< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні хвороби великої рогатої худоби

Інфекційні хвороби

Інфекційні хвороби спричиняють мікроорганізми (віруси, бактерії та грибки), які потрапляють в організм ВРХ різними шляхами: через пошкоджені зовнішні покриви (шкіру та слизові), травний тракт або аліментарним шляхом (з кормом, питвом), через дихальні шляхи або аерогенним шляхом тощо.

Характерні особливості інфекційних хвороб:

  • • передаються іншим тваринам;
  • • мають певну стадію розвитку;
  • • призводять до специфічної реакції організму (утворення антитіл) і зазвичай сприяють виробленню імунітету після перенесення захворювання.

Інфекційні захворювання небезпечні й для людини. Тому необхідно проводити профілактичні заходи – наприклад, карантинування нових тварин, котрих ввозять, контроль якості кормів та води, ізолювання хворих особин, проведення дезінфекції (знезараження), дератизації (боротьба з гризунами) та дезінсекції (боротьба з комахами) приміщень, а також обов'язкову вакцинацію здорових особин. Під час лікування ВРХ від інфекційних хвороб у більшості випадків призначають різні лікарські засоби. Терміни забою тварин та вживання молока після використання препаратів різні й становлять від 24 год до 1 місяця, що зазначено в інструкціях із застосування.

Актиномікоз

Етіологія. Хворобу спричиняє променистий грибок – актиноміцет, що мешкає в ґрунті, на грубих і концентрованих кормах. Мікроби проникають у тканини, спричиняючи їх ураження, під час поїдання кормів через пошкоджену слизову оболонку ротової порожнини, через пошкоджену шкіру, соски вимені, кастраційні рани, верхні дихальні шляхи, під час прорізування зубів у молодняку.

Клінічні прояви. Хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням пухлин (гранульом) у різних органах, частіше біля нижньої щелепи. У великої рогатої худоби уражаються кістки і тканини нижньої щелепи, лімфатичні вузли, молочна залоза (у разі зараження через соски вимені). На міжщелепному просторі виникає щільна пухлина, яка спочатку збільшується в розмірі, потім розм'якшується, шкіра при цьому розривається. З одного або декількох свищів, що утворюються, випливає жовтуватий сметаноподібний гній, що містить жовтувато-сірі крупинки завбільшки з просяне зерно. Потім гній стає кров'яним із домішкою фрагментів мертвої тканини. Пухлини в ділянці глотки та гортані ускладнюють ковтання, а іноді й дихання. Температура тіла хворих спочатку нормальна, але в подальшому, коли хвороба ускладнюється під впливом інших мікробів, підвищується. Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак і результатів лабораторних досліджень гною.

Лікування. У місце пухлини вводять антибіотики пеніцилін або окситетрациклін. Ці ж антибіотики вводять у здорові тканини навколо пухлини. Не допускають травмування слизових оболонок ротової порожнини. Пошкоджені ділянки обробляють .дезінфекційними розчинами. Перед годуванням грубі, колючі корми слід запарювати. Без лікування тварини одужують рідко.

Профілактика. Збудник гине за температури 70–80 °С протягом 5 хв, у 3 %-му розчині формальдегіду – протягом 5–7 хв. Низька температура сприяє виживанню актиноміцет протягом 1–2 років.

Бруцельоз

Етіологія. Хронічна хвороба тварин і людини, що характеризується абортами, затриманням посліду, запаленням слизової оболонки матки і нерідко ураженням суглобів. Збудник – бактерія бруцела – малостійкий до дезінфікувальних засобів, проте, наприклад, кип'ятіння вбиває його моментально. Бруцели залишаються життєздатними в ґрунті від декількох діб до 100 днів і більше залежно від його вологості та інсоляції. Хворі на бруцельоз тварини виділяють збудника з молоком, з витіканнями з пологових шляхів, під час аборту, пологів, а також із сечею. Зараження відбувається через слизові оболонки травного тракту з кормом і водою, кон'юнктиву, слизові оболонки дихальних шляхів, піхви і шкіру. Людина може заразитися від хворих тварин. Інкубаційний період хвороби становить 2–3 тижні й більше. Бруцельоз протікає хронічно і в більшості випадків безсимптомно. Основна ознака захворювання у самиць – аборт і затримання посліду, а в самців – запалення яєчок. У корів аборт настає на 7–8-у місяці вагітності. У стаді абортують більше половини корів і ялівок.

Клінічні прояви. Діагноз встановлюють на підставі результатів клінічного, серологічного, алергічного й бактеріологічного досліджень абортованого плоду або його шлунка, шматочків печінки й селезінки, а також молока і крові у ветеринарній лабораторії. Встановлюючи діагноз, необхідно виключити кампілобактеріоз, трихоманоз, лептоспіроз, сальмонельоз, незаразні хвороби із симптомами аборту.

Лікування. Хворих тварин ізолюють і лікують, інших особин і корів-матерів прищеплюють. Для лікування використовують гіперімунну сироватку, неспецифічний глобулін, сироватку реконвалесцентів і одночасно антибіотики, сульфаніламіди та нітрофуранові препарати. Обов'язковим є карантин.

Профілактика. Дотримання загальних ветеринарно-санітарних і технологічних заходів щодо утримання поголів'я, а також профілактичної вакцинації телят, оскільки перехворілі тварини несприйнятливі до повторного зараження, а телята, що народилися від імунних корів, отримують з молозивом антитіла. Тому вакцинація більш ефективна в період згасання материнських антитіл (через 5–7 днів після пологів). Стадо необхідно комплектувати тваринами, перевіреними на бруцельоз. Про всі випадки абортів необхідно повідомляти ветеринарному лікареві.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >