< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

Поняття управління, його види та історичні аспекти. Суть, ознаки та принципи державного управління

Державне управління (англ, public administration) є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Протягом V–XVI ст. в історії Західної Європи політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі виокремлюються три значні етапи. Перший, який рахується з кінця V ст. до середини XI ст., характеризується тим, що державність спочатку організується у великі, але досить слабо інтегровані монархії, а пізніше розпадається на конгломерати роздроблених політичних утворень. Другий етап – період середини XI ст. – початку XV ст. Для цього періоду є типовими централізовані станово-представницькі монархії, рецепція римського права та формування "міського" (магдебурзького) права. Третій етап – XV–XVI ст., державність якого характеризується переважно абсолютними монархіями.

Розглядаючи проблеми державо- та правотворення України від глибокої давнини до цьогу часу, науковцями проаналізовані закономірності виникнення, розвитку та занепаду давньоруської, литовсько-руської, військово-демократичної (козацької), гетьманської форм української державності та відповідних правових систем, а також подальший процес державно-правового розвитку України до сьогодення.

Державотворення в Україні під владою тоталітарної системи (1920-1991 pp.) охоплює: становлення радянської влади в Україні у 20-ті роки; радянська модернізація у 30-ті роки;

Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 pp.)- післявоєнна відбудова України (1945-1956 pp.); Україна в період десталінізації (1956–1964 pp.); Україна в часи застою та загострення кризи радянської системи (1965–1985 pp.); Україна в період перебудови і розпаду Радянського Союзу (1985-1991 pp.), який характеризується подальшим становленням і розвитком державності України.

Історичний процес розвитку завжди супроводжувався намаганням держави впорядкувати різні сфери діяльності, тобто здійснювати державне управління.

У тлумачному словнику С. Ожегова визначається поняття "управляти" як направляти рух кого-небудь або чого-небудь; керувати, направляти діяльність кого-небудь або чого-небудь.

Управління є багатоаспектною категорією, дослідженню різних його аспектів присвячено роботи В. Авер'янова, Г. Атаманчука, Н. Мельтюхової, В. Цвіткова, В. Князева, В. Бакуменка, Ю. Битяка, В. Цлафа. А. Решетніченка. Вагомий внесок у визначення сутності поняття "державне управління" зробили В. Токовенко, М. Вебер, Ю. Битяк, В. Бакуменко, В. Авер'янов, Г. Атаманчук.

Адміністративне право як складова частина правової системи держави характеризується, насамперед, тим, що воно є регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які складаються у сфері державного управління.

Сам термін "адміністративне" у перекладі з латинської означає "управління". Тому словосполучення "адміністративне право" трактується як "управлінське право".

Термін "управління" означає діяльність з керівництва чимось.

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб'єкта на поведінку керованого об'єкта, на відповідні явища та процеси для приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Управління являє собою організуючу діяльність людей, що здійснюється для досягнення певних цілей.

Управління зумовлене:

  • • наявністю суб'єкта управління (той, хто керує) і об'єкта управління (той, ким керують);
  • • існуванням між об'єктом і суб'єктом прямого (віддання команд, розпоряджень) і зворотного зв'язку (інформування про виконання чи невиконання команд суб'єкта управління).

Управління зводиться до керуючого впливу суб'єкта на об'єкт з метою:

  • • упорядкування структури;
  • • збереження структури системи;
  • • збереження функціонування системи.

Управління в науковій літературі використовується в різних аспектах. Залежно від сфери застосування деталізується або змінюється його сутність. В. Авер'янов зазначає, що управлінські аспекти виявляються в різних фізичних, хімічних, біологічних явищах, технологічних і політичних процесах; цей термін використовується для опису взаємодії різноманітних сил у Всесвіті. До цієї ж думки приєднується й Ю. Битяк, виділяючи види об'єктів управління: соціальні, технічні та біологічні, зокрема технічне (пов'язане зі створеним людьми, їх об'єднаннями машин і механізмів, і використання їх з метою полегшення умов праці, тобто керівництво технічними процесами, управління механізмами, агрегатами), біологічне (регулювання розмноження та розвитку тварин і рослин) та соціальне (управління людьми, управління в суспільстві) та ін.

Соціальне управління – це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми стосовно людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор.

Основними критеріями соціального управління є ті самі суб'єкт, об'єкт, управлінський вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми та методи впливу, мета взаємодії, принципи, на яких вони базуються, зовсім інші, кардинально відмінні від технократичних і біологічних систем. Усі відомі категорії набувають у соціальному управлінні конкретного вираження у певних людей, їхніх колективів та у взаємозв'язках.

Сутність соціального управління як однієї з найважливіших соціальних функцій виражається у владній узгодженості, цілеспрямованості та організації зусиль колективів, людей- учасників, їх сумісної діяльності з метою досягнення поставленої мети, підвищення ефективності такої діяльності та соціального прогресу в цілому. Соціальне управління є однією з найважливіших і необхідних умов існування та розвитку людського суспільства. Без соціального управління неможливе його цілеспрямоване функціонування.

Отже, соціальне управління – це цілеспрямована, владноорганізуюча діяльність людей з метою організації й оптимізації людського середовища, забезпечення координації та взаємодії поведінки окремих індивідів і людських колективів, досягнення певної упорядкованості в процесі їх сумісних дій.

Структуру соціального управління формують такі основні елементи:

  • суб'єкт управління – керуючий елемент (це – люди, як окремі особи, так і відповідним чином організовані ними колективи);
  • об'єкт управління – керований елемент (це – вольові дії, поведінки людей, як окремих індивидів, так і їх колективів);
  • функції управління – основні напрями управлінської діяльності, що виражають її зміст, її спеціалізовані види;
  • прямі та зворотні зв'язки – виражають взаємодію між елементами управління, як внутрішньосистемного, так і між- системного.

Залежно від суб'єкта управління, сфери управлінського прояву, характеру відносин, що регулюються в системі соціального управління можна виділити окремі його види, а саме: державне управління; громадське управління; управління в недержавному (приватному) секторі; сімейне управління.

Як різновид соціального управління, державне управління – це підзаконна, юридично-владна форма державної діяльності виконавчо-розпорядчого, організованого характеру, здійснювана переважно органами виконавчої влади і спрямована на реалізацію завдань і функцій держави щодо безпосереднього керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

Суб'єкти державного управління – державні органи і посадові особи, що наділені державно-владними повноваженнями.

Об'єкти державного управління – підприємства, установи, організації, громадяни, що не мають владних повноважень. Діяльність, здійснювана суб'єктами державного управління стосовно об'єктів, називається виконавчо-розпорядчою.

Державне управління характеризується такими рисами:

  • • є організуючою діяльністю;
  • • носить виконавчо-розпорядчий характер;
  • • у процесі здійснення управлінської діяльності реалізуються функції держави в соціально-культурній, соціально- політичній, економічній сферах діяльності;
  • • здійснюється уповноваженими на те суб'єктами управління.

Функції державного управління:

  • • розробка і реалізація політики, що виражається в державних програмах загальнодержавного і регіонального масштабів;
  • • встановлення й ефективне впровадження в життя правових і організаційних основ господарського життя;
  • • управління установами державного сектора;
  • • регулювання функціонування різних об'єктів недержавного сектора;
  • • забезпечення реалізації прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб у сфері державного управління;
  • • здійснення державного контролю й нагляду за процесами, що відбуваються у сфері управління та регулювання.

До основних ознак державного управління слід віднести його підзаконність, державно-владний, організуючий та виконавчо-розпорядчий характер; переважне здійснення його органами виконавчої влади; масштабність та універсальність цього виду державної діяльності; спрямованість за змістом і метою на безпосереднє й оперативне впровадження в життя державної політики в окремих галузях і сферах суспільного життя.

Державне управління обов'язково включає три елементи: прийняття рішення, його виконання і контроль.

Державний характер цього управління складається з того, що в його процесі реалізуються задачі, функції та інтереси держави.

Принципи державного управління – це основоположні, керівні ідеї, відправні засади, які покладені в основу організації і діяльності механізму державного управління. Це вихідні положення, на яких грунтується управлінська діяльність.

Принципи державного управління поділяються на основні та допоміжні.

До системи основних (конституційних) належать такі принципи:

  • • розподілу державної влади, самостійності й узгодженості при здійсненні функціональних повноважень окремими її гілками;
  • • законності;
  • • верховенства права;
  • • демократизму (народовладдя);
  • • соціального спрямування (пріоритетних прав і свобод особи та громадянина в державному управлінні);
  • • рівноправності громадян і національностей;
  • • поєднання централізованого державно-управлінського впливу з місцевим самоврядуванням;
  • • позапартійності (департизації).

До системи допоміжних (організаційно-технічних) принципів належать такі принципи:

  • • диференціації (розподілу) управлінських функцій;
  • • відповідальності суб'єктів управлінської діяльності за належне виконання своїх обов'язків;
  • • поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних особливостей та інтересів;
  • • поєднання лінійних і функціональних засад;
  • • поєднання колегіальності й єдиноначальності та ін.

Таким чином, під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що виявляється у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно та в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >