< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Передмова

Управління має довгу історію, супроводжує людину з перших кроків її соціального розвитку і сягає тисячоліть. Про управління ("делегування відповідальності") неодноразово згадується ще в Біблії. Висловлювання про ті чи інші сторони управління знаходимо також і в давніх історичних документах. Ще Аристотель відзначав, що у будь-якому державному устрої є три елементи: перший – законодавчий орган у справах держави, другий – магістратури, тобто виконавчі органи, третій – судові органи. Отже, звідси випливає, що вже в стародавньому світі управлінню приділялась особлива увага, оскільки і суспільство, і будь-яка держава заінтересовані в успішному управлінні своїми соціальними справами. На прикладах стародавніх Греції, Риму та Єгипту видно, що організація управління є складною та нелегкою справою, бо необхідно було будувати шляхи і канали, підтримувати належний порядок серед підданих, організовувати військо, охороняти державу від зовнішніх ворогів тощо. Без управління та порядку соціальна діяльність людини неможлива. Тому, прослідковуючи історичний шлях виникнення науки адміністративного права та помічаючи основні тенденції її розвитку, потрібно звернути увагу на те, що управлінські відносини є однією з складових структури суспільства. Тобто із усіх видів влади найдавнішою є управлінська влада.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі немає загальновизнаного поняття державного управління, що пов'язано з різними підходами до розв'язання цього важливого питання. Державне управління тлумачать з погляду змісту, сутності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує, відмежування від інших форм (видів) державної діяльності (законодавчої, судової). Представники загальносоціологічних наукових напрямів під час дослідження проблем управління виходять з його реального змісту як специфічного виду суспільної діяльності, спрямованої на систематичне здійснення певного впливу людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій з метою забезпечення її функціонування та досягнення поставлених цілей.

В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є поняття державного управління як самостійного виду державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного та безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

Незважаючи на деякі відмінності, науковці відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконання завдань і функцій держави.

Сьогодні слід констатувати, що існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично продовжує поєднувати як інститути, що залишилися від радянської доби, так і нові інститути, що сформувались у період незалежності України, потребує поглибленого реформування. Ця система залишається внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого державне управління не стало авангардом у проведенні конструктивних соціально-економічних і політичних реформ. Тому завдання комплексної перебудови існуючої в Україні системи державного управління залишається актуальним. Йдеться про реформування всіх гілок державної влади. Це комплексне, багатовимірне і вкрай важке до виконання неоднозначне завдання.

Одним із пріоритетних завдань реформування правової системи держави є доведення до завершеності проведення адміністративної реформи. Адміністративна реформа – цілісний комплекс засобів, спрямованих на радикальну перебудову органів виконавчої влади. Метою реформи є поетапне створення на наукових принципах більш ефективної і демократичної системи державного управління. Вирішення цього завдання можливе лише на основі послідовної реалізації як національних законів, так і вимог міжнародно-правових актів.

Однією з гострих і складних проблем реформування державного апарату управління залишається проблема сучасних підходів до створення та діяльності центральних органів виконавчої влади, викорінення в них корупції, проявів бюрократизму. Незміряно зросла відповідальність за це Кабінету Міністрів України у зв'язку із поверненням України до парламентсько-президентської форми правління.

Кількість і перелік центральних органів виконавчої влади України законодавчо не закріплені, що характерно для більшості демократичних країн. Адже об'єктивно існуючі завдання держави, що визначають її функції, вирішальним чином впливають на організаційну структуру центральних органів виконавчої влади, яка, відповідно до функціональних трансформацій, є змінною. Саме тому в Україні їх кількість, перелік, завдання та функції встановлювалися указами Глави держави, а починаючи з 2014 року до цього часу – постановами Кабінету Міністрів України.

Організаційна структура центральних органів виконавчої влади є універсальною та складається з керівництва, функціональних підрозділів і забезпечувальних структурних підрозділів, їх правовий статус визначений Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" та іншими нормативно-правовими актами. Так, Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Центральні органи виконавчої влади зобов'язані забезпечувати проведення державної політики у відповідних сферах і галузях суспільного та державного життя, виконання Конституції і законів України, актів Президента України й уряду тощо. Систему центральних органів виконавчої влади, відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" становлять міністерства, служби, агентства, інспекції, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. В Україні існує розгалужена система органів державної виконавчої влади, які своєю функціональною діяльністю охоплюють практично всі сфери державно-суспільних відносин.

У посібнику, підготовленому відповідно до сучасної адміністративно-правової доктрини, що базується на Концепції адміністративної реформи в Україні, автори проаналізували та дали відповідь на питання адміністративно-правового регулювання державного управління, виконавчої влади та місцевого самоврядування. Особлива увага приділена формам і методам державного управління, забезпеченню законності та дисципліни у сфері державного управління. Висвітлені основні напрями вдосконалення державного управління згідно з положеннями Концепції адміністративної реформи в Україні. Окремо автори приділили увагу аналізу центральних органів виконавчої влади відповідно до нормативно-правових актів, а також нововведенням, які сталися останніми роками в науці адміністративного права та законодавстві України.

Безумовно, посібник стане в нагоді студентам, аспірантам, викладачам і науковцям вищих навчальних закладів, які готують фахівців із спеціальності "Правознавство", працівникам органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також тим, хто цікавиться питаннями державного управління та виконавчої влади.

Олександр Дмитрович Крупчан, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України,

Заслужений юрист України

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >