Остертагіоз

Етіологія. Хворобу спричинено паразитуванням у сичугу білих нематод остертагій.

Захворювання трапляється частіше у тварин до дворічного віку. Зараження відбувається на пасовищі й на водопої внаслідок заковтування інвазійних личинок, що вилупилися із яєць у зовнішньому середовищі.

Клінічні прояви. Під час остертагіозу спостерігають слабкість, анемію слизових оболонок, зниження вгодованості, іноді набряки в підщелепній ділянці.

За тяжкого перебігу у молодняку спостерігать профузний пронос (випорожнення рідкі, з бульбашками газу), спрагу. Загибель може настати через тиждень після початку проносу.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних та ідентифікації личинок остертагій у фекаліях.

Лікування. Використовують антгельмінтики, нілверм, нафтамон без витримування на голодній дієті тощо.

Профілактика. Ягнят і козенят поточного року народження дегельмінтизують у кінці літа й восени, а молодняк, старший за рік, – навесні й восени.

Парамфістоматоз

Етіологія. Зараження відбувається аліментарно під час випасу у заплаві річок, на берегах озер, меліоративних каналів, на заливних луках з травою, водою, сіном, забрудненими адолескаріямі, що зберігають життєздатність до заморозків.

Клінічні прояви. Інвазійна хвороба овець, кіз і великої рогатої худоби, яку спричиняють трематоди підряду парамфістомат, що паразитують у тонкому кишечнику, сичугу і рубці, рідше – у сітці.

Розвиток трематоди від яйця до адолескарію проходить за 1,5–3 місяці в біотопах проміжних хазяїнів – прісноводних молюсків. Термін розвитку до статевої зрілості (марити) в організмі дефінітивного хазяїна становить 3,5-4 місяці.

Гострий перебіг парамфістоматозу спостерігають через 2–3 тижні після випасу на неблагополучному пасовищі. У овець і кіз спостерігають пригнічення, слабкість, зниження апетиту, незначне підвищення температури, пронос (іноді з домішкою крові), набряки біля підщелепної ділянки та підгорля, виснаження; боки западають, хвіст і тазові кінцівки забруднені фекаліями. Тварини гинуть від виснаження через 1–5 днів.

За хронічного перебігу симптоми виражені слабо.

За життя діагноз ставлять на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак і результатів овоскопічного дослідження яєць, взятих із фекалій.

Лікування. За гострого перебігу хвороби лікувальну дегельмінтизацію проводять дворазово з інтервалом у 10 днів, наприклад бітіонолом, у суміші з комбікормом після 12-годинної голодної дієти.

Профілактика. Дегельмінтизацію дорослої дрібної рогатої худоби планують на початку стійлового періоду і за необхідності повторюють через 2 тижні після першої. Молодняк до 2-річного віку піддають дегельмінтизації через 3–4 тижні після вигону на пасовище дворазово з інтервалом у 10 днів. Проводять спільні заходи щодо ліквідації молюсків.

Піроплазмоз

Етіологія. Трансмісивна хвороба тварин, яку спричиняє паразит еритроцитів крові – піроплазма.

Клінічні прояви. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше – хронічно.

За гострого перебігу вже першої доби температура тіла підвищується до 42 °С, тварини різко пригнічені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 3–4-й день захворювання жовтяничні. Тварини частіше лежать, припиняють прийом їжі й води, з'являються витікання з очей. Перистальтика кишечника ослаблена. На початку захворювання сеча стає жовтуватою, потім набуває червонуватого кольору, а на 3–4-й день хвороби колір сечі стає темно-коричневим. Частішають пульс і дихання, настає кахексія. За несприятливого прогнозу і несвоєчасного лікування летальний результат настає через 6–7 днів після початку захворювання.

Хронічний перебіг зазвичай спостерігають у тварин із підвищеною резистентністю або у раніше перехворілих тварин. Іноді можливі рецидиви захворювання, які проявляються підвищенням температури тіла, пригніченням, кахексією, набряками.

Діагноз ставлять на підставі клінічних та лабораторних досліджень крові з урахуванням епізоотологічних даних, наявності кліщів – переносників захворювання, сезону поширення хвороби.

Лікування. Можна застосовувати береніл (азидин), у важких випадках ін'єкцію повторюють; діамедин. Тваринам надають спокій, дієтичне харчування. Оскільки під час цього захворювання в організмі тварин виникає дефіцит вітаміну В12 (ціанкобаламіну), його необхідно вводити в корми або робити ін'єкції вітаміну В12, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаїну. У важких випадках внутрішньовенно або підшкірно вводять гемодез.

Профілактика. Проводять хіміопрофілактику і боротьбу з кліщами-переносниками, для чого тварин періодично обробляють репелентами і вводять береніл (азидин) через кожні 10 днів.