), торгові дома (багатопрофільні зовнішньоторговельні фірми, які здійснюють від свого імені і за свій рахунок експортно-імпортні операції по самій широкій товарній номенклатурі), урядові інституції.

Особливе місце в міжнародній торгівлі займають біржі, аукціони й торги. Біржі сприяють підписанню угоди, проте самі в ній не беруть участі. На сучасній біржі не продають товар, а підписують плани-контракти на поставку продукції в перспективі, виходячи з прогнозованого попиту й пропозиції. На аукціонах продаються одиничні товари і вони представляють собою торги, що спеціалізуються на певних товарах. Аукціони бувають на зниження та підвищення ціни. Торги – це шлях підписання договорів купівлі-продажу чи підряду, при якому покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців на товар-об'єкт і після порівняння пропозицій, підписує контракт з продавцем, який запропонував найвигідніші для покупця умови. Всю організаційну роботу з проведення торгів проводять тендери у складі експертів. Тендери бувають публічні (в яких мають право брати участь всі бажаючі), закриті (в яких приймають участь найбільш авторитетні компанії за спеціальним запрошенням), напівзакриті (два етапи тендеру, спочатку відкритий, а потім закритий тендер).

Міжнародна торгівля як економічне явище має довгу історію з моменту зародження держав. Проте з наукової точки зору відлік теоретичних основ дослідження міжнародної торгівлі приходиться на XVIII ст. з моменту виходу в світ книги А. Сміта "Багатство народів" у 1778 році. Саме в цей час міжнародна торгівля досягла значних масштабів і набуває характеру стабільних міжнародних товарно-грошових відносин.

Найбільш поширеною в науці є наступна характеристика етапів розвитку міжнародної торгівлі [3, с. 19].

1. Початковий етап (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.), який характеризувався промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. Міжнародна торгівля розвивалась дуже великими темпами, чому сприяло залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну, прогрес у розвитку транспортної системи світу, революція в засобах зв'язку. Характерною рисою є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25%. Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ, free trade – вільна торгівля) – свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, який йшов на заміну протекціонізму (економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції). В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі протекціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції з більш розвиненою промисловістю Великобританії.
2. Монопольного розквіту (друга половина XIX ст. – 1904 р.), для якого були характерні науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування); подальше вдосконалення транспортних шляхів і транспортних засобів; динамічний розвиток промислового виробництва у найбільш розвинених країнах; вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини; поява монополій на світовому ринку, що супроводжувалась гострою конкурентною боротьбою між ними; динамічніше зростання товарообігу світової торгівлі; переважна частина світового товарообігу припадала на взаємний товарообіг між невеликою кількістю індустріально розвинених країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Канада); темпи зростання промисловості в країнах випереджають аналогічний показник із зовнішньоторговельного обороту, що було пов'язане з появою нових галузей промисловості, які меншою мірою або зовсім не залежали від імпорту сировини і були орієнтовані переважно на внутрішній ринок (електротехнічна, хімічна промисловість тощо).
3. Довоєнний (1904 р. – початок Першої світової війни (1914 р.), для якого характерним було посилення протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав; уповільнення темпів зростання світової торгівлі; перетворення протекціонізму із захисного на наступальний, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинені та високо монополізовані. Особливо активно ця політика застосовувалась в США, Німеччині, Японії, які пізніше, ніж Великобританія, вступили на шлях промислового розвитку і намагались обмежити ввезення її товарів. Великобританія, яка більше за інших була зацікавлена в зарубіжних ринках збуту, активніше, ніж інші країни, виступала за поширення на міжнародні економічні відносини політики фритредерства, якої і дотримувалась довше за інших. Проте і вона на початку XX ст. починає впроваджувати зовнішньоторговельні обмеження.
4. Міжвоєнний (1914–1939 pp.) або "чорний" з наступними рисами: довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії; значне скорочення світового товарообігу внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін; незмінність товарної структури світового товарообігу (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60% світового експорту); різке коливання обсягів товарообігу міжнародної торгівлі, зумовлене економічними кризами; посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків (стерлінговий блок на чолі з Великобританією з 1931 року; доларовий блок у складі США, Канади, країн Латинської Америки з 1933 року; золотий блок), всередині яких обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі; комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами; впровадження преференційної торгівлі всередині блоків шляхом пільгового мита для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн.
5. Повоєнний (50–60-ті роки XX ст.) або "золотий", для якого були характерними посилення двох світових систем господарства – капіталістичної та соціалістичної; розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за ЗО повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії; початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги, Бенілюкс, Європейська Асоціація вільної торгівлі, Європейська економічна спільнота (ЄЕС), Організація американських держав, Організація держав Центральної Америки, Ліга арабських держав, Асоціація держав Південної- Східної Азії (АСЕАН) та ін.; поява глобальних міжнародних організацій, таких як Організація Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); високі темпи приросту світового товарообігу і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків; збільшенні поставок на світовий ринок готової продукції, особливо машин, обладнання транспортних засобів та скорочення експорту сільськогосподарської продукції; посилення позицій ФРН, Японії, Італії та Канади на світових товарних ринках (особливо в експортуванні готової продукції) та зменшення, відповідно, частки США, Великобританії та Франції в світовому експорті; послаблення позицій країн, що розвиваються, на світовому ринку; розширення державного впливу на розвиток зовнішньої торгівлі та перехід від жорсткого протекціонізму до політики лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків; основним інструментом зовнішньоторговельних політик країн стали митно-тарифні заходи.
6. Соціалістично-капіталістичний (з початку 70-х років до початку 90-х років XX ст.), який характеризувався посиленням міжнародної конкуренції; зміцненням існуючих і поява нових інтеграційних угруповань; індустріалізацією більшості країн, що розвиваються; проблемою заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік; розпадом світової соціалістичної системи господарювання; зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економіці більшості країн знаходить своє відображення в збільшенні експортної квоти країн, поглибленою участю країн у міжнародному поділі праці; збільшенням питомої ваги готових виробів і напівфабрикатів і відповідного зниження частки сировинних і продовольчих товарів; зростанням частки машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообігу; значним збільшенням обсягів експорту автоматичних пристроїв обробки даних, електронних товарів, телекомунікаційного та офісного обладнання; інтенсифікуванням обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги); виокремлення експорту/імпорту послуг (особливо нових видів консультаційних, банківських, інформаційних, зв'язку, оренди тощо) у найбільш динамічно зростаючий сектор світової торгівлі; підвищенням частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі перш за все за рахунок розміщення в цих країнах тих чи інших виробництв фірм індустріально розвинених країн.
7. Глобалізації світової економіки (з початку 90-х років XX ст. – по теперішній час), з наступними характерними рисами: поширення усталених і довгострокових відносин між постачальниками та покупцями і збільшення питомої ваги внутрішньо фірмових поставок всередині транснаціональних корпорацій; активізація зустрічної торгівлі, що зумовлено як незбалансованістю зовнішньоторговельних розрахунків, так і тенденцією до збільшення в світовому товарообміні частки комплексних і довгострокових зв'язків, які виходять за межі разових комерційних угод; посилення конкуренції між країнами Тріади; поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів, розподіл глобальної системи торгівлі на кілька великих блоків; уніфікація правил торгівлі, яка відбувалась під егідою Г ATT, а згодом системи ГАТТ-ВТО та інших міжнародних організацій – Ради митного співробітництва, Міжнародної торговельної палати, ЮНСІТРАЛ; лібералізація торговельних режимів у більшості країн, причому не тільки за домовленостями у межах системи ГАТТ-ВТО, а й відповідно до окремих програм за підтримкою МВФ; неопротекціонізм: перехід до переважно нетарифних і більш завуальованих інструментів захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.